— Та навіщо ми тільки їх на свято запросили? — все нарікала Олена.
Роздуми перервав голос чоловіка. Віктор з’явився на кухні з таким сяючим обличчям, наче щойно дізнався найрадіснішу новину в житті.
— Олено, уявляєш, який мені будинок вдалося забронювати? — з натхненням почав він. — Уяви панорамні вікна від підлоги до стелі. Будемо насолоджуватися лісовим краєвидом і грітися біля каміна.
Зимовий вечір розгортав перед очима дивовижну картину. Сніг опускався на землю не поспішаючи, наче прагнув в одну мить перетворити світ, вкривши його бездоганною білою пеленою. Олена не відривала погляд від вікна. На обличчі сама собою з’являлася посмішка. Думки заносили її далеко від повсякденності. За всі 10 років спільного життя з Віктором вони вперше наважилися на такий сміливий крок.
Більше не буде виснажливого круговерту родинних зустрічей. Не доведеться готувати гори салатів на цілу армію гостей. Не доведеться перемивати купи посуду. Їх чекає усамітнений відпочинок. Вони з Віктором та їхня донька Поліна, якій уже вісім. А також затишний камін, справжня ялинка і безтурботна тиша соснового лісу.
— Нарешті нас ніхто не потурбує, — з мрійливою інтонацією промовила Олена, наблизившись до чоловіка і ніжно обійнявши його. — Віть, ти навіть не уявляєш, як я змучилася від постійного зайвого спілкування за цей рік із родичами. Здається, я могла б залишитися в тому будинку назавжди.
— Відмінно, значить, план затверджений, — кивнув Віктор. — Три дні абсолютного спокою. Тільки я, ти і Поліна.
Однак їхній радісний план розсипався вщент всього за 3 години. Все змінилося в той момент, коли біля поштових скриньок вони несподівано зустріли Ларису, сусідку з четвертого поверху. Ця жінка відрізнялася гучним голосом, невгамовною активністю і разючою здатністю затягувати будь-яку розмову в русло своїх переживань або хвалькових оповідей про власні успіхи.
— Ой, сусіди, здоровенькі були! — голосно вигукнула Лариса, попутно поправляючи об’ємну шапку з пишним помпоном. — Що це ви такі щасливі? Трапилося щось неймовірне? Може, скарби відшукали чи багату спадщину отримали?
— Нічого подібного, просто готуємося до Нового року, — стримано, але ввічливо відозвалася Олена, намагаючись якнайшвидше пробратися до ліфта.
— Ми з Олегом усе думаємо, куди б відправитися на свята, — не вгавала Лариса, перегороджуючи шлях своєю значною сумкою. — Сидіти в місті — ніякої насолоди, а розцінки на відпочинок просто шокують, справжнє розорення. А ви куди прямуєте? До батьків, напевно.
Віктор, людина щира і зовсім не схильна до лукавства, випалив раніше, ніж Олена встигла попереджаюче торкнутися його ноги.
— Ми орендували будиночок за містом у комплексі «Лісова казка». Хочемо провести час у спокої й усамітненні.
В очах Лариси миттєво спалахнув алчний вогник, точно такий, який займається в очах кота, що помітив незакриту банку зі сметаною.
— «Лісова казка»?! Не може бути! Відмінне місце! — енергійно махнула вона руками. — Слухайте, це ж знак долі. Ми там відпочивали пару років тому. Місцевість приголомшлива. Повітря неймовірно свіже, прямо густе, як мед.
— А будинок просторий, там дві спальні й вітальня, — невпевнено пробурмотів Віктор, починаючи розуміти, що скоїв промашку, але відступати вже було нікуди.
— Дві спальні! — з тріумфом у голосі вигукнула Лариса. — Це ж просто ідеально. Давайте об’єднаємося. Навіщо вам нудьгувати втрьох? Буде ж дуже нудно. А так ми з Олегом, наш Данилко з вашою Полінкою зможуть разом пограти. Я влаштую справжній бенкет. Ви пальчики оближете. Приготую свою знамениту качку з яблуками, зроблю домашній холодець, напечу пирогів з капустою й м’ясом. Вам навіть готувати нічого не доведеться.
Олена вже розплющила рота, маючи намір рішуче відмовити. Але Лариса, наче нестримна лавина, переключилася на Віктора.
