Катерина таємно їла по ночах. Свекруха економила на їжі для невістки при надії, але варто було чоловіку заступитися й свекру його підтримати, як все в сім’ї владналося. Головне не мовчати й не доводити ситуацію до абсурду.
Катерина глянула на годинник. Стрілки показували без чверті два, і рідний дім, відповідно глибокої ночі, спав. “Ну, нарешті!” — тріумфуюче прошепотіла собі під ніс Катя, витягуючи з надра кухонної шафки приховані ласощі — банку консервованих персиків. Відкрила й, присівши біля столу, стала їх їсти просто так. І всю банку цілком. Ось.
Причина ж такого незвичайного нічного перекусу полягала у двох речах. По-перше, вона була при надії. Йшов четвертий місяць дивного очікування майбутнього материнства. І їй, як і багатьом жінкам у цьому стані, часом хотілося чогось смачненького і в самий несподіваний момент. А по-друге, якби Катя наважилася поласувати персиками в солодкому сиропі на виду, як то кажуть, у своєї родини, то їй довелося б вислухати ой як багато цікавого від Раїси Петрівни, її свекрухи.
Справа ж уся була в тому, що на тлі недавньої купівлі дачі в родині Каті був запроваджений режим суворої економії. Ні, навіть не так. Дуже суворої економії. Раїса Петрівна й раніше була людиною, яка не любить, коли гроші розлітаються, але тепер дійшло, як то кажуть, до смішного. Вона вираховувала, скільки саме картоплин треба брати на пюре чи суп, щоб усім вистачило й зайвого не витратити. Флакони з мийними засобами, що спорожніли, не викидалися, — у них наливалася вода, і ось ще вистачало. А в меню з’явилися такі страви, як суповий набір у тисячах варіацій на перше й друге, а також домашні пироги без начинки.
При цьому ще на рахунках у свекрів лежала кругленька сума, але Катерина знала, що вони нікому й нізащо не дозволять у неї руку запустити, бо це був їхній, так би мовити, недоторканий запас. На чорний день — любила сказати Раїса Петрівна, коли їй чи чоловікові Федору Андрійовичу вдавалося прикласти до цього рахунку ще трохи грошей.
І взагалі-то Катерина не належала до тих людей, про яких можна сказати, що вони марнотратці, ціни грошам не знають. Ні, вона все добре розуміла, сама, між іншим, виросла в самій звичайній робітничій родині й трудитися пішла вже в 16 років — продавала цукрову вату влітку в парку. І коли в інституті вчилася, то на шиї у батьків не сиділа й ніколи не купувала собі ні шуб норкових, ні діамантів. Але в даній ситуації Катерина була зі свекрухою категорично не згодна. І взагалі, хоч сама ще не так давно мріяла про дачу, зараз ця мрія якось стала, тьмяніти. А справа вся була в різних поглядах.
— Рожевий сад! — вигукнула Катя, коли свекор, повернувшись з чергової виснажливої поїздки з ріелтором, сказав, що знайшов їм відповідну ділянку в пристойному дачному товаристві, і не пусту, а вже з будиночком готовим, та ще з теплицею й лазнею. — Я з дитинства мріяла посадити рожевий сад.
— Троянди? — усміхнулася скептично налаштована свекруха. — Та ти хоч уявляєш, скільки з ними мороки? У тебе он навіть фіалки на підвіконні зав’яли.
— Але я ж просто не знала, як за ними доглядати. Ви ж знаєте, мені їх подруга привезла, перед тим як поїхати до Німеччини назавжди, — спробувала захистити свою мрію Катя. — Я буду дуже добре за квітами доглядати.
— Подивимося, — відповіла свекруха. — Я б посадила георгіни, ось це квіти, і ще флокси. — Але вона з важливим виглядом підняла палець. — Головне, навіщо ми дачу купуємо — щоб було де провести відпустку, і щоб не купувати більше магазинне. Все як пластикове, без смаку, суцільне ГМО. Так що твої троянди — це так, баловство. Подивимося ще.
Тоді Катерина, втім, не звернула уваги особливо на слова свекрухи. Вона була поглинена мріями про дачу. У її батьків її не було. Але роківа до десяти Катя їздила на дачу до сестри бабусі, і цей час запам’ятався їй як найщасливіший. Там ця добра, чудова жінка з красивим, незвичайним іменем Аделаїда все влаштувала так, що в місто повертатися не хотілося.
