Кухня в маленькій квартирі на околиці Києва була наповнена ароматом свіжозвареного борщу, але атмосфера була напруженою, як струна.
Оля, невістка, стояла біля плити, помішуючи суп ложкою з такою силою, ніби хотіла розбити каструлю. Навпроти сиділа Катерина Сергіївна, свекруха і виразом обличчя, що говорив:
“Я все знаю краще”. Віталій, чоловік Олі та син Катерини, ще не повернувся з роботи, тож жінки були сам на сам.
– Катерино Сергіївно, чому ви така меркантильна? Кожен переказ Віталія мені рахуєте, вже я вам мало добра зробила? Ану згадайте, як я вам позичила гроші на хліб! – сильно обурилася невістка Оля, кидаючи ложку в миску з такою силою, що бризки полетіли на стіл.
Катерина Сергіївна підняла брову, її губи стиснулися в тонку лінію. Вона була жінкою років шістдесяти, з акуратною зачіскою і вічним виразом невдоволення, ніби життя їй винне мільйон.
– Я ж потім віддала тобі ці 55 гривень, – обурливо відповіла свекруха, склавши руки. – І взагалі, Олю, ти перебільшуєш. Віталій мій син, і він зобов’язаний допомагати матері. А ти тут розпалилася, ніби я в тебе останнє забираю!
Оля повернулася, її очі блищали від гніву. Вона була молодою, років тридцяти, з довгим волоссям, зав’язаним у хвіст, і в фартуху, посипаному борошном від пиріжків, які пекла для чоловіка.
– А я що, не родина? Ми з Віталієм працюємо удвох, щоб на ноги стати, квартиру купити, а ви кожного місяця: “Синку, перешли сто гривень на ліки”, “Синку, двісті на комуналку”. А пам’ятаєте, як я вам тисячу позичила на зуби? Ви ж обіцяли швидко повернути!
Катерина Сергіївна фиркнула.
– Тисячу? То було півроку тому, і я віддала п’ятсот. Решту віддам, коли пенсію отримаю. А ти мене меркантильною називаєш? Це ти, Олю, все рахуєш, ніби в магазині. Я ж тобі скільки добра зробила! Коли ви одружувалися, я вам посуд подарувала, ковдру в’язала власноруч!
Оля сіла за стіл, хапаючи повітря.
– Посуд? Той старий, облуплений? Дякую, звичайно, але ми самі все купували. А ковдра… так, тепла, але ж не про те мова. Мова про те, що ви постійно тягнете гроші з Віталія, а він не може мені відмовити, бо “мама ж одна”!
Так почався черговий скандал у родині. Але щоб зрозуміти, чому все дійшло до цього, треба повернутися на п’ять років назад, коли Оля познайомилася з Віталієм.
Оля працювала в маленькому кафе офіціанткою, а Віталій був постійним клієнтом – приходив на обід з роботи, де був механіком у автосервісі. Він був високим, з усмішкою, що освітлювала кімнату, і завжди залишав чайові.
– Добрий день, Олю, – сказав він одного разу, сідаючи за свій улюблений столик. – Сьогодні те саме: борщ і котлету.
– Звісно, Віталію, – відповіла Оля, посміхаючись. – А чай з лимоном?
– Так, як завжди. Слухай, Олю, може, після зміни на каву підемо? – раптом запропонував він, червоніючи.
Оля здивувалася, але погодилася.
– Добре, чому ні? О сьомій закінчую.
Так почався їхній роман. Віталій був добрим, уважним, розповідав про свою матір, Катерину Сергіївну, яка виховала його сама після смерті батька.
– Мама в мене золото, – казав він. – Працювала на двох роботах, щоб мене на ноги поставити. Тепер я їй допомагаю, як можу.
Оля кивала, розуміюча.
– Це добре, Віталію. Родина – найголовніше.
Через рік вони одружилися. Весілля було скромне, в кафе, де працювала Оля. Катерина Сергіївна прийшла в найкращій сукні, з букетом квітів.
– Вітаю, діти мої! – сказала вона, обіймаючи Олю. – Ти тепер моя донька. Будемо жити дружно.
– Дякую, Катерино Сергіївно, – відповіла Оля. – Я Віталія люблю, і вас поважатиму.
