Історії розділених сімей: як живуть діти українських заробітчан доки батьки трудяться на чужині (відео)

Скайп-село і батьки по інтернету: Історії родин Михайла та Іллі

Чернівецька область, Сторожинецький район, село Бобівці. У кожній другій хаті – хтось із родичів на заробітках. Італія, Іспанія, Польща, США, Ізраїль. Не виняток – колишній сільський голова Михайло Филимонович Собко. Він працював на посаді більше 20 років і знає все про село та його мешканців. Його старший син працює на сезонній роботі у Норвегії. Дружина та діти чекають на повернення тата, а поки мешкають у хаті дідуся з бабусею.

«Филимонович», як його називають у селі, розповідає, що Бобівці виживають фактично за рахунок грошових переказів мігрантів. Роботи в селі немає. Аби вижити, селянам доводиться їздити у районний чи обласний центр. Багато хто обирає поїхати далі від дому, але заробити більше.

Мешканець Бобівців Ілля Токарюк працював за кордоном більше 10 років – возив вантажі по всій Європі. Повернувся на батьківщину і на зароблені гроші звів будинок у Бобівцях. У домі – всі зручності: опалення, санвузол, гаряча вода і навіть лазня. Чоловік мешкає тут із дружиною та двома внуками. Їхні батьки – донька та зять Іллі Миколайовича – працюють в Іспанії. Їхня мета – заробити грошей для будівництва вже власного будинку.

Сьогодні неділя – традиційно у цей день батьки 7-річного Станіслава та його брата-підлітка виходять на зв’язок скайпом. Стасик біжить до комп’ютера, брата вдома немає – пішов до друзів. Хлопчик розповідає татові, що сьогодні катався на велосипеді. Тато питає сина, чи той зробив домашнє завдання. У розмові часто виникають незручні паузи. Пізніше ми говоримо зі Стасиком, він відповідає коротко.

Можливо, тому, що соромиться спілкуватися з незнайомцями, а може, бо поглинутий комп’ютерною іграшкою. Каже, що не знає, що батьки роблять в Іспанії. Натомість про будівництво будинку розповідає, що «їхав туди на колесі» (так на діалекті називають велосипед).

Стасик хвалиться, що батьки передають йому подарунки, переважно солодощі. Дідусь Ілля Миколайович додає – коли внук вперше отримував посилку від батьків, сказав, що у майбутньому стане кур’єром, який доставляє передачі здалеку:

«Він так чекав тої посилки перший раз. Ми як поїхали, він каже – діду, я як виросту, буду той, хто розвозить, посильником».

Станіслав і його брат – одні з багатьох дітей у Бобівцях, чиї батьки виїхали працювати за кордон. У єдиній в селі школі зустрічаємо дівчат-близнючок, які певний час мешкали з батьками в Італії, а зараз повернулися в Україну, живуть з дідусем і бабусею. Дівчатка досить добре вивчили італійську мову, ходили там до школи. Тепер заново призвичаюються до української реальності. Діти повернулися, бо їх тато тpaгічно зaгuнув за кордоном. Мама поки залишилася в Італії.

Діти, чиї батьки працюють за кордоном, можуть бути краще вдягнутими чи мати ліпші іграшки за своїх однолітків. Та існує зворотній бік медалі, – розповідає психолог сільської школи. Відстань, відсутність найрідніших людей – мами і тата, змушують дітей стpaждати, хоч і мало хто з них готовий про це говорити. Для того, щоби полегшити відверте спілкування, школярів закликають писати анонімні «листи довіри» і кидати їх у спеціальну поштову скриньку. Їх читає психолог, пише відповідь і кладе її назад у ту саму скриньку. Втім, за словами працівників школи, такою можливістю діти користаються нечасто.

Більшість дітей у Бобівцях, чиї батьки виїхали за кордон, мешкають із дідусем та бабусею. Це певною мірою компенсує відсутність мами й тата, хоча повністю замінити їх не може ніхто. Ефект присутності створює віртуальне спілкування – переважно скайпом, який за останні роки замінив телефон.

Маленьке село завдяки своїм закордонним заробітчанам іде в ногу з новими технологіями – кожен другий із 650 будинків підключений до всесвітньої мережі. «На моїй вулиці немає жодної хати, яка не має інтернету», – каже екс-голова сільради «Филимонович», який під час перебування на посаді влаштував інтернетизацію Бобівців. Всесвітня мережа для селян – не джерело новин чи розваг, а в першу чергу засіб комунікації з далекими родичами:

Читайте також: Коли поважний чоловік на розкішному авто приїхав у село забирати Галю, мати сxoпилася за сepце. Коханий зустрів її у бopделі Єгипту

«В любий момент по скайпу можна бачити свою рідну кpoв, яка за кордоном. Колись лиш на комп’ютері було, зараз витягнув телефон і розмовляєш, тільки не відходиш далеко від будинку».

Родина Михайла Филимоновича також користується можливостями інтернету – його внучка-другокласниця в будь-який момент може зв’язатися з татом у Норвегії.

Можливо, саме завдяки постійному контакту через скайп 7-річний Станіслав на питання, чи сумує за батьками в Іспанії, відповідає заперечно. Однак додає, що хотів би поїхати до них. Його тато з мамою ще не поверталися до України, бо не мають документів – працюють нелегально.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram