Це була звичайна середа, день зарплати. Олена чекала на повідомлення про зарахування грошей на «сімейну» картку, до якої був прив’язаний рахунок чоловіка. Потрібно було купити Максиму нові осінні черевики (старі тиснули ) і оплатити доньці курс англійської.
Дзинь. Олена глянула на екран: «Надходження: 15 000 грн». Вона заклякла. Зарплата Ігоря була втричі більшою.
Вечір зустрів Ігоря запахом пересмаженої цибулі та важкою тишею. Олена стояла в коридорі, тримаючи в руках телефон.
— Ігоре, де решта грошей? — голос був тихим, але тремтів.
— Олю, не починай. Криза, премію зрізали, ти ж знаєш ситуацію в країні, — він намагався пройти повз, не знімаючи куртку. — Криза? А чому тоді в твоєму кошику в онлайн-магазині я бачу оплачений чек на золоті сережки за 30 тисяч?
І це не мені, бо я бачу адресу доставки — інше відділення пошти!
— Ти що, шпигуєш за мною?! — Ігор вибухнув, переходячи в напад.
— Я пахаю на цій роботі як ненормальний! Маю я право на особисті радості?
— Особисті радощі?! — Олена зірвалася на крик. — Твій син ходить у дірявих кросівках!
Маша плаче, бо ми не можемо оплатити їй репетитора, а ти купуєш золото … кому ти це купив?!
Ігор грюкнув дверима так, що з полиці впала дитяча фотографія.
Каріна, та сама «радість», милувалася сережками перед дзеркалом. Вона була впевнена: якщо чоловік витрачає на неї такі суми, значить, кохає. Але щастя було гірким.
Кожного разу, коли вона хотіла піти в кіно чи ресторан у вихідні, Ігор шипів: — Не зараз. Я сказав дружині, що на підробітку…
Цього вечора вони сиділи в її орендованій квартирі, за яку теж платив він — відриваючи від сімейного бюджету.
— Любий, я бачила таку сукню… — почала Каріна, обвиваючи його шию.
— Замовкни, а! — раптом гаркнув Ігор.
— Ти б знала, який скандал мені Олена влаштувала-подумав він?
Вона все зрозуміла. Тепер вимагає чеки.
Син ниє, що в нього ноги болять у старих шмотках.
Каріна відсахнулася. Вона побачила перед собою не «лицаря з гаманцем», а роздратованого, забреханого чоловіка, який щойно принизив її за її ж «ціну».
Розв’язка настала через тиждень. Каріна випадково побачила Олену з дітьми біля торгового центру. Олена виглядала виснаженою. Вона стояла біля вітрини з дитячим взуттям, рахувала готівку в гаманці, зітхнула і відвела сина за руку.
Хлопчик йшов, поруч.
В цей момент у Каріни щось тьохнуло. Вона згадала, як Ігор вчора хвалився їй:
«Я сказав їй, що машину треба ремонтувати, тому грошей не дам. А насправді купив нам квитки в заміський комплекс».
Ввечері, коли Ігор прийшов до Каріни з квітами, вона навіть не відкрила двері. Вона винесла на поріг пакет.
— Забирай своє золото. І квитки забрала.
— Що за мухи тебе вкусили? — Ігор розгубився. — Я ж для тебе все… від сім’ї відриваю! — Саме так, Ігоре. Відриваєш. Я думала, що я особлива, раз ти витрачаєш на мене більше, ніж на них. А виявилося, що я просто співучасниця…
Знаєш, яке це «щастя»? Розуміти, що твої сережки оплачені болем дитини, якій тисне взуття, яка немає що взути…?
Вона зачинила двері.
Каріна стояла в порожній квартирі. Грошей на оренду в неї не було, роботи теж (Ігор наполягав, щоб вона сиділа вдома). Вона залишилася ні з чим. Але вперше за довгий час їй не було гидко дивитися на себе в дзеркало.