На дачі в неї була альтанка, обвита трояндами, і гойдалки. А обідала вона в гарну погоду за столом посеред саду. Аделаїда навмисне сіяла по кутах дачі такі трави й садила такі кущі, щоб до них прилітали співочі птахи. Так що щебет, пісні стояв просто заворожуючий. Була вона, втім, і городницею, але садила всього по трохи, чисто формально. Пара грядок зі свіжою зеленню, трохи зеленого горошку, кілька кущиків помідор. Отже, на дачі в Аделаїди можна було саме відпочивати, а от на дачі у свекрухи Катерини, що ж вона вже встигла зрозуміти? Там належить передусім суворо трудитися.
— А це не занадто? — спитав навіть завжди такий покірний дружині Федір. — Якщо ми стільки всього посадимо, то, боюся, самі не впораємося.
— Впораємося! — з натиском відповіла йому дружина. — Два вихідні дні на тиждень, — загинала вона пальці, — плюс відпустка. Якщо не ледарювати, то все встигнемо.
І взагалі-то Катя не була ледарицею, але вона була обурена від кількості робіт, бо не тільки в городі їх чекали. Свекруха задумала фарбувати стіни, стелю й вікна в будиночку. Ще треба було замінити паркан. Плюс потрібно було зробити те й це. Знижок не робилося нікому.
— Раніше баби теж при надії працювали, — суворо сказала вона Каті. — Не бійся, не перенапружишся. Дитині корисна фізична активність матері.
Втім, коли незабаром Раїса помітила, як невістка важко дихає, мульчуючи грядки, вона над нею зжалилася й наказала все ж таки більше берегтися. Що ж до чоловіка Каті Ігоря, то він, загалом-то, був славним хлопцем, і Катя не сумнівалася в тому, що він любить її, але її бентежило те, як сильно часом впливала на нього свекруха. Ось, наприклад, нещодавно, коли вона попросила його купити шоколадку, він сказав, що це дорого для них зараз.
— А це не для мене, — намагаючись жартом виправити ситуацію, сказала Катя, — для малюка! — поплескала вона себе по животу.
— Мама каже, солодкого багато шкідливо, виросте вередливим, — відповів чоловік. — А щоб користь йому була, краще вітаміни пий.
Катя не то щоб серйозно образилася, але так, її зачепило те, як безкомпромісно чоловік проігнорував її, загалом-то, невинну й невелику потребу.
Ось із зовсім невеселими роздумами про своє життя Катя доїла персики й задумалася про те, куди діти банку. Подумавши, вона поклала її в сміттєве відро, а зверху прикрила жменею картопляної шкірки.
— Ніхто й не помітить, — сказала Катя, хмикнула й пішла спати.
Ранок наступного дня почався з метушні. Родина збиралася на дачу. Минулого разу там була тільки свекруха, і вона, як хвалилася, переробила там купу роботи й от тепер готувалася представити домашнім плоди своїх праць.
— Сміття треба винести до від’їзду, — сказав свекор.
Підняв пакет з відра, а той раптом порвався. Нічого, здавалося б, треба просто зібрати в інший пакет. Але тут дзенькнула й викотилася майже на середину кімнати банка з-під консервованих персиків.
— Це ще що таке? — насупила брови свекруха, звертаючись до Каті.
Підняла, так би мовити, доказ, обвела підозрілим поглядом затихлих домочадців.
— Я? — пискнула Катя. — Дуже хотілося, але нічого ж, правда? — важко ковтнула вона.
Свекруха примружилася, очі її, як то кажуть, метали блискавки. Вона втягла повітря, потім відкрила рота.
— Ну, мам, справді, нічого ж страшного, — раптом сказав Ігор. Він забрав банку, заглянув у неї. — Правда, прикро трохи, що не поділилася, — підморгнув він дружині. — Але це не страшно. Я сьогодні ж ще куплю пару таких банок. Що скажеш, Катюшу? Смачні персики-то були?
— Смачні, — приголомшено відповіла вона.
В цю мить ніби її чоловіка підмінили. Не те щоб раніше Ігор не був на її боці, але він уперше настільки за неї заступився.
