За шість років до тієї розмови Дарія ще навіть не знала свого майбутнього чоловіка Артура. Після школи вона вступила до інституту й перші два курси жила з батьками.
Згодом відійшла у вічність її улюблена прабабуся. Батьки вирішили не продавати її квартиру — зробили там косметичний ремонт і подарували дочці.
— Ось і почалося твоє доросле життя, — сказав батько, передаючи Дар’ї ключі. — Ми з мамою ще якийсь час оплачуватимемо комунальні, а потім ти вже сама впораєшся.
Коли дівчина усвідомила, що тепер їй не доведеться ділити житло з батьками, її переповнили емоції. Це була не просто квартира — це був символ самостійності, власного простору й нових можливостей. Дівчина безмежно дякувала батькам за турботу та любов і намагалася відповідати взаємністю.
Спочатку вона не могла себе повністю забезпечувати, адже ще ніде не працювала. Але Дар’я швидко виправила ситуацію, щоб не сидіти на шиї у батьків, влаштувалася офіціанткою в елітний ресторан.
Після занять студентка працювала, і невдовзі змогла не лише самостійно оплачувати всі рахунки, а й купувати речі, щоб облаштувати квартиру на власний смак.
До моменту випуску з інституту її оселя змінилася до невпізнання. Даша сама пофарбувала стіни, викинула старі меблі, купила нові предмети інтер’єру. Коли батьки побачили цю красу, то ледве стримували радість.
— Молодець, Дашо! Квартира просто чудова. Залишилося тільки нареченого знайти, — усміхнулася мама.
— Наречений у мене є, — відповіла Дар’я. — Його звати Артур. Хотіла запросити вас на вечерю, познайомити.
— Що за питання, звісно прийдемо! — зраділа мама.
Зустріч пройшла вдало: майбутній зять одразу сподобався батькам. Потім вони дізналися, що закохані познайомилися саме в ресторані. Тоді у дівчини був вихідний і вона там відпочивала з подругами. Слово за слово, і вони з Артуром обмінялися телефонами.
Хлопець сподобався Дар’ї з першої миті: приємна зовнішність, розум, ввічливість. Він працював у маркетинговій компанії. Згодом дівчина дізналася, що раніше Артур жив у невеликому селищі в області. Там досі мешкали його батьки, але син навідував їх нечасто й не надто прагнув повертатися додому.
— Може, переїдеш до мене? — якось запропонувала Даша. — Ми вже пів року зустрічаємося. Навіщо витрачати час на побачення, якщо можна жити разом?
— Гаразд, давай, — легко погодився Артур.
Він давно нарікав на орендовану квартиру, тож пропозиція дівчини його тільки потішила. Власного житла не мав і тому ніколи не запрошував Дашу до себе.
Минуло пів року — і молоді люди одружилися. Весілля було тихим і скромним: без натовпу родичів і гучного банкету. У ресторан запросили лише колег і найближчих друзів.
Ще через рік після весілля молодятам стало тісно у квартирі Даші. Вони вирішили, що варто розширити житло. Обидва працювали, отримували непогану зарплату, тому без вагань оформили іпотеку.
— Мабуть, доведеться продати цю квартиру. Так буде легше щомісяця сплачувати суму по кредиту, — якось сказав чоловік.
Артур сподівався, що дружина погодиться з ним, але помилився. Дар’я категорично була проти продажу своєї нерухомості. Через це вони навіть посварилися, але згодом чоловікові довелося змиритися.
— Добре, оформимо іпотеку так, але врахуй: платитимемо довго і багато.
Переїхавши у нову квартиру, подружжя було на сьомому небі від щастя. Вони разом виплачували борг банку і водночас облаштовували простору оселю.
— Ого! — здивувалися батьки Дарії, коли вперше приїхали до доньки та зятя.
— Яка велика квартира! Тут метрів сто, не менше.
— Менше, тату, менше, — усміхнулася Дар’я. — Просто кімнати ще пусті, тому здаються великими.
Перші три роки подружжя виплачувало іпотеку без затримок. Артур щомісяця перераховував Дар’ї гроші, а вона додавала частину своєї зарплати й вносила на рахунок банку.
— А що як платити трохи більше? Швидше погасимо борг, — якось запропонувала Дар’я чоловікові, але підтримки не отримала.
— Навіщо? У такому разі нам доведеться економити, а мені цього не хочеться, — відповів він.
Попри відмову чоловіка, жінка вирішила діяти сама. Вона суттєво скоротила повсякденні витрати, щоб збільшити суму платежів. Дар’я мріяла стати мамою, але з іпотекою про це й мови не могло бути.
Через пів року ситуація лише погіршилася: Артур несподівано звільнився.
— А мені що тепер робити? — обурилася жінка. — Я сама буду платити іпотеку?
— Не хвилюйся, люба, я скоро знайду нову роботу, — заспокоював її чоловік.
Слова підтримки на Дар’ю не діяли. Вона й справді могла б самостійно виплачувати кредит, але це було надзвичайно важко. Їй довелося здати свою дошлюбну квартиру в оренду, хоча вона цього не хотіла. Жінка любила своє гніздечко, яке чужі люди не цінували.
