Це була історія про те, як благі наміри Катерини Павлівни розбилися об побутовий егоїзм, а материнське терпіння перетворилося на холодну лють.
Все почалося з телефонного дзвінка. Донька Катерини Павлівни, Аліна, ридала в слухавку так переконливо, що серце жінки ледь не вистрибнуло.
— Мамусю, на орендованій квартирі господар підняв ціну, а в Ігоря на роботі скорочення! Нам нікуди йти, невже ти нас на вулиці лишиш? — благала вона.
Катерина Павлівна, вчителька на пенсії, яка понад усе цінувала свій спокій і фіалки на підвіконні, зітхнула:
— Добре, приїжджайте. Місця в трикімнатній квартирі вистачить. Тільки домовмося одразу: продукти ваші, і комунальні послуги ділимо навпіл. Ти ж знаєш, яка в мене пенсія.
— Звісно, мамо! Ми все розуміємо! Будемо допомагати, як рідній! — запевняв зять Ігор, заносячи до вітальні першу з десяти величезних валіз.
Перший місяць минув у відносному мирі, якщо не рахувати того, що Ігор міг о другій ночі смажити картоплю, а Аліна забувала вимикати світло у ванній. Але коли прийшли перші рахунки, ідилія тріснула.
— Аліно, ось квитанції. Ваша частина — три тисячі гривень, — Катерина Павлівна поклала папірці на кухонний стіл.
— Ой, мамо, — Аліна навіть не відірвалася від телефона. — Ігорю затримали зарплату. Давай наступного місяця? Тобі що, шкода для рідної дитини?
— Справа не в жалості, доню, а в тому, що в мене на картці залишилося вісімсот гривень до кінця місяця.
Минув другий місяць, потім третій. Борги накопичувалися. Ігор купив собі нову ігрову приставку, Аліна — дорогі парфуми, але на запитання про комуналку вони лише відмахувалися.
— Ви що, хочете, щоб нас відключили від опалення? — не витримала одного вечора Катерина Павлівна, коли застала зятя за поїданням її останніх запасів сиру.
— Катерино Павлівно, не робіть з мухи слона! — буркнув Ігор. — Ви ж власниця, ви й платіть. Ми молода сім’я, нам треба на ноги ставати, а ви нас цими папірцями душите. Виходить, ваше материнське кохання вимірюється в кубометрах газу?
— Моє терпіння вимірюється вашою совістю, Ігорю. А її у вас, схоже, нуль, — холодно відповіла жінка.
Остання крапля впала, коли Катерина Павлівна повернулася з дачі й побачила у квартирі вечірку. Друзі Ігоря розлили вино на світлий килим, а у ванній знову цілу ніч текла вода — Аліна вирішила влаштувати собі “спа-процедури”.
— Досить! — голос Катерини Павлівни пролунав як грім. — Даю вам три дні. Збирайте речі.
— Ти нас виганяєш? Власних дітей?! На ніч дивлячись?! — закричала Аліна, картинно притискаючи руки до себе.
— Зараз полудень. І ви не діти, а двоє дорослих працездатних ледарів. Оскільки ви живете тут як у готелі, то повідомляю: термін вашої броні закінчився за несплату.
— Ви про це пошкодуєте! Ми вам такий “сюрприз” лишимо, що довіку пам’ятатимете! — процідив крізь зуби Ігор, пакуючи речі.
Молодята з’їхали зі скандалом, грюкнувши дверима так, що осипалася штукатурка. Катерина Павлівна нарешті зітхнула з полегшенням. Але через тиждень у квартирі з’явився дивний запах. Спочатку ледь помітний, солодкувато-гнильний. Жінка перемила все: холодильник, підлогу, перевірила каналізацію. Запах тільки посилювався.
Здавалося, він іде від стін, від меблів, він просочував повітря. Катерина Павлівна викликала майстра.
— Жіночко, у вас тут десь “сюрприз” захований, — сказав чоловік, принюхуючись.
Він почав оглядати карнизи. І знайшов. За важкими шторами, всередині порожнистих трубок карнизів, були запхані шматочки дешевого плавленого сиру та сирої риби. Більше того, у спальні під плінтусом вони примудрилися розбити кілька сирих яєць, які за тиждень перетворилися на неможливий захист.
— Ах ви ж… стратеги! — прошепотіла жінка, затискаючи ніс хустинкою.
