Катя стояла біля вікна їхньої маленької двокімнатної квартири на Троєщині, дивлячись, як осіннє сонце відбивається в калюжах після нічного дощу.
На кухні гудів чайник, а в повітрі витав запах свіжозвареної кави. Вона саме збиралася на роботу — офісний менеджер у логістичній компанії, — коли почула голос чоловіка з кімнати.
— Катю, ти знаєш, мені скоро 35, я вже дорослий чоловік, а все без власного транспорту, — пролунав голос Сергія, її чоловіка, з-за ноутбука. Він сидів у трусах і майці, хоча була дев’ята ранку суботи. — А для нас, чоловіків, автомобіль — то питання престижу.
Катя повернулася, тримаючи в руках чашку. Її брови зійшлися на переніссі.
— Престижу? — перепитала вона, намагаючись стримати роздратування. — Серьожо, ми ледве закриваємо комуналку, а ти про престиж. Ти ж на маршрутці до роботи їздиш, п’ять зупинок.
Сергій відсунув ноутбук і встав. Він був високий, трохи повний, з борідкою, яку голив раз на тиждень. Працював програмістом-фрилансером, заробляв непогано, але нестабільно.
— П’ять зупинок — це не аргумент, — відмахнувся він. — Уяви: приїжджаю до клієнта на своїй машині, а не на брудному автобусі. Солідно. І взагалі, мені кредит не дають — кредитна історія зіпсована тим дурним кредитом на телефон п’ять років тому. То візьми ти. Може, під заставу квартири.
Катя поставила чашку так різко, що кава плеснула на стіл.
— Під заставу квартири? — її голос піднявся на октаву. — Ти серйозно? Це наша єдина квартира! Мамина спадщина! Ти хочеш, щоб ми опинилися на вулиці через твою “престижну” машину?
Сергій підійшов ближче, намагаючись взяти її за руки.
— Катю, ну не кричи. Я все прорахував. Беремо кредит на 500 тисяч, купуємо б/в Skoda Octavia, гарну, 2018 року. Платежі — 12 тисяч на місяць. Я беру більше проєктів, ти допомагаєш. А квартира — просто застава, ми ж платитимемо вчасно.
— Прорахував? — Катя відступила. — А якщо проєкти закінчаться? Ти ж сам казав, що ринок нестабільний. І я допомагаю? Я вже допомагаю — працюю на повну, плачу за продукти, за інтернет, за твої “курси програміста”. А ти сидиш удома і мрієш про Octavia!
Сергій насупився.
— Я працюю вдома! Це фриланс! Не всі ж як ти, з дев’ятої до шостої в офісі.
— Краще б ти в офісі працював, — пробурмотіла Катя, беручи сумку. — Я на роботу. Обговорювати твої мрії про заставу не буду.
Вона вийшла, зачинивши двері голосніше, ніж потрібно. Сергій залишився стояти посеред кухні, дивлячись на калюжу кави.
В офісі Катя не могла зосередитися. Її подруга Оксана, яка сиділа за сусіднім столом, помітила.
— Що з тобою? Обличчя, як хмара.
Катя зітхнула.
— Сергій хоче машину в кредит під заставу квартири. Каже, “престиж”.
Оксана розсміялася.
— Престиж? Мій Вітька теж так казав. Купив Hyundai на кредит, без застави. Тепер платить 15 тисяч щомісяця і скаржиться, що їсти нема за що. Не ведися.
— Але він так просить, — Катя закусила губу. — Каже, що йому 35, а машини немає. Соромно перед друзями.
— Перед друзями? — Оксана закотила очі. — А перед дружиною не соромно просити квартиру під заставу?
Катя кивнула, але сумніви залишилися.
Вдома Сергій уже перевдягнувся і навіть посуд помив — рідкісне явище.
— Катю, давай поговоримо спокійно, — сказав він, коли вона повернулася. — Я знайшов оголошення. Skoda Octavia, 480 тисяч, в ідеальному стані. Продавець — знайомий мого друга. Знижку дасть.
Катя сіла на диван.
— Серьожо, поясни: навіщо тобі машина? Ти ж удома працюєш. Клієнти онлайн. На риболовлю їздиш раз на рік.
— Не тільки риболовля, — Сергій сів поруч. — Уяви: їдемо на вихідні до Канева, до твоєї мами. Не на електричці. Або до моря — самі, без турів. І взагалі… я хочу відчувати себе чоловіком. Не хлопчиком на маршрутці.
Катя подивилася на нього. В його очах була не лише мрія — була невпевненість.
— Ти думаєш, що машина зробить тебе чоловіком? — тихо запитала вона.
— Не машина. Свобода. Можливість. Ти ж знаєш, як я ненавиджу громадський транспорт. Люди, запах, затори.
Вони мовчали. Потім Катя встала.
— Я подумаю. Але заставу квартири — ні. Категорично.
Сергій кивнув, але в очах блиснув вогник надії.
Наступного тижня він почав “кампанію”. Щодня показував нові оголошення.