Через рік після звільнення чоловіка Дар’я остаточно втомилася. Артур ніяк не міг знайти роботу. Він щодня ходив на співбесіди, а повертаючись, демонстративно охав.
— Що сталося? Все так погано? — намагалася підтримати його дружина.
— Дуже погано. Ти навіть не уявляєш… Немає жодної нормально вакансії. То зарплата смішна, то обов’язків стільки, що доведеться жити на роботі.
— Нічого, все налагодиться.
Цілий рік Дар’я утримувала чоловіка й одночасно сплачувала банку. Зрештою їй це не подобалося, і вона хотіла поставити Артуру умову: або він бере будь-яку роботу, або вони продають спільну квартиру і розраховуються з боргом. Але крайніх заходів вживати не довелося. Несподівано чоловіку запропонували непогану посаду у торгівельній фірмі.
— Тепер ми знову житимемо, як раніше, — радів він, мов дитина.
— Нарешті! — з полегшенням видихнула жінка.
Влаштувавшись на роботу, Артур знову почав давати дружині гроші, але ця сума була у кілька разів меншою, ніж раніше. Чоловік пояснив, що тепер його зарплата менша, тож він не зможе взяти на себе попереднє зобов’язання. Дар’ї це не сподобалося, але виходу вона не бачила. Змирившись з новою реальністю, чоловік і дружина продовжували жити разом і будувати плани.
Але все змінилося, коли до неї несподівано приїхав батько Артура. Мати чоловіка не стало кілька місяців тому, і свекру стало самотньо. Раніше Дарія мало спілкувалася з батьками чоловіка, тож була рада, що Михайло Петрович приїхав у гості.
— Вибачте, що я вас турбую. Не хотів приїжджати, але Артур наполіг, щоб я побув у вас кілька днів. І правильно зробив, — сказав свекор.
Коли Михайло Петрович приїхав, його син був на роботі, тож жінка могла спокійно поспілкуватися зі свекром.
— Яка у вас велика квартира! — сказав свекор.
— Ага, і платимо за неї пристойні гроші. Ще кілька років віддавати борг банку, але сподіваємося погасити раніше, — відповіла Дар’я.
— Я так і не зрозумів, чому ви не хочете продати квартиру Артура? — продовжував свекор. — Вона хоч і маленька, але могла б покрити частину іпотеки. Скільки разів казав синові, а він все відмахувався.
Розмовляючи з невісткою, Михайло Петрович ходив кімнатами й роздивлявся фотографії на стінах. У цей момент він не помічав реакції Дар’ї, а вона аж сіла від почутого.
— Яку таку квартиру в Артура? — вирішила уточнити вона.
А що, у нього їх багато? — усміхнувся чоловік.
— Я про однокімнатну на Набережній. Скільки років вона пустує? Могли б хоч здати в оренду, — тихо промовив свекор.
— Що? Що ви сказали? — Дарія не витримала. Вона підійшла до свекра впритул і подивилася на нього.
— А що я такого сказав? Чому ти так реагуєш? — здивувався той.
— Тому що я не знала, що в Артура є своя квартира! — випалила Дарія. — Він жодного разу про неї не згадував. Цілий рік я сама виплачувала іпотеку, а тепер ви кажете, що у мого чоловіка є власне житло!
— Ой, вибач, Дашо… Я думав, ти знала… — заплутавшись, пробурмотів Михайло Петрович.
— Ні, не знала. Мабуть, мені краще поїхати… — передчуваючи сварку між подружжям, чоловік схопив валізу й утік з дому сина та невістки.
Дар’я залишилася сама й чекала чоловіка. Коли Артур прийшов, вона вимовила йому все, що думає про його вчинки. Спершу чоловік заперечував, що має квартиру, але дружина не повірила. Врешті Артур змушений був зізнатися.
Виявилося, цю нерухомість йому подарували батьки ще до знайомства з Дарією.
— Чому ти про це не сказав? Ти ж казав, що винаймаєш квартиру…
— Не знаю… — мимрив Артур. — Думав, що ти змусиш її продати.
— А мою, значить, квартиру можна було продавати! — Дар’я не вірила своїм вухам. — Я цілий рік тебе утримувала, а ти лише зітхав, що не можеш знайти роботу.
Жінка була ображена на чоловіка, що не змогла його пробачити. Вона подала заяву на розлучення й розподіл майна. Майже рік колишнє подружжя судилося за іпотечну квартиру. Дар’я хотіла отримати більшу частину нерухомості, адже Артур вніс у неї менше грошей. Врешті чоловік здався: погодився залишити квартиру колишній дружині, якщо вона виплатить йому всю суму, яку він вніс.
Дар’я не заперечувала.
— Як добре, що я не піддалася на його вмовляння й не продала свою квартиру, — говорила жінка батькам, коли ті дізналися про все, що сталося.
— Так, інтуїція тебе не підвела, доню. Ніколи не треба продавати власне житло. Ну нічого, зустрінеш чесного чоловіка.
Відтоді Дар’я ставилася до чоловіків з недовірою. Перше, про що вона питала при знайомстві, — чи мають вони нерухомість у власності. І хоча не всім такі питання подобалися, вона все одно їх ставила. Більше вона не хотіла бути ображеною, і це було цілком виправдано.
