Весільний день Сергія та Анни був одним з тих ідеальних моментів, про які мріють усі пари. Сонце сяяло над мальовничим рестораном на околиці Києва, де зібралося близько сотні гостей.
Ресторан був прикрашений білими трояндами, золотими стрічками та кришталевими люстрами, що мерехтіли під вечірнім світлом.
Анна, у білій сукні з мереживом, що облягала її струнку фігуру, сиділа поруч із Сергієм, тримаючи його за руку. Сергій, високий брюнет з теплими карими очима, посміхався, дивлячись на неї.
Вони щойно обмінялися обітницями в церкві, і тепер, за столом, чекали на тости від друзів та родини.
“Дорогі гості, – почав тамада, – Сьогодні ми святкуємо союз двох чудових людей. Сергій і Анна – ви приклад справжнього кохання! За вас!”
Гості зааплодували. Анна нахилилася до Сергія й прошепотіла: “Я так щаслива, коханий. Це наш день.”
Сергій поцілував її в щоку. “І мій теж. Нічого не зіпсує цей момент.”
Але саме тоді двері ресторану відчинилися, і ввійшли дві жінки. Старша, років п’ятдесяти, з сивим волоссям, зібраним у строгий пучок, і в елегантній сірій сукні, тримала за руку молодшу – високу блондинку з помітним цікавим станом.
Молодша була при надії, це було видно одразу: вона рухалася обережно, ніби захищаючи щось найцінніше. Гості замовкли, дивлячись на непроханих гостей.
Молодша жінка, яку звали Олена, підійшла прямо до столу молодят. Її очі, зелені й пронизливі, були спрямовані на Сергія. Вона усміхнулася, але в тій усмішці була не радість.
“Сергію, – сказала вона голосно, щоб чули всі, – а для мене і твоєї майбутньої дитини ви вже підготували кімнату у своєму сімейному гніздечку?”
Зал завмер. Анна відпустила руку Сергія, її обличчя зблідло. Сергій сидів, його очі розширилися від почутого.
“Що… що ти кажеш, Олено? – пробурмотів він, намагаючись встати. – Це жарт? Якийсь безглуздий жарт?”
Олена похитала головою. “Жарт? Ні, Сергію. Це реальність. Пам’ятаєш ту ніч у Львові, п’ять місяців тому? Коли ти казав, що Анна – це минуле, а я – твоє майбутнє? Ти обіцяв, що все владнаєш. А тепер ось – наше майбутнє росте в мені.”
Гості зашепотіли. Хтось з родичів Анни, її тітка Марія, підскочила: “Хто ви такі? Це весілля! Геть звідси!”
Старша жінка, мати Олени на ім’я Віра, ступила вперед.
“Зачекайте, будь ласка. Ми не прийшли сваритися. Ми прийшли по правду. Сергій знає нас. Він знає, що це його дитина. Ми маємо докази – … Все.”
Анна повернулася до Сергія, її очі наповнилися сльозами. “Сергію? Це правда? Ти… зрадив мене?”
Сергій похитав головою, його голос тремтів. “Ні, Аню, це брехня! Я не знаю, про що вона говорить. Олено, що ти верзеш? Ми ж розійшлися рік тому! І ніякої ночі у Львові не було!”
Олена розсміялася гірко. “Розійшлися? Ти так думаєш? А пам’ятаєш, як ти приїхав до мене в готель після сварки з Анною? Ти казав: ‘Я втомився від її примх. З тобою все просто.’ Ми провели ніч разом, і ось результат. Я не хотіла псувати твоє весілля, але дитина має право на батька.”
Віра додала: “Ми намагалися зв’язатися з ним приватно, але він ігнорував дзвінки. Довелося прийти сюди. Сергій, ти мусиш визнати відповідальність.”
Тамада, намагаючись врятувати ситуацію, підбіг:
“Пані, це приватне свято. Будь ласка, вийдіть. Ми викличемо охорону.”
Але Анна піднялася, її голос був твердим, попри сльози. “Ні, хай говорять. Я хочу знати правду. Сергію, дивися мені в очі і скажи?”
Сергій схопився за голову. “Аню, клянуся, це не так! Олена була моєю колишньою, так, але після тебе я з нею не зустрічався. Це якась помста!”
Олена витягла телефон і показала екран. “Ось повідомлення: ‘Зустрінемося у Львові, 15 квітня.’ І твоя відповідь: ‘Приїду. Анна не зрозуміє, але я кохаю тебе.'”
Гості ахнули. Батько Сергія, пан Іван, встав: “Синку, що це? Ти ж казав, що все в минулому!”