— Дивись, ця за 450! З пробігом 80 тисяч!
— Серьожо, досить, — казала Катя.
Він записався на курси водіння — хоча права мав десять років.
— Треба оновити навички, — пояснював.
Катя бачила, як він змінився: почав раніше вставати, брати більше замовлень. Заробіток зріс.
Одного вечора він прийшов з букетиком троянд.
— Катю, я здав великий проєкт. 50 тисяч чистыми. Давай хоча б подивимося машини. Без кредиту. За готівку візьмемо б/в дешевшу.
Катя розсміялася.
— Ти серйозно? 50 тисяч на машину?
— Початок! — Сергій обняв її. — Я візьму ще проєкти. Давай зберемо.
Вони почали відкладати. Катя теж — з премії. Але мрія про Octavia відступила. Сергій знайшов варіант: старенька Daewoo Lanos за 150 тисяч.
— Не престижно, але своя, — казав він.
Катя погодилася подивитися.
На авторинку було гамірно. Продавці кричали, машини блищали. Вони знайшли Lanos — синю, 2008 року.
— Дивіться, бабка на ній їздила до церкви, — жартував продавець, дядько Петро. — Пробіг реальний, 120 тисяч.
Сергій сів за кермо, завів.
— Катю, сідай! — покликав він.
Вона сіла. Машина пахла старим, але їхала.
— Ну як? — запитав Сергій.
— Як трактор, — сміялася Катя. — Але своя.
Вони поторгувалися. Збили до 140 тисяч.
— Беремо? — Сергій дивився на неї.
Катя кивнула.
— Але без кредиту. З наших заощаджень.
Вони купили. Сергій був щасливий, як дитина.
— Тепер я чоловік з машиною! — казав він, миючи Lanos у дворі.
Катя сміялася.
Але проблеми почалися швидко. Lanos ламався. То стартер, то гальма.
— Серьожо, ми 20 тисяч уже влили в ремонт! — скаржилася Катя.
— Зате своя, — віджартовувався він.
Він почав їздити на зустрічі з клієнтами — хоча клієнти були онлайн.
— Солідніше, — казав.
Одного разу він поїхав на риболовлю з друзями.
— Нарешті своєю машиною! — хвалився.
Повернувся пізно, щасливий.
— Катю, це інше життя!
Але взимку Lanos застряг у снігу.
— Треба зимову гуму, — казав Сергій.
— Грошей немає, — відповідала Катя.
Вони сварилися. Потім мирилися.
Навесні Сергій взяв великий проєкт — на три місяці, 200 тисяч.
— Катю, давай продамо Lanos і візьмемо нормальну! — запропонував він.
— Знову? — зітхнула вона.
Але цього разу вона погодилася. Lanos продали за 130 тисяч — майже без збитку.
З новим бюджетом вони поїхали на ринок знову.
— Тільки без застави, — нагадала Катя.
Знайшли Volkswagen Golf, 2015 року, за 350 тисяч.
— Ідеал, — казав Сергій.
Вони взяли кредит — але невеликий, на 150 тисяч, без застави. Катя мала гарну кредитну історію.
— Я плачу, — обіцяв Сергій.
Він узяв ще проєкти. Платежі йшли вчасно.
Golf став частиною родини. Вони їздили до мами Каті в село, на пікніки, до моря.
— Пам’ятаєш, як ти хотів Octavia під заставу? — сміялася Катя.
— Пам’ятаю, — посміхався Сергій. — Добре, що ти не дала. Ми б втратили квартиру.
— А зараз ми маємо Golf і квартиру, — додавала вона.
Сергій змінився. Став відповідальнішим. Почав шукати постійну роботу в офісі.
— Фриланс — добре, але стабільність краще, — казав.
Знайшов посаду, зарплата 70 тисяч.
— Тепер точно закриємо кредит за рік! — радів він.
Катя стала при надії.
— Наш син їздитиме в нормальній машині, — казав Сергій.
— Не поспішай з престижем, — жартувала Катя.
Вони купили дитяче крісло в Golf.
Світлана Яківна, мама Каті, приїжджала в гості.
— Бачу, машина вам пішла на користь, — казала вона. — Головне — разом вирішувати.
Сергію виповнилося 35. Вони святкували в ресторані.
— За престиж! — підняв келих друг.
— За сім’ю! — виправив Сергій.
Катя посміхнулася.
Машина стала не престижем, а інструментом. Свободи. Сімейного життя.
Одного вечора, паркуючи Golf біля будинку, Сергій сказав:
— Катю, дякую, що не дала заставити квартиру. Ти врятувала нас.
— Ми врятували, — відповіла вона. — Разом.
Вони обнялися під зорями. Lanos був початком, Golf — продовженням. А попереду — дитинство сина, нові поїздки, нове життя.
Історія їхньої машини стала історією їхньої любові — з сварками, компромісами, радощами.
Бо престиж — не в залізі, а в тому, як ти їдеш по життю. Разом.
Олеся Срібна