— Віть, ну скажи їй, разом буде куди веселіше, та й витрати поділимо, оренда обійдеться вдвічі дешевше. Ми ж сусіди, майже свої люди. Невже ви нам відмовите?
Віктор кинув на дружину винуватий погляд. Він завжди губився, коли на нього чинили тиск під маскою щирого співчуття.
— Оленочко, може, й справді, дітям буде веселіше разом.
Олена відчула, як у грудях наростає хвиля тихого обурення. Однак влаштовувати розбірки прямо біля ліфта їй не хотілося.
— Ларисо, ми розраховували на спокійний відпочинок у колі сім’ї, — твердо промовила Олена, намагаючись позначити свої кордони.
— Та годі тобі про тишу в новорічну ніч, — безтурботно відмахнулася сусідка. — Це ж туга зелена. А зі мною вам точно не доведеться нудьгувати. Я в молодості вела весілля, так що з розвагами проблем не буде. Усе, питання вирішене. Скинь-но мені посилання на цей будинок. Хочу поглянути.
У ліфті Олена не промовила ні слова, лише прискіпливо дивилася на чоловіка.
— Вибач, — тихо промовив Віктор, коли вони вийшли на своєму поверсі. — Я не очікував, що вона так ухопиться за цю ідею. Але може, й непогано вийде. Вона ж обіцяла взяти на себе готовку, та й витрати навпіл. Для нас зараз це відчутна економія.
— Віть, ти чудово знаєш, яка Лариса! — з важким зітханням відповіла Олена, відчиняючи двері квартири. — За все безкоштовне завжди доводиться платити. У мене відчуття, наче ми щойно потрапили в пастку.
Передсвяткові клопоти обернулися виснажливим листуванням. Олена перевела повну вартість оренди будинку — 15 000 грн за 3 дні. Для їхнього сімейного бюджету це була серйозна сума, накопичена за півроку. Вирішивши прояснити фінансові питання, Олена написала сусідці в месенджер:
«Ларисо, я внесла передоплату за будинок. Ваша частина — 7 500 грн. Будь ласка, перекажіть сьогодні. Мені потрібно закупити продукти».
За годину прийшла відповідь, прикрашена розписом смайликів, сердечок і квіточок.
«Оленочко, мила, у нас зараз невелика затримка з грішми. Олегу затримали премію до тридцятого. Чи можна я перекажу прямо перед від’їздом? Чесно-чесно, обіцяю. Ти не переймайся. Я ж сказала, що беру стіл на себе».
Олена похмуріла.
— Віть, мені це зовсім не подобається, — сказала вона ввечері, демонструючи чоловікові листування. — Вона явно тягне з оплатою. А що, як в останній момент вони відмовляться або просто не перекажуть гроші?
— Та годі тобі хвилюватися заздалегідь, — відмахнувся Віктор, акуратно розвішуючи гірлянду. — Олег порядний чоловік, працює в автосервісі. З фінансами у них усе в порядку. Просто трапилася затримка з виплатою. Ми ж сусіди, вони нікуди не зникнуть. Навряд чи вони захочуть нас підвести, знаючи, де ми живемо.
— Будемо сподіватися, — стримано відповіла Олена.
Хоча в душі вже народжувалося недобре передчуття.
30 грудня видалося клопітким. Лариса час від часі відписувалася. Повідомляла, що займається маринуванням м’яса і випікає коржі для торта. Про фінансову сторону питання вона вперто не згадувала. Олена, навчена життєвим досвідом, вирішила не ризикувати і закупила все необхідне: м’ясні продукти, свіжі овочі та фрукти, навіть ікру.
— Краще перестрахуватися, — подумала вона, заповнюючи багажник автомобіля численними пакетами.
В останній день року сім’я прибула до заміського будинку першою. Котедж виявився справді казковим. Стіни з натуральної колоди випромінювали приємний смолистий аромат. Простора вітальня розташовувала затишним каміном, а панорамні вікна відкривали чарівний вигляд на засніжений ялиновий ліс.
— Мамо — це прямо як у чарівній казці! — захоплено вигукнула Поліна, з цікавістю досліджуючи кожну кімнату.
Поки Олена розкладала речі, її напруга поступово розсіювалася. «Можливо, все справді складеться вдало», — мелькнула у неї обнадійлива думка.
Гості прибули ближче до вечора. Тишу зимового лісу порушив гул двигуна потертого кросовера. З автомобіля вийшли Олег, огрядний чоловік із втомленим виразом обличчя, їхній син Данило, що одразу взявся шпурляти сніжки в вікна, і Лариса у виразному пуховику насиченого червоного відтінку.