Сергій підбіг до Олени, намагаючись побачити телефон. “Це фейк! Я не писав такого!”
Віра відштовхнула його руку. “Не чіпай мою доньку! Ми можемо піти до суду, зробити тест на батьківство. Але краще владнаймо по-доброму.”
Анна сіла назад, ховаючи обличчя в руках. “Як ти міг, Сергію? Ми планували дитину після весілля… А ти вже маєш одну з іншою?”
Сцена в ресторані перетворилася на хаос. Деякі гості шепотіли, інші намагалися заспокоїти Анну. Сергій стояв посеред залу, відчуваючи, як світ руйнується.
Він згадав, як познайомився з Оленою два роки тому – на корпоративі в офісі. Вона була яскравою, амбітною дизайнеркою, і між ними спалахнув роман.
Але потім з’явилася Анна, спокійна вчителька, і Сергій обрав її. Олена не прийняла розриву легко, але здавалося, все минуло.
“Олено, – сказав Сергій тихо, – чому ти це робиш? Ти ж знаєш, що між нами нічого не було після розставання.”
Вона подивилася на нього з викликом. “Було. І дитина – доказ. Я не хочу грошей, Сергій. Я хочу, щоб ти був батьком. Прийди до нас додому, обговоримо.”
Віра кивнула. “Ми живемо в центрі, на Хрещатику. Приходь завтра. А зараз… вибачте за втручання. Ми йдемо.”
Вони повернулися до дверей, але Анна крикнула: “Зачекайте! Я хочу поговорити з вами. Сама.”
Всі здивувалися. Анна підійшла до Олени. “Скажіть, коли це сталося? Деталі.”
Олена зітхнула. “15 квітня. Сергій приїхав на конференцію до Львова. Ми зустрілися в барі готелю. Він скаржився на тебе – казав, що ти надто контролюєш. Потім ми пішли до мого номеру. Ранок був чудовий, але він поспішив назад до Києва.”
Анна похитала головою. “15 квітня? Сергій був зі мною в Одесі тих вихідних. Ми святкували день народження моєї сестри. У нього є фото!”
Сергій оживився. “Так! Олено, ти брешеш! Покажи ті повідомлення повністю!”
Олена зблідла, але швидко опанувала себе. “Це був інший день. Помилилася. 10 квітня.”
Анна склала руки. “10 квітня він був на роботі допізна. Я можу перевірити.”
Віра втрутилася: “Досить! Ми не для допиту прийшли. Сергій, подумай про дитину.”
Вони вийшли, залишивши зал. Весілля продовжилося, але атмосфера була зіпсована. Гості їли мовчки, тости звучали вимушено. Анна і Сергій сіли окремо.
“Аню, повір мені, – благав Сергій пізніше, коли гості розходилися. – Це інтрига. Олена завжди була мстивою.”
Анна кивнула. “Я вірю тобі. Але ми мусимо розібратися. Завтра поїдемо до них.”
Наступного дня Сергій і Анна поїхали на Хрещатик. Будинок був старовинним, з високими стелями. Віра відчинила двері.
“Заходьте. Олена чекає.”
В кімнаті Олена сиділа на дивані, п’ючи чай. “Раді вас бачити. Сергій, ти прийшов.”
Сергій сів навпроти. “Олено, скажи правду. Чому ти вигадуєш це?”
Вона посміхнулася. “Не вигадую. Пам’ятаєш нашу першу зустріч? Ти сказав: ‘Ти – моя муза.’ А потім зрадив з Анною.”
Анна втрутилася: “Давайте подивимося докази.”
Олена витягла папір. На ньому було ім’я – Олена Коваль, термін 5 місяців. Але дата – 15 квітня.
“Бачите? – сказала вона. – Дитина від Сергія.”
Сергій уважно подивився. “Це фальшивка. Дата не збігається з твоїми словами.”
Віра зітхнула. “Добре, зізнаюся. Це не зовсім так. Олена, розкажи їм.”
Олена заплакала. “Сергій, пам’ятаєш, рік тому ти здавав матеріал в банк донорів? Анонімно. Я працюю в клініці, і я вибрала тебе. Ти – батько генетично.”
Сергій отетерів. “Що? Але анонімно!”
Олена кивнула. “Я знала твій код. Я хотіла дитину від тебе. Ти – ідеальний.”
Анна ахнула. “Це незаконно! Ви порушили конфіденційність!”
Віра додала: “Ми хотіли, щоб Сергій знав. Дитина матиме його риси. Ми не хочемо проблем, тільки визнання.”
