Кожного року Люда та Сашко відзначали свою маленьку дату, а саме день коли вони зустріли один одного і покохали. Зранку чоловік прокинувся раніше, не хотів будити дружину сам приходував собі поїсти та поїхав на роботу.
Прокинувшись Люда, подивившись на годинник аж підскочила і зрозуміла що проспала і коханого чоловіка вже вдома нема, а вона ж хотіла зранку його привітати і щоб вони разом поснідали.
Застеливши ліжко жінка подумала що приготує щось смачненьке на обід та порадує Сашка. Закінчивши готуванння, склавши все в сумку, Люда сама приодівши новеньку сукню вирушила до чоловіка на роботу, щоб зробити йому приємний смачний сюприз.
Сашка не було у своєму кабінеті, Люда вирішила залишити йому їжу на столі, написавши приємну записку. Шукаючи папір і ручку жінка відкрила шухляду і побачила красиву коробочку, всередині була карточка з надписом: “Столик замовила на сьогодні , на 20 год. Діана.”
Як не своїми ногами, вся в сльозах жінка повернулася додому зняла з верхньої полички валізу, яку чоловік брав у свої відрядження та поспіхом почала збирати його речі. Люда немогла повірити і зрозуміти чому її коханий так поступив з нею, а вона навіть нічого не підозрювала і не помічала.
Сашко повернувшись додому, нічого не підозрюючи з великим букетом червоних троянд з порогу вигукнув: “Людочка я вже дома, зараз будем святкувати”. Та почекавши ще трішки, ніхто не вийшов його зустрічати, раптом він почув якись звук з кухні і пішов туди. Його кохана сиділа за столом і гірко ридала.
Чоловік не розумів чому дружина плаче, подумав може щось трапилось. Поклавши букет на стіл підійшов і хотів заспокоїти Людмилу. Жінка витерла сльози і ледь чутним голосом сказала: “Твоя валіза вже забрана. Можеш іти вже до своєї Діани” .
Сашко одразу не зрозумів про що говорить Люда, та постоявши декілька секунд, прийшов до тями і сказав: ” Як ти могла про мене так подумати?, Діана – це ж моя помічниця, яку я попросив знайти гарний затишний ресторанчик і замовити там столик для двоїх, для нас с тобою. Людочка я ж люблю тільки тебе одну”.
Жінка перестала плакати і почала просити пробачення в чоловіка за те, що так могла про нього подумати. Сашко нічого не відповівши просто обняв дружину.
Людмила крізь спогади ледь почула дзвінок у двері. То був як завжи її коханий чоловік Сашко . Сьогодні в них, як завжди їхній день.
” Яка ж я щаслива жінка “, – подумала Людмила. Їхні з чоловіком почуття були ж такими сильними як і двадцять сім років назад.