Але перші тріщини з’явилися швидко. Через місяць після весілля Катерина Сергіївна подзвонила.
– Синку, пенсія затрималася, позич триста гривень на продукти, – сказала вона.
Віталій одразу переказав.
– Мамо, тримай, – сказав він.
Оля не заперечувала.
– Добре, Віталію, мамі треба допомагати.
Але такі прохання повторювалися. То на ліки, то на одяг, то на ремонт.
Одного разу Оля позичила Катерині Сергіївні 55 гривень на хліб, коли та забула гаманець.
– Олю, доню, позич на хліб, я завтра віддам, – сказала свекруха, стоячи на порозі.
– Звісно, Катерино Сергіївно, тримайте, – відповіла Оля, дістаючи гроші.
Наступного дня Катерина Сергіївна повернула.
– Дякую, Олю, ось твої 55 гривень.
Але Оля запам’ятала той випадок, бо свекруха здавалася не вдячною, а ніби робила ласку.
Минув рік, і Оля з Віталієм вирішили купити квартиру в кредит. Вони працювали понаднормово, економили на всьому.
– Віталію, нам треба відкладати, – казала Оля. – Не можемо кожному разу мамі давати.
– Олю, мама ж не просить багато, – відповідав Віталій. – Вона одна, пенсія мала.
Але Катерина Сергіївна не зупинялася.
– Синку, у мене зуб болить, треба до стоматолога, тисяча гривень, – подзвонила вона одного разу.
Віталій переказав.
Оля обурилася.
– Віталію, ми самі на хлібі з водою сидимо, а ти мамі тисячу?
– Олю, то ж здоров’я! – виправдовувався він.
Оля позичила свекрусі ту тисячу зі своїх заощаджень.
– Катерино Сергіївно, тримайте, на зуби, – сказала вона, передаючи гроші.
– Дякую, Олю, я поверну, – пообіцяла свекруха.
Але повернула тільки половину, а решту “забула”.
Тим часом у родині з’явилася дитина – маленький Іванко. Оля пішла в декрет, грошей стало менше.
– Віталію, нам треба економити, – казала Оля.
Але Катерина Сергіївна продовжувала.
– Синку, комуналка подорожчала, перешли двісті.
Віталій переказував.
Оля терпіла, але одного разу вибухнула.
– Катерино Сергіївно, чому ви не можете самі? Ми ж не мільйонери!
– Олю, ти егоїстка, – відповіла свекруха. – Син зобов’язаний.
Конфлікти наростали. Одного разу Катерина Сергіївна прийшла в гості.
– Олю, чому в хаті не прибрано? – запитала вона.
– Бо я з дитиною, втомилася, – відповіла Оля.
– А я в твоєму віці все встигала, – фиркнула свекруха.
Оля стрималася, але ввечері сказала Віталію.
– Твоя мама мене дістала!
Віталій зітхнув.
– Олю, потерпи, вона добра.
Але добра закінчилося, коли Катерина Сергіївна попросила на новий телевізор.
– Синку, старий зламався, три тисячі треба.
Віталій хотів дати, але Оля заперечила.
– Ні! Нам на дитину треба!
Вони посварилися.
– Олю, ти меркантильна! – сказав Віталій.
– Я? Це твоя мама!
Так дійшло до того скандалу на кухні.
Повернемося до сьогодення. Оля і Катерина Сергіївна сперечалися, коли зайшов Віталій.
– Що тут відбувається? – запитав він, кидаючи сумку.
– Твоя мама знову гроші просить! – вигукнула Оля.
– Синку, це вона все рахує! – захищалася Катерина.
Віталій сів, тримаючись за голову.
– Досить! Мамо, Оля права, ми не можемо постійно давати. Олю, мама ж родина.
Вони поговорили, і вирішили встановити межі.
– Мамо, ми допомагатимемо, але в міру, – сказав Віталій.
Катерина Сергіївна образилася, але з часом зрозуміла.
– Добре, синку, я спробую сама.
А Оля пробачила.
– Катерино Сергіївно, давайте миритися.
Так родина знайшла баланс, і конфлікти зменшилися.
Віра Лісова
