Ну, кохаю, що ж тепер поробиш ?! Люблю до запаморочення, до щенячої радості вранці і томливої знемоги вечорами! Я не хотіла – воно само так сталося. Полюбила-то зовсім недавно, хоча знаю його, здається, сто років. Раніше і в голову нічого такого не приходило – знайомий і знайомий. А тут як обвал. Іншими очима, чи що, подивилася ?! Дівчата, а як життя відразу змінилася! Радію кожному дню, рідкісним зустрічам постійному передчутті щастя.
Не дивіться ви на мене так докірливо – я ж його з родини не кpaду !! Він хотів, заміж кликав, але я відмовилася. Я одна вже стільки років – мені теж любові хочеться !! Я ж не винна, що в мої сорок з гаком важко знайти нормальну людину, щоб все при ньому, та ще й полюбити. Ось і виходить, що любов окремо, а життя окремо. І зустрічаємося ми нечасто, тому що складнощів повно. І по вулиці за руку я з ним пройти не можу – все потайки. Але це тільки гостроту відчуттів додає! І втратити його страшно.
Про його сім’ю ми просто не говоримо, а я намагаюся не думати. Зрештою, нас же двоє. І сім’я ця його – нехай він про неї і думає. Він же доросла людина, і якщо опиратися не зміг цій любові, значить так і треба! Поки дітей виростив, велика частина життя минула. Що поганого, якщо захотілося крапельку особистого щастя ?? А заміж я за нього точно не хочу. Як уявлю, у що життя перетвориться, відразу сумно робиться. Він буде на дві сім’ї жити, з дітьми зустрічатися, а я в цей час по порожній квартирі бігати і від ревнощів згоряти?
Читайте також: Забери мене звідси матусю. -“Я їс ти хочу! Дістань десь хліба!”
Ні не хочу! Я хочу, щоб все було, як зараз – життя зі святами зустрічей! Ну так, я розумію, егоїстично прозвучало. Якщо чесно, то іноді плакати хочеться, що ми раніше не зустрілися, що ось так життя прожили порізно ?! А, може, це я себе вмовляю, що заміж за нього не хочу, знаючи, що з родини він не піде? Ніяк не виходить голову з серцем примирити!
Але все одно, я себе шалено щасливою відчувала, поки його дружина не подзвонила! Тепер я спокій і сон втратила. Взагалі-то ми з нею давно знайомі, як і з ним, хоч і не дружили ніколи. Вона поговорити хоче, а я боюся? Про що говорити? Що я їй сказати можу – ось те, що я вам розповіла ?! Що ж мені робити, ?!
Тетяна Ніконова