А Ігор? Він стояв у під’їзді з пакетом непотрібних прикрас, усвідомлюючи, що зруйнував усе: і довіру дружини, і повагу дітей, і навіть ту ілюзію кохання, за яку так дорого платив чужими сльозами
Після того як двері квартири Каріни зачинилися перед носом Ігоря, у будинку Олени почалася нове життя — важке, але чесна.
Ігор повернувся додому пізно вночі. Він сподівався, що Олена вже спить, але світло на кухні горіло. На столі лежала заява на розлучення та роздруківка банківських виписок за останні пів року, де Олена червоним маркером підкреслила кожне підозріле зняття готівки.
— Олю, ну навіщо так радикально? — Ігор спробував звичний маневр, намагаючись обійняти її за плечі. — Я все усвідомив. З тою жінкою все скінчено. Я був дурнем, біс попутав.
Олена відсторонилася. Її погляд був холодним, як лід.
— Ти не просто був дурнем, Ігоре. Ти обкрадав своїх дітей. Коли Максим просив на літній табір, ти казав, що фірма банкрутує. А сам у той день сплатив рахунок у готелі «Рив’єра». Я не хочу чути про Я хочу бачити квитанцію про оплату аліментів.
— Які аліменти? Ми ж одна сім’я! — вигукнув він.
— Вже ні. Я подаю на розподіл майна. І повір, я врахую кожну копійку, яку ти виніс із дому на свої «особисті радості».
Минуло два місяці. Олена вийшла на роботу на повну ставку, а вечорами підробляла перекладами. Було важко, але вперше за роки вона відчувала контроль над своїм життям.
Одного вечора на її телефон надійшов дзвінок з незнайомого номера.
— Алло, Олено? Це Каріна.
Олена хотіла скинути виклик, але цікавість перемогла. — Чого тобі ще треба, підла ти жінко?
— Я нічого не хочу просити, — голос на тому кінці був пригніченим.
— Я просто… я знайшла роботу. Першу зарплату отримала. Я хочу повернути гроші за ті сережки. Я здала їх у ломбард, бо Ігор не забирав пакет. Олено, я не знала, про ваші складнощі з дітьми. Він казав, що ви мільйонери, а ти просто жадібна і постійно з нього щось вимагаєш, він про тебе розповідав, що ти не любиш його. Вибач. Я вже розплатилася за це…
— І навіщо ти мені це кажеш? — Олена відчула, як до горла підступає клубок.
— Бо я бачила вашого сина тоді біля магазину. Мені ці гроші руки печуть. Вибачте мені. Я не стала щасливою на чужих сльозах. Тільки час згаяла.
Каріна поклала слухавку. Олена перевірила баланс: на рахунок прийшло 12 000 гривень від цієї жінки, але вона їх повернула назад і написала в Призначені платежу: (грошими не відкупишся ніколи, душею заплатиш)
Через тиждень Олена випадково зустріла Ігоря в парку. Він виглядав кепсько: пом’ята сорочка, втомлені очі. Він жив у маленькій орендованій кімнаті, бо Олена виставила його з квартири, яка належала її батькам.
— Ну що, як твоя «королева»? — запитала вона, проходячи повз.
— Пішла, — буркнув він.
— Залишила мене ні з чим коли я захворів. Каже, що я «брехло». Уявляєш?
Олена зупинилася і вперше за довгий час щиро посміхнулася.
— Знаєш, у чому твоя проблема, Ігоре? Ти думав, що кохання — це товар.
Ти купував Каріну подарунками, а від дітей відкуповувався брехнею. У підсумку ти залишився з порожнім гаманцем і порожнім серцем.
Вона пішла вперед, де на майданчику грав Максим — у нових, зручних кросівках, які не тиснули.
А Каріна в цей час сиділа в офісі на нічній зміні, нарешті розуміючи, що справжнє щастя — це не діаманти від чужого чоловіка, а можливість дивитися в дзеркало без огиди.
Ця історія може навчити кожного і кожну, що зрада завжди коштує дорожче, ніж здається на перший погляд.