Катерина Павлівна не стала влаштовувати істерик у Viber. Вона спокійно сфотографувала весь цей “доробок”, взяла квитанції за борги та… зателефонувала сватам — батькам Ігоря, людям дуже набожним і суворим, які й гадки не мали, що їхній син живе за чужий кошт.
— Знаєте, дорогі куми, — почала вона солодким голосом, — я так вдячна вашому синові за креативність. Обов’язково покажу ці фото усім вашим спільним знайомим і його начальству, як приклад “високої культури”. Або ви сьогодні ж привозите мені борг за комунальні та оплату клінінгу, або я пишу заяву про дрібне хуліганство і псування майна. Вибір за вами.
Гроші на картку прийшли через дві години. Аліна намагалася зателефонувати й сказати, що “це був жарт”, але Катерина Павлівна просто заблокувала номер. Вона змінила замки, купила собі новий освіжувач повітря з ароматом лаванди й нарешті заварила чай у повній, благословенній тиші.
Минуло пів року. Наближався ювілей кума Степана — батька Ігоря. Катерина Павлівна спочатку вагалася, чи йти, але потім вирішила:
«Я ні в чому не винна, чого мені ховатися?».
Вона одягла свою найкращу сукню кольору стиглої вишні, зробила бездоганну зачіску і, озброївшись фірмовим спокоєм, переступила поріг ресторану.
Коли вона зайшла до зали, розмови на мить стихли. Аліна, яка саме щось весело розповідала родичам, похлинулася соком. Ігор терміново почав вивчати візерунок на серветці.
Катерина Павлівна пройшла повз доньку, наче та була прозорою стіною, і поцілувала ювіляра в щоку.
— Вітаю, Степане! Бажаю здоров’я і щоб діти тільки радували, а не «сюрпризи» під плінтус ховали, — промовила вона достатньо голосно, щоб за сусіднім столом зацікавлено підняли голови.
Степан густо почервонів. Він досі пам’ятав той сором, коли виплачував за сина борги.
— Проходьте, Катерино Павлівно, сідайте… — пробурмотів він.
Доля (або підступний план куми) розпорядилася так, що Катерину посадили прямо навпроти «молодят».
— Мамо, ти навіть не привітаєшся? — не витримала Аліна після другої чарки. — Минуло стільки часу, а ти все ще тримаєш на нас зло за той безглуздий жарт?
— Жарти, Аліно, бувають у цирку. А те, що зробили ви, називається антисанітарією та невдячністю, — спокійно відповіла Катерина Павлівна, елегантно розрізаючи шматочок качки.
— До речі, Ігорю, як твоя нова робота? Сподіваюся, там у роздягальнях немає карнизів? Боюся, колеги не оцінять твій «дизайнерський» підхід із сиром.
Ігор, який до цього мовчав, раптом випростався:
— Ви, Катерино Павлівно, завжди були занадто гордою. Вигнали рідну доньку через якісь копійки! Ви ж знали, що нам важко!
— Тяжко? — Катерина Павлівна відклала виделку. — Тобі було так тяжко, що ти купив ігрову приставку за дві моїх пенсії? Чи Аліні було так скрутно, що вона щотижня замовляла суші, поки я доїдала вчорашній суп, щоб оплатити ВАШЕ опалення?
— Ми молоді! Нам треба жити зараз! — вигукнула Аліна. — Ти егоїстка! Тобі квартира дорожча за дитину!
У залі запала мертва тиша. Навіть офіціант застиг із підносом.
Катерина Павлівна повільно підвелася. Вона не кричала. Її голос був тихим, але кожне слово падало, як важкий камінь.
— Знаєш, Аліно… Я виховувала тебе одна. Я відмовляла собі в усьому, щоб ти мала освіту і гарний одяг. І я думала, що виховала людину. А виявилося — споживача. Ви прийшли до мене не по допомогу, а по безкоштовний сервіс. І коли сервіс став платним, ви вирішили налагодити там, де вас гріли.
Вона подивилася прямо в очі зятю.
— Ігорю, ти питав про материнську любов? Вона безмежна. Але вона не включає обов’язок терпіти хамство у власному домі. До речі, Степане, — звернулася вона до ювіляра, — дякую за запрошення. Але мені важко дихати в компанії людей, які вважають, що їм усі винні.
Катерина Павлівна дістала з сумочки конверт і поклала на стіл перед донькою.
— Що це? — підозріло спитала Аліна. — Гроші?
