— Коханий, у нас буде дитина, — порадувала під час сніданку свого коханця Леоніда Вірочка.
— Люба моя, але ж ти чудово знаєш, що я одружений.
— Знаю, звісно, але ви давно чужі люди, ти сам мені про це казав. Ваша донька виросла і в постійній опіці не потребує, а от наша дитина…
— Віро, це не обговорюється. Ми з Ангеліною давно одружені, побут налагоджений, одного спільно нажитого майна не перелічити. І ти мені пропонуєш от так усе просто зламати і почати життя з самого початку?
— Звісно, ми ж любимо одне одного!
— Любов — це поняття відносне. Ось після твоєї сьогоднішньої новини я, наприклад, вже не впевнений, що я тебе люблю. Я ж думав, що ти розумна жінка, і ніколи не поставиш мене у незручну ситуацію, а ти, виявляється, не така вже й розумна!
— Льоню, ти мені говорив…
— Я тобі багато чого говорив. Ти ж мені теж говорила, що дітей не хочеш і знаєш, як зробити так, щоб їх у нас не було! І що?
— Я передумала… Мені вже 30 років, і я, виявляється, хочу стати матір’ю!
— Ах, навіть так. Ну, не смію заважати. Ставай, раз хочеш. А я от батьком ставати не хочу!
— Я піду до твоєї дружини, я все їй розповім… І вона сама тебе вижене!
— Ну, це ми ще побачимо! Адресу підказати?
— Не потрібно, я її давно знаю…
— От і чудово, поговори з Ангеліною, вона тебе швидко на місце поставить. А я вмиваю руки… Мені такі проблеми ні до чого… Щасти лишатися, люба…
За п’ять хвилин Леонід покинув квартиру, яку рік тому зняв для Вірочки. А за дві години домробітниця доповіла Ангеліні Леонідівні, що до неї прийшла якась жінка…
— У мене сьогодні важлива нарада, Машенько. Мені зовсім немає коли зустрічатися з незнайомими мені жінками. Нехай прийде завтра.
— Але, Ангеліно Леонідівно, жінка плаче… і скаржиться на Вашого батька… Правда, чомусь вона збирається говорити з Вашою матусею! Я нічого не зрозуміла, якщо чесно…
— Знову тато! Та коли ж це вже закінчиться? Поклич, Машенько, ту жінку. Куди ж подінешся?
До кабінету Ангеліни Леонідівни влетіла Віра…
— Я не буду ходити навколо. Ми з Вашим чоловіком любимо одне одного, і у нас скоро буде дитина!
— Вітаю… А я тут до чого?
— Ну, як же? Ви ж тримаєте його і не відпускаєте… А Ваша донька виросла вже, їй батько не потрібен…
Ангеліна Леонідівна подумки дорахувала до 50, але заспокоїтися не вийшло. «Цікаво, ці дамочки справді вважають, що гроші творять дива? Невже можна припустити, що у 50 років моя мама може виглядати на 30? Хоча… мені-то яке до цього діло!» — задумалася Ангеліна й вирішила поки що жінці не заперечувати, нехай думає, що розмовляє з дружиною свого коханця, а не з його дочкою.
— Справді, Ви маєте рацію, моїй доньці батько вже не потрібен. Від нього останнім часом проблем більше, ніж користі… Вважатимемо, що я не проти вашого щастя…
— Я знала, що ми зрозуміємо одна одну… Ви самі подасте на розлучення?
— Що?
— Ну, Ви ж повинні розлучитися для того, щоб Льоня міг одружитися зі мною…
— Дорогенька, ми в розлученні з Леонідом уже 25 років. Правда, він довгий час після цього жив у моєму домі і, можна сказати, нянчив нашу дочку… За це я його годувала, взувала, одягала і навіть зарплатню платила…
— Що?
— Якось так. А він що Вам сказав? Хоча я й так знаю… Ми багато років разом, у нас спільний бізнес, спільна нерухомість, рахунки в банках… І він просто не може від мене піти…
— Так, так, саме так він і сказав…
— Ну, я не здивована… Отже, чого Ви тепер від мене хочете?
— Я не знаю… Але Льоня буде платити мені аліменти! Так і знайте…
— Не сумніваюся… Тільки от Леонід ніде не працює з тих самих пір, як виросла наша донька…
— Але…
— І, попереджаю, що це вже третя, як я не помиляюся, дитина, якій він повинен платити аліменти…
— Третя? І що мені робити? Мені навіть за квартиру платити нема чим!
Ангеліні стало шкоду жінку, яка прийшла до неї. «От завжди цей тато мені проблеми підкидає!» — подумала вона.
— Ви мене, звичайно, вибачте, але хто Ви за професією?
— Я — вчителька початкових класів. Але зараз я ніде не працюю. Ми з Льонею познайомилися в ресторані рік тому у моєму рідному містечку, я там день народження з подружками святкувала, а він…
— Так, Леонід любить у ресторанах знайомитися…
— У нас усе так швидко закрутилося. Льоня запропонував мені кинути все й переїхати до Києва.
— І Ви погодилися?