Олена вийшла на ґанок, щоб зустріти гостей. Її погляд мимоволі ковзнув по тому, що гості тримали в руках. Олег ніс лише спортивну сумку. В руках Лариси був скромний пакет із супермаркету — і більше нічого. Ні обіцяного холодцю в контейнерах, ні підносів із пирогами, ні ємностей із замаринованим м’ясом.
— Привіт! — гучноголосо проголосила Лариса, збігаючи по сходах і ледь не перекинувши Олену в запалі вітальних обіймів. — Ух, ну й шлях був! Затори просто кошмарні, ледь пробилися.
— Добрий день, — стримано відгукнулася Олена. — А де речі? Може, в машині залишили?
— Які ще речі? — щиро здивувалася Лариса, відтрушуючи сніжинки з одягу.
— Ну як же? Продукти? Ти ж розповідала про качку, пироги, різні салати…
Лариса раптом ляснула себе по лобу й розсміялася так безжурно, наче Олена задала цілковито безглузде питання.
— Ах, Оленочко, ти навіть не уявляєш, що вчора коїлося. З роботи ледь вирвалася, стільки справ навалилося, а тут ще й духовка підвела. В самий відповідальний момент зламалася, уявляєш? Газ йде, а тепла нема. Я ледь не розплакалася. Потім подумала: «Навіщо наїдатися перед сном? Це ж шкідливо». Ось прикупила гарної ковбаски, сиру, шпрот. Хіба цього мало? Адже головне не їжа, а компанія.
Олена заціпеніла. Всередині наче лопнула натягнута до межі струна. Вона кинула погляд на Віктора, який саме вийшов на ґанок. Його обличчя теж виражало явне збентеження.
— Як це духовка зламалася? — ледве чутно промовила Олена. — А м’ясо? Салати? Ми ж чітко домовилися. Ти береш на себе готовку. У мене нема готових страв.
— Та годі тобі драматизувати, — відмахнулася Лариса, впевнено прямуючи до будинку з виглядом повноправної господині. — Щось придумаємо: картоплю зваримо, ковбаску наріжемо. Новий рік на носі. Треба радіти, а не стояти біля плити. Ого, який шикарний камін. Олеже, неси дрова, будемо розпалювати.
Олена так і залишилася на холодному ґанку, відчуваючи, як щоки палають від наростаючого гніву.
— Віть, — ледве чутно процідила вона, коли чоловік наблизився. — Ти це чув? «Ковбаску наріжемо». Адже вона клятвено обіцяла накрити стіл. Через неї ми половину продуктів не купили.
— Олено, тихіше, не треба піднімати галас, — прошепотів Віктор, неспокійно озираючись по сторонах. — З кожним може статися. У нас є м’ясо, яке ти придбала, і овочі теж. Приготуємо все самі. Що тепер вдієш? Не будеш же ти їх виганяти.
— А як же гроші? — Олена звузила очі. — Вона навіть не заікнулася про платіж.
— Зараз уточню, — із сумнівом у голосі промовив Віктор.
Однак завести розмову про фінанси виявилося не так-то просто. Лариса кружляла будинком, захоплювалася обстановкою, включала мелодії на смартфоні й роздавала вказівки чоловікові та синові, спритно уникаючи будь-яких серйозних тем.
Коли діти помчали на верхній поверх, а чоловіки вийшли на терасу з цигарками, Олена вирішила взяти справу у свої руки. Вона виявила Ларису на кухні. Та вже відкрила банку дорогих оливок, власність Олени та Віктора, і з явним задоволенням їх куштувала.
— Ларисо, пора розібратися з оплатою, — твердо заявила Олена, поставивши на стіл ноутбук. — Мені потрібно перевірити баланс. Попереду оплата послуг клінінгу після свят. Будь ласка, перекажіть свою частину прямо зараз.
Лариса ледь не подавилася оливкою.
— Ой, Оленочко, розумієш, тут така історія… — На її обличчі з’явився удавано засмучений вираз. — У Олега трапилася неприємність з карткою. Банкомат її з’їв, прямо напередодні свят. Уявляєш? А нову картку зможуть видати тільки після вихідних. Зараз у нас зовсім туго з грішми. Навіть готівку не встигли зняти.
