Коли Ігор пішов, вона довго писала йому, дзвонила, благала повернутися – якщо не заради неї, то хоча б заради дітей. Старшому було вісім, молодшій п’ять – зовсім маленькі, ну як вони будуть без батька?
Пішов чоловік до коханки, і добре б, якщо до молодої аспірантки, але ні – вона навіть старша за Арину і зовсім негарна. Арина була не з тих, хто готовий був віддати кохану людину і чудового батька якійсь мисливиці за чужими чоловіками, і готова була пробачити його і прийняти. Але він не повертався.
А тут з’явився Толя. Добрий, уважний, доглядав як у кіно. Взагалі, він у відрядження приїхав, і Арина думала, що це все несерйозно, просто хоче мужик дозвілля своє влаштувати, ще й одружений мабуть.
Вона на його залицяння не відповідала, але він наполегливий виявився – писав їй і телефонував, у гості запрошував, потім ще раз у відрядження напросився. Арина здалася – теж не залізна, весь час одна і одна. А тут і в кіно сходила, і в ресторан, і навіть у картинну галерею. Але як не старалася, не подобався їй Толя, зовсім не її типаж.
Отак наче все в ньому добре, куди не подивися — у всьому позитивний персонаж, але поряд із ним вона тільки більше тужила за Ігорем.
Вона душила його своїм коханням, він тому й пішов до Лєни. З мамою і то не так було – Арина робила за нього все, навіть обід йому з собою збирала і до стоматолога записувала. Так, він типовий неуважний учений, все забуває і плутає, але це ж не означає, що з ним треба поводитися як із малою дитиною. Та його діти більш самостійні, ніж він сам!
Ех, діти… Дітей шкода – Ігор сумував за ними страшенно, але варто там з’явитися, і Арина одразу вчіплювалася в нього, тож дітей він поки уникав. Нічого, виростуть, усе зрозуміють.
З Лєною він теж довго не протримався – нудна вона, готувати не вміє, його не слухає, вважає себе надто розумною, Ігор таких не любить. Ні, спочатку новизна була і наче нічого, але потім набридло. Він взагалі вирішив, що йому треба відпочити від них усіх і напросився в експедицію, та в такі краї, де не тільки зв’язку й інтернету немає, а й взагалі єдиний зв’язок зі світом – гелікоптер, який прилітає раз на два тижні.
Тут Ігорю було саме місце – він уперше за багато років відчув себе вільним і дорослим. Суворі умови його не лякали, контракт у нього був такий, що будь-якої миті міг додому відправитися, тож переживати нема через що.
Арині він усе ж повідомив, де він – мало що, з дітьми, може статися, щоб хоч листа могла написати. Звісно, він боявся, що вона зараз закидає його посланнями – але ні, Арина не надіслала жодного листа за ці кілька місяців.
Діти легко прийняли Толю – можливо, за батьком дуже сумували, не вистачало їм чоловіка в домі, а, можливо, розгледіли якісь достоїнства в Толі, які Арині все були не до очей. Толя і справді на неї запав, вона це бачила – він з усіх сил намагався сподобатися дітям. Синові конструктор якийсь рідкісний притягнув, дорогий, мабуть, страх як. Доньці ляльку якусь купив, сам у неї спитав, яку, по секрету від мами – сама Арина нізащо б на таку не витратилася, що за ляльки такі стали продавати, от інша річ у її дитинстві були ляльки!
Та й не тільки в подарунках було діло – він із ними грав, книжки читав, завжди приносив частування, питав їхньої думки, наче вони дорослі. І сама Арина, і діти вже звикли, що він майже щодня приходить до них у гості, і було зрозуміло, що не сьогодні завтра він попросить її руки.
Так воно й вийшло. Толя запросив її до ресторану, був серйозний і схвильований.
— Арино, — ніжно сказав він. – Я розумію, що ти мене не любиш. Але я хочу сказати – мого кохання вистачить на нас двох. Я буду хорошим чоловіком тобі і хорошим батьком твоїм дітям, якщо тільки ти погодишся стати моєю дружиною.
Він дістав каблучку і простягнув її Арині. Мабуть, у її очах одразу промайнула відповідь, бо він сказав:
— Не поспішай! Я зовсім не кваплю тебе, якщо тобі потрібен час, я готовий зачекати.
Схід лавини – звичайна справа в цих місцях, але не в цю пору року. Ігор завжди вважав, що з ним такого ніколи не станеться, він був ніби поцілований богом, скільки разів його хтось відводив своєю турботливою рукою від біди, один раз навіть на літак він спізнився, а той розбився – реальна історія, не з телешоу і жовтої преси. Він часто бував у небезпеці, але щоразу перемагав.
Переміг він і цього разу – залишся він на місці ще на десять хвилин, його б точно накрило лавиною, і ніхто б не зміг його відкопати. А тут, як на зло, живіт скрутило, і зрозумів він, що серйозно скрутило, треба б зніматися з місця і на базу повертатися, що він і зробив. Цим і врятувався.
Решту дня вони з мужиками мовчки сиділи і навіть дістали припасені півлітра – кожен міг опинитися на його місці, що вже там. І то чи від страху за своє недовге, в принципі, життя, чи то від горілки, Ігор раптом затужив за домом. Згадав він Арину, її чудесні пироги з капустою і деруни з м’ясом, її ледь винувату усмішку, яка щоразу осявала її обличчя, щойно він дивився на неї. Згадав Ігор і дітей – як уперше побачив у вікні, як боявся у ванночці купати, як учив на велосипеді кататися… Раптом Ігор зрозумів – ось де була свобода, ось де була його дорослість, а він все впустив…
Арина знала, що Ігор в експедиції, і розуміла, що йому байдуже, вийде вона заміж чи ні. Але все ж вирішила дати їхньому коханню ще один шанс.
«Дорогий Ігорю! — написала вона. – Я подумала, що буде правильно тобі написати – я виходжу заміж і їду з нашими дітьми в далеке місто. Не буду приховувати від тебе – я не кохаю його, але він буде хорошим чоловіком і, головне, хорошим батьком для наших дітей. Ти весь час в експедиціях, на конференціях, у статтях і нарадах, та й не прагнеш ти з ними спілкуватися після розлучення. А він любить мене, любить їх, гори готовий для нас звернути. Я поки не дала йому відповіді. Напиши мені одразу відповідь і відправ з цим же гелікоптером – раптом ти все ж надумав до нас повернутися. Тоді я відмовлюся. Бережи себе. Твоя Арина».
Взагалі-то, він міг одразу повернутися, прямо з цим гелікоптером, але вирішив закінчити розпочату роботу, щоб не навантажувати інших. Та й правильніше це буде, коли заздалегідь попередив – два тижні не строк, може більше ніякі лавини не трапляться в його житті. Тому, коли він узяв до рук конверт, підписаний знайомим почерком відмінниці, першим його поривом було – а, може, ну його, полечу просто зараз? Але потім передумав – раптом це в нього знову хвилинний порив під впливом недавньої небезпеки, а повернеться, і знову відчує себе в кайданах?
Він дбайливо сховав конверт усередину куртки – увечері прочитає, перед сном, коли буде час усе обміркувати, перечитати кожен рядок ще раз. Ні, не дарма він вибрав Арину – все ж написала вона йому, відчула, що він усе зрозумів і все усвідомив. А час – час у нього ще є…