— Звісно, такі чоловіки ж на дорозі не валяються. Він зняв мені квартиру, і цілий рік ми були щасливі…
— Я Вас зрозуміла… І рада, звичайно, що він зміг зробити Вас щасливою… Однак, змусити його одружитися з Вами я не можу, самі розумієте. Але тут така справа, мені потрібна няня для двох дітей, моя нещодавно звільнилася і повернулася в рідне місто, а я ніяк відповідну знайти не можу. Усі мене щось не влаштовують… А Ви, як не дивно, мені сподобалися. Хоча без випробувального терміну я Вас, звичайно, не візьму. Якщо хочете, то можете приступати до роботи, якщо ні, то шукайте Леоніда і нехай він Вам допомагає…
— Перепрошую, Ангеліно… А Вас як по батькові?
— Леонідівно!
— Так Ви…
— Я — донька Вашого коханця… І лише тому погодилася з Вами поговорити. Все-таки, самі розумієте, Ваша дитина — це мій майбутній брат чи сестра… Мама б цього робити не стала, їй це ні до чого… Вона давно вдруге вийшла заміж, переїхала жити до Львова і тут не з’являється. Але… тато! Втім, це вже не вперше…
— Я згодна на Вас працювати… У мене немає іншого виходу.
— От і чудово… Приступайте сьогодні ж… Машенько, проводьте нашу нову няню до дитячої, нехай познайомиться з дітьми! — розпорядилася Ангеліна Леонідівна.
Віра вийшла з кабінету доньки свого колишнього коханця, а Ангеліна подзвонила батькові.
— Тату, що це було?
— Де?
— У моєму домі! Де ж ще?
— Вірочка приходила?
— Вірочка приходила!
— Ти все їй пояснила?
— Тату…
— І роботу запропонувала?
— Тату, це вже не смішно. Три роки тому до мене з’явилася Катерина, якій ти наговорив, що не можеш розлучитися…
— Катюша… Вона ж шеф-кухарем у твоєму найкращому ресторані тепер працює! Тобі пощастило…
— Тату, не ухиляйся від теми… Мені пощастило, а в тебе тоді з’явився син!
— Я з ним бачуся постійно…
— Я знаю… І все ж, тату…
— Я ж хороший батько…
— І ти йому фінансово допомагаєш?
— Допомагаю за можливостями… Ти ж мені грошей даєш на витрати…
— Чудово… Два роки тому до мене прийшла Ніночка…
— Ах, Ніна, як давно це було…
— Тату!
— Ніночка, якщо мені не зраджує пам’ять, бухгалтеркою у тебе працює? Не зраджує! І ти нею дуже задоволена!
— Задоволена, тату! Але…
— Ось як я чудово все влаштував…
— А донька твоя?
— Я з нею бачуся дуже часто… І грошима допомагаю, не переймайся.
— Так, тату, я зрозуміла, ти ж хороший батько. Але, тату, от тепер Віра… Я взяла її нянею… Так уже склалося, що моя няня нещодавно звільнилася…
— І я знову тобі допоміг! Я — просто молодець!
— Тату, я тебе попереджаю… Це востаннє, більше я зустрічатися з нещасними жінками, яких ти обманув, не буду!
— Шкода, я ж умію вибирати супутниць життя…
— Це точно, тату. Ти завжди вмів пристосовуватися… Але раніше наслідків не було, а зараз, як кролик! Що сталося?
— Жінки інші стали попадатися. Раніше якось усе обходилося без наслідків… А тепер кожна від мене намагається дитину завести…
— Загалом так, тату, час тобі зупинитися.
— А що інакше, доню?
— Інакше, тату, я перестану видавати тобі гроші на витрати… І пораджу Катерині, Ніні та Вірі офіційно подати на тебе на аліменти…
— Але я не працюю…
— А це неважливо, тату. Тобі призначать аліменти у грошовій сумі на кожну з твоїх неповнолітніх дітей… А, якщо не будеш платити, то й наслідки можуть бути…
— І ти це допустиш?
— Швидше за все… У твоєму віці людина повинна нести відповідальність за свої вчинки…
— Доню, я тебе вирощував… Ти ж мене так любила… Я ж…
— Тату, я тебе й зараз люблю. І дуже вдячна тобі за своє щасливе дитинство. Саме тому я утримую тебе, саме тому я допомогла цим жінкам… Але з мене досить! Чуєш? Цей раз був останнім, більше я ні з ким зустрічатися не буду. Так і знай!
— Я тебе зрозумів, Ангеліночко. Я більше не буду, обіцяю…
— Сподіваюся, тату… До речі, хто в тебе цього разу має з’явитися?
— Не знаю ще. Вірочка не сказала…
— Значить, сюрприз буде. До речі, вітаю, тату, скоро ж ти знову станеш батьком…
У призначений термін Віра привела у світ двійнят — Ганну й Антона… Леонід став їм чудовим батьком, він часто приходить у гості до Віри й допомагає їй з дітьми. Не забуває він і про дітей від Ніни та Катерини. Однак, живе він, як і раніше, сам… Йому так зручніше…
Віра, звичайно, поки що не працює, але вона показала себе чудовим фахівцем, і Ангеліна пообіцяла їй пізніше допомогти з працевлаштуванням, адже її власні діти під керівництвом Віри стали більш слухняними, розумнішими й спокійними. Так, уміє батько жінок вибирати, з цим не посперечаєшся…