Олена вдивлялася в сусідку, не відводячи погляду. У тиші, що настала, натягнута посмішка повільно сповзла з обличчя Лариси.
— Банкомат з’їв картку, — недоганяючи повторила Олена. — А мобільний додаток на телефоні теж вийшов з ладу. Доступ до онлайн-банку теж пропав…
— Е-е, він забув пароль, — забалакала Лариса, нервово оглядаючи кухонний простір. — Оленочко, ну що ти? Невже ти сумніваєшся? Ми ж сусіди. Обов’язково повернемо все, як тільки повернемося до міста. П’ятого числа, чесне слово. Або десятого, як тільки зарплата надійде.
— Ні, — чітко і твердо промовила Олена, не допускаючи заперечень.
— Що означає «ні»? — розгублено перепитала Лариса, явно не очікуючи такого рішучого відпору.
— Означає, що такий розклад мене не влаштовує. Я оплатила оренду з наших накопичень. Ви приїхали і не привезли нічого з обіцяних частувань, а тепер заявляєте, що й грошей нема.
– Ти що, серйозно збираєшся нас вигнати? — Голос Лариси зірвався на верескливі ноти. У ньому зазвучали істеричні інтонації. — У Нового року з маленькою дитиною!
— Я пропоную розумний вихід із ситуації, — холодно, без тіні емоцій, промовила Олена. — Існує система швидких платежів. Переказати гроші за номером телефону — справа пари секунд. Поклич Олега.
— У нього телефон сів, — випалила Лариса.
— У мене є зарядні пристрої всіх типів. Тож поклич чоловіка.
На мить Лариса завмерла, усвідомивши, що її звична манера зображувати безжурну хохотушку цього разу не спрацювала. Стиснувши губи, вона з явною гіркотою кинула:
— Ну й жадібна ж ти, Олено. Ніколи б не подумала, що станеш через дрібниці скандал влаштовувати. Тільки свято всім псуєш.
— 7 500 — це не дрібниці, — рівним голосом заперечила Олена. — Поклич Олега, або я сама вийду до нього і детально поясню ситуацію у присутності Віктора. Гадаю, чоловікам буде корисно дізнатися, що ви розраховували провести відпочинок за наш рахунок.
Лариса стрімко метнулася на терасу. За хвилину на кухню увійшов понурий Олег. Не кажучи ні слова, він дістав смартфон і взявся щось набирати на екрані.
— Диктуй номер, — пробурчав він, уникаючи дивитися Олені в очі.
У ту ж мить телефон Олени видав короткий звуковий сигнал — сповіщення про надходження коштів.
— Ну що, досить? — з отруйною усмішкою процідила Лариса, знову з’являючись на кухні. — Тепер ми нарешті можемо розслабитися, о велика володарко.
— Тепер — так, можемо, — спокійно підтвердила Олена. — І, до речі, про розслаблення… — Вона розчинила дверці холодильника і дістала пакет, в якому лежали неочищені овочі: картопля, морква, буряк і значна частина сирого м’яса. — Раз ти так сумувала через поломку духовки, у тебе з’явиться шанс все виправити. Наша плита в повному порядку, — промовила Олена з холодною ввічливістю.
Вона рішуче поставила перед приголомшеною сусідкою масивну дошку для нарізання і поклала поруч гострий ніж. Звук вийшов виразним, майже з викликом. — Ось інгредієнти для салатів: олів’є та оселедця під шубою. М’ясо потрібно замаринувати і відправити в духовку. Я займуся дітьми і прикрашенням столу, а ти, як і обіцяла, візьмеш на себе кулінарні клопоти.
— Ти серйозно? — видихнула Лариса, не приховуючи обурення. — Я приїхала відпочивати. Я — гість.
— Справжні гості зазвичай приносять частування або подарунки, — незворушно заперечила Олена. — Ти ж приїхала за домовленістю. Зверни увагу, я не вимагаю з тебе грошей за продукти. Все закуплено мною і на мої гроші. Від тебе потрібна лише праця.
— А якщо я відмовлюся? — Лариса вперто уперла руки в боки, кидаючи виклик.
— Тоді, на жаль, вам з Олегом і Данилком доведеться задовольнятися тією самою ковбаскою і шпротами, що ви привезли. Я приготую їжу тільки для нашої сім’ї. Не бачу сенсу годувати трьох дорослих людей за свій рахунок. Вирішуй сама.