— Ні. Це рахунок від клінінгової компанії за дезінфекцію спальні. Там залишився невеликий залишок, який ваші батьки не доплатили. Вважай це моїм подарунком вам на пам’ять. Навчіться бути дорослими.
Жінка розвернулася і, тримаючи спину рівно, вийшла з ресторану. На вулиці пахло весною і свіжістю — жодного натяку на старий сир чи минулі образи. Вона вперше за довгий час відчула себе по-справжньому вільною.
Минув рік. Життя Катерини Павлівни перетворилося на тиху гавань: фіалки розрослися, на кухні пахло лише свіжою випічкою та дорогою кавою, а вечори вона проводила за книжками або в театрі з подругами.
Про доньку вона знала лише зі скупих переказів знайомих: «Знімають однокімнатну на околиці», «Ігор знову шукає роботу», «Появився хлопчик».
Серце іноді стискалося, але Катерина Павлівна навчилася вчасно закривати ці двері у своїй душі.
Дзвінок у двері пролунав у неділю вранці. Катерина Павлівна відчинила й застигла. На порозі стояла Аліна. Вигляду вона мала втомленого: розпатлане волосся, синяки під очима, а на руках — неспокійний згорток у блакитній ковдрі.
— Мамо… можна? — голос Аліни тремтів.
— Проходь, — сухо відповіла жінка, відступаючи вбік. Вона помітила за спиною доньки знайомі великі валізи. — Тільки валізи залиш у коридорі. В кімнату вони не зайдуть.
Аліна сіла на край стільця, не випускаючи малюка з рук. У квартирі панувала стерильна чистота, яка тепер здавалася доньці недосяжною розкішшю.
— Ігор пішов, мамо. Сказав, що не готовий до криків ночами й до того, що грошей вічно не вистачає. Поїхав до батьків у село…
— Аліна схлипнула. — Мені нема чим платити за квартиру. Нас попросили на вихід.
— І ти згадала про «егоїстку-матір»? — Катерина Павлівна спокійно поставила перед донькою чашку чаю.
— Мамо, ну не починай! Мені й так погано! Дивись, це твій онук, Павлик. Невже ти дозволиш йому рости по вокзалах? — Аліна знову включила звичну тактику маніпуляції.
Катерина Павлівна повільно сіла навпроти й подивилася доньці прямо в очі.
— Аліно, зупинись. Твої сльози на мене більше не діють. Павлик — чудова дитина, і я його не покину. Але ти маєш зрозуміти: у цю квартиру ти більше не заїдеш як «бідна сирітка», якій усі винні.
— Що ти маєш на увазі? — Аліна розгублено кліпала очима.
— Я допоможу тобі винайняти невелику кімнату поруч. Буду сидіти з малим, щоб ти могла працювати дистанційно або вийти на пів ставки. Я дам гроші на перший місяць. Але жити ви будете окремо.
— Але ж тут стільки місця! Мамо, це ж не по-людськи! Ти досі мстишся за той дурний сир у карнизах?
Катерина Павлівна сумно усміхнулася.
— Ні, доню. Я не мщуся. Я просто нарешті навчилася любити себе так само сильно, як тебе. Якщо я впущу вас сюди зараз, через місяць Ігор повернеться «миритися», через два — ви знову перестанете платити, а через три — я знову буду вигрібати гнилу рибу з-під плінтуса, бо ви знову на щось образитесь.
Я люблю тебе, але я більше не дозволю тобі руйнувати мій спокій
Аліна хотіла щось вигукнути, звинуватити матір у жорстокості, але раптом побачила в очах Катерини Павлівни не злість, а таку глибоку, втомлену рішучість, що всі слова застрягли в горлі.
Вона вперше побачила в матері не «ресурс», а жінку, яка має право на власне життя.
— Добре, — прошепотіла Аліна. — Допоможи знайти кімнату. Я… я справді не знаю, як жити далі.
— Навчишся, — Катерина Павлівна вперше за візит ніжно торкнулася ручки немовляти. — Я буду поруч. Буду бабусею, буду порадницею. Але я більше не буду твоєю обслугою.
Минуло ще пів року. Аліна справді змінилася. Робота і самостійне життя навчили її цінувати кожну копійку.
Вона часто приходила до матері в гості — тепер уже з квітами й тортом, купленим на власні гроші.
А карнизи в квартирі Катерини Павлівни залишалися чистими, як і її сумління.
Тетяна Макаренко