— Синочку… — Раїса навіть закашляла нервово. — А нічого, що у нас кожна копійка на рахунку?
— Я не чіпаю ваші гроші, — знизав плечима Ігор. — Але моя дружина чекає дитину, первістка, між іншим. Гадаю, я не настільки ще збіднів, щоб у мене не було можливості її побалувати. Правда ж, тату?
— Взагалі-то ти не ображайся, Раїсо, — кивнув свекор Каті. — Але й правда, жити вже важкувато з цією економією. Є люди, які й менш за нас мають, але себе так не утискують. То давайте вже не сходити з розуму, чи що.
— Мам, якщо ми зараз влаштуємо голосування, — усміхнувся Ігор, — то не ображайся, але ти опинишся в меншості.
На кілька хвилин у кухні запанувала мовчанка. Катерина ледве стримувала посмішку, ледві вірилося в те, що її чоловік і свекор раптом почали мислити здраво. Виходить, її умовляння все ж таки подіяли, так, схоже було на те.
— Ну добре, — нарешті не витримала мовчазного тиску домашніх Раїса. — Добре, гадаю, я десь і справді перестаралася з економією, але давайте снідати й збиратися, — сказала свекруха. — На дачі ще багато справ.
Загалом, не було нічого дивного в тому, що до дачі Катерина добиралася в чудовому настрої. Був у неї, до речі, і ще один привід порадіти. Вона везла кілька пакетиків насіння квітів, які планувала посіяти в саду біля будинку. А ще в коробочці був саджанець трояндового куща, який їй подарувала колега. Катя працювала в бухгалтерії мережі взуттєвих магазинів, і подруга Маша, яка сама троянди вирощувала, їй його подарувала.
І от нарешті приїхали. Катя вибралася з салону, потягнулася, заболіла трохи спина, й швидше за своїх домашніх кинулася на ділянку. Так не терпілося все побачити й почати вже працювати над своєю клумбою. Але що це? Вона завмерла. На обраному нею місці, там, де ідеально були світло й тінь для клумби, були розбиті грядки й навіть уже росли якісь рослини.
— Що це? — приголомшено запитала Катерина у свекрухи.
— Помідорчики, цибулька й ще патисони, — відповіла та непохитно.
— А як же мої квіти? — ахнула Катя.
— Ой, та як ти мені набридла з цим баловством! Наче дитина, — закотила очі свекруха. — Що ти заладила — квіти, та квіти. Он посади біля паркану, якщо хочеш. Хоч ні, на вікно горщик якийсь можна поставити — і вистачить.
І взагалі-то Катя була спокійною людиною й у родині вміла йти на компроміси, але тут просто зірвалася й гірко навзрид заплакала. Пакетики й саджанець випали з рук, і крізь сльози вона почала говорити про те, що накопилося, і про те, що це вже остання крапля.
— Знаєте, Раїсо Петрівно, — нарешті сказала Катя, — я у всьому вам поступалася, а ви мені ні в чому. І навіть клумбу мені не можна на власний розсуд влаштувати. Знаєте, я просто втомилася. Мені тепер ваша дача й даром не потрібна, і не треба на мене так дивитися, — тупнула ногою Катя. — Я сваритися не хочу, але й не дозволю з собою так поводитися. Я особисто дачу хотіла, щоб не тільки працювати, а й відпочивати. Так що все, я їду назад у місто. Але, — додала вона, — викличу таксі. Машина вам потрібніша.
Катерина рішуче попрямувала до воріт, і тут свекруха кинулася за нею. І вже в Раїси Петрівни на очах стояли сльози.
— Прости, — сказала вона щиро. — Я егоїсткою була. Несправедливо до тебе. Ну не треба так, Катюшечку. Прости. А я пересажу все в інше місце й буду допомагати доглядати за трояндами.
А Катерина завмерла. Вона розуміла: можна зараз продовжити сварку, пішовши на принцип, або ж повірити в те, що іноді й затяжні помилки можна усвідомити швидко. Ось як з економією це й вийшло. І тоді вона прийняла рішення.
— Добре, — усміхнулася вона. — Я залишаюся на дачі.
І з того часу — ні, траплялися ще часом невеликі сварки в цій родині, але загалом Катя й її рідні жили далі щасливо й спокійно. А троянди, до речі, виросли такі, що всі сусіди заздрили.