З цими словами Олена покинула кухню, залишивши Ларису наодинці перед пакетом неочищеної картоплі.
У вітальні Віктор підвів на дружину питальний погляд.
— Усе в порядку?
— Абсолютно, любий. Лариса сама запропонувала допомогти з приготуванням страв. Горить бажанням здивувати нас своїм знаменитим олів’є. Не будемо їй заважати.
З кухні долітав гучний стук каструль і сковорідок. Олена ледве помітно посміхнулася.
Решта вечора протікала в незвичній напрузі. Лариса метушилася по кухні, розчервоніла і спітніла від зусиль. Вона різала, варила, смажила, то й діло огризаючись на Олега, який норовив стягнути шматочок зі столу. Олена навмисне трималася подалі від зони готовки. Вона захоплено грала з дітьми в настільні ігри і базікала з Віктором біля каміна.
Коли святковий стіл нарешті був серверований, годинник показував майже одинадцяту. Лариса без сил опустилася на стілець, виглядаючи зовсім знесиленою.
— Ну що, час бенкетувати? — різко кинула Лариса, сідаючи на стілець.
— Ларочко, ти просто чарівниця! — сяючою посмішкою відгукнулася Олена. — Все виглядає приголомшливо смачно. До речі, раз ми поїли, тепер займися посудом. Ти так спритно з ним справляєшся. Швиденько ополосни до бою курантів. Кажуть, зустрічати Новий рік з брудним посудом — до неприємностей.
Очі Лариси потемніли від злості, але при чоловіках вона стрималася, лише стиснула зуби, не промовивши ні слова.
Для сусідів свято остаточно перетворилося на страждання. Вони сиділи з кам’яними обличчями, без апетиту, длубали салати і майже не обмінювалися репліками. Олена, навпаки, випромінювала бадьорість і життєрадісність. Час від часу вона підкидала нові прохання.
— Ларис, чи не могла б ти передати серветки? Ой, Ларис, здається, чайник закипів. Глянь, будь ласка.
Ранок 1 січня видався тихим і морозним. Олег страждав від головного болю. Ближче до обіду сусіди почали збиратися. Вони спеціально голосно хлопали дверцятами, шпурляли речі в багажник, демонструючи своє роздратування.
Олена вийшла на ґанок, закутавшись у м’який плед.
— Вже збираєтеся їхати? — з удаваним подивом запитала вона. — А як же шашлики, які ми планували? І лазня, адже ми все продумали.
— Досить з нас твоєї гостинності, — процідила Лариса, заштовхуючи сина в автомобіль. — Більше я сюди ні за що не приїду. — Знаєш, Олено, ти справжня… — Я до тебе з відкритим серцем, а ти…
— З відкритим серцем, але з порожніми руками, — м’яко уточнила Олена, зберігаючи посмішку. — Що ж, щасливої дороги, сусіди.
Автомобіль Олега різко рвонув з місця, розкидавши снігові бризки, і незабаром зник за поворотом.
— Ну що, поїхали? — На ґанок вийшов Віктор, ніжно обіймаючи дружину за плечі. У його погляді читалося явне полегшення.
— Поїхали, — спокійно підтвердила Олена.
— Знаєш, Олено, учора ти була досить жорсткою, — обережно промовив Віктор, дивлячись на дружину. — Я раніше такою тебе не бачив.
— Я сама для себе зробила важливе відкриття, — відповіла Олена, повернувшись до чоловіка і зустрівши його погляд. — Між добротою й готовністю всім догоджати — величезна прірва, і я більше не маю наміру бути зручною для тих, хто прагне скористатися моєю добротою.
Віктор ненадовго замовк, обдумуючи її слова, потім притягнув Олену ближче й обійняв:
— Ти абсолютно права. Ходімо снідати. У холодильнику ще залишилося півмиски олів’є.
— Ходімо, — погодилася Олена. — Тим більше, що цього разу салат вийшов особливо смачним. Хочеш знати, чому?
— Чому ж? — зацікавився Віктор.
— Тому що його готувала не я, — з легкою посмішкою пояснила Олена.
Решту святкових днів подружжя провело саме так, як мріяло. У тиші, взаємній ніжності і без зайвих клопотів. З Ларисою вони більше не спілкувалися, навіть короткими вітаннями, навіть при випадкових зустрічах біля ліфта. Але Олена жодного разу не відчула жалю з цього приводу.