Сергій встав. “Це не законно! Я викличу поліцію.”
Але Олена схопила його за руку. “Зачекай. Є ще дещо. Я не просто вибрала тебе. Ми з мамою планували це давно.
Пам’ятаєш, Сергій, твою матір? Вона була подругою моєї мами.”
Сергій згадав. Його мати померла п’ять років тому, але згадувала подругу Віру.
Віра продовжила: “Твоя мати хотіла, щоб ти одружився з Оленою. Вона заповідала мені стежити за тобою. Ми думали, Анна – не пара.”
Анна розгнівано: “Ви маніпулюєте нами! Це шантаж!”
Розмова тривала годинами. Сергій і Анна дізналися деталі: як Олена стежила за Сергієм, як підробила повідомлення, щоб створити скандал. Метою було розлучити пару, щоб Сергій повернувся до Олени.
“Але чому? – запитав Сергій. – Я не кохаю тебе.”
Олена заплакала сильніше. “Бо я кохаю. І дитина – наш зв’язок.”
Врешті вони пішли, обіцяючи подумати.
Дорогою додому Анна сказала: “Ми мусимо повідомити в клініку. Це порушення.”
Сергій погодився. “Так. Але спочатку – тест ДНК. Я хочу знати, чи дитина дійсно від мого донорства.”
Наступні дні були напруженими. Сергій здав аналіз, і результат прийшов через тиждень: так, дитина генетично його.
“Що тепер? – запитала Анна. – Ти будеш батьком?”
Сергій зітхнув. “Я не знаю. Це несподівано.”
Вони зустрілися з Оленою знову. “Я не хочу руйнувати ваше життя, – сказала вона. – Просто дозвольте мені сказати дитині, хто батько.”
Віра додала: “Ми можемо підписати угоду. Ніяких претензій.”
Анна подумала. “Добре. Але ніяких більше інтриг.”
Здавалося, історія закінчується мирно. Але несподіваний поворот стався через місяць. Сергій отримав листа від адвоката.
Виявилося, що його мати заповідала частину спадщини – квартиру – але тільки якщо він одружиться з “правильною” жінкою, обраною Вірою.
“Мама знала про Олену? – здивувався Сергій.”
Віра зізналася по телефону: “Так. Вона хотіла, щоб ти був з моєю донькою. Спадщина – для вас.”
Але Анна, почувши це, розсміялася. “Сергію, а пам’ятаєш, я казала, що маю секрет?”
Вона витягла документи. “Я знала про донорство. І про заповіт. Твоя мати розповіла мені. Вона хотіла перевірити тебе.”
Сергій отетерів. “Що?”
Анна продовжила: “Віра і Олена – акторки, яких я найняла.Це був тест на вірність. Ти пройшов.”
Гості на весіллі були в змові. Всі ахнули, але то була гра.
Після розкриття правди Сергій і Анна повернулися до ресторану, де гості чекали на “другу частину шоу”. Тамада оголосив: “А тепер – справжній тост за молодят, які витримали випробування!”
Гості зааплодували. Катя (Олена) і її “мати” Віра (акторка Люба) сіли за стіл. “Вибачте , – сказала Катя. – Анна заплатила добре, щоб ми зіграли роль.”
Сергій сміявся. ” Аню, як ти це придумала?”
Анна усміхнулася. “Пам’ятаєш, ти розповідав про колишню Олену? Я вирішила перевірити, чи ти дійсно забув її. Найняла акторів з театру.”
Люба додала: “Ми репетирували тиждень.
Батько Сергія, Іван. “Синку, ти молодець. Не зрадив. За вас!”
Анна нахилилася: “А спадщина реальна. Твоя мати дійсно залишила квартиру, але без умов.”
Вони танцювали до ранку. Але це був не кінець. Через тиждень Сергій отримав дзвінок від справжньої Олени – його колишньої.
“Сергію, – сказала вона. – Чула про твоє весілля. Вітаю. Але… я дійсно чекаю дитину. Від тебе? Ні. Від іншого. Але хотіла сказати – будь щасливим.”
Сергій здивувався. “Дякую. І ти теж.”
Їхнє життя продовжилося. Вони купили будинок, планували дітей. Але одного дня, через рік, Анна сказала: “Сергію, я при надії.”
Він зрадів. “Чудово!”
“Жарт? – запитав Сергій.”
Анна розсміялася. “Ні. Це доля.”
Історія закінчилася щасливо, з родиною, де таємниці стали основою довіри.
Віра Лісова
