Нещодавно моєму похреснику Руслану прийшов лист від сусідки його бабусі. На жаль сумну новину він сповіщав, про те що бабусі не стало.
Жінці було майже 90 років. Будинок свій в селі вона записала Русланові, і сусідка просила щоб хлопець приїхав.
Руслан дуже засумував, адже він дуже сильно любив бабусю, хоча останнім часом рідше до неї приїжджав.
Його батьки ще переїхали за кордон коли йому було 12 років.
Батьки зразу приїжджали 1-2 рази на рік, проте через декілька років, зовсім приїжджати перестали, тільки дзвонили.
От і Русланові самому доводилось провідувати бабусю, та як вона залишилась сама.
В останній свій приїзд хлопець привіз жінці мобільний телефон. Проте жінка так і не змогла навчитися ним користуватися, бо слух уже мала поганий.
Коли Руслан приїхав і зайшов до старенької хатини, то почув знайомі йому запахи з дитинства.
Нічого не змінилося в будинку його дитинства тільки бабусі на жаль більше немає, та будинок ніби жив і дихав нею.
Все стояло так як і колись: мережеві серветки, той самий посуд і навіть улюблена чашка Руслана з курчатами.
А на полицях так стояли його книжки, і деякі шкільні підручники.
Він взяв одну книжку і з неї випала записка: ” Я дуже хочу з тобою дружити. Юля” І тут він згадав ту веселу світловолосу дівчинку. А далі на одній із поличок він побачив конверт з його іменем.
Відкривши він зрозумів що це лист від бабусі. В листі бабуся написала що дуже любить Руслана та свою доньку тобто його мати.
А ті гроші які він надсилав їй то вона не витратила а зібрала і тепер хоче щоб він забрав і купив те, що йому необхідно.
І тут до хати зайшла сусідка, привіталася і вручила конверт хлопцеві сказавши, що це від бабусі. Вони вдвох пішли на кладовище, сусідка показала де спочиває бабуся.
Потім жінка запросила його до себе додому на обід.
Після обіду хлопець подякував, влітку приїде будинок оформляти та пам’ятник поставити бабусі. А сусідку попросив поки його не буде щоб та за будинком придивилася, та залишив її гроші.
Так вони розійшлись, хлопець хотів насправді поїхати якнайшвидше, бо йому насправді було дуже важко залишатися в бабусиному домі.
А влітку коли вони приїхали разом з мамою, дізналася що сусідки вже теж немає. Зайшли до будинку то побачили на столі той самий конверт з грошима.
І записку в якій жінка, написала, що вона нічого не брала і навіть до них не торкалася.
Так кошти пішли і на пам’ятник. Однак в конверті були не лише гроші, бабуся туди поклала і декілька фото. Вони сіли з мамою і почали роздивлятися.
На фото були і сам Руслан маленький і його мама ще теж мала. Вони довго сиділи і дивилися фото, деякі по декілька разів.
Удвох вони подумали: “Як швидко роки промайнули, скільки спогадів, але на жаль бабусі вже не повернути”
Мати заплакала, хлопець її обійняв, хоч і самому було важко на душі.
Тільки дорогою назад вони трохи заспокоїлись.
І в їхніх серцях залишилась тільки світла пам’ять про рідну матір та улюблену бабусю.
Автор: Нінель
