— От і вали в своє село! Тобі там саме місце!
— Краще туди, ніж жити з таким негідником, як ти!
Світлана з Антоном були одружені вже 4 роки. Познайомилися ще в університеті й почали зустрічатися з першого курсу. Антон залицявся дуже гарно. Багато одногрупниць заздрили Світлані й казали про те, як їй з ним пощастило. Особливо, коли він зробив пропозицію просто на випускному. Звісно ж, Світлана погодилася вийти за нього заміж. Усе було добре. Після випуску батько Антона швидко ввів його в сімейний бізнес, допоміг придбати квартиру і зробити в ній ремонт.
Подружжя було щасливе. Світлані пощастило зі свекрухою і зі свекром, які ставилися до неї просто чудово. Одним словом, у неї було ідеальне сімейне життя. Але в один момент усе круто змінилося.
Вона навіть уявити не могла, що їхня спільна мрія стане початком краху. Усе почалося з того, що вони переїхали в нову квартиру. І спочатку начебто все нічого, але в якийсь момент Світлана помітила, як нова сусідка на поверсі стала відверто проявляти знаки уваги до її чоловіка.
То усміхнеться, то підморгне, то мало не у відкриту фліртує. Одного разу Антон зайшов додому з тарілкою домашнього печива.
— Що це таке? — з презирством подивилася на нього Світлана.
— Печиво. До речі, дуже смачне. Я не втримався і вже спробував. Будеш? — як ні в чому не бувало відповів Антон, простягаючи дружині тарілку.
— Я навіть знаю, звідки воно в тебе. Ця мадам, я дивлюся, все ніяк не вгамується???
— Свєт, ти чого? Вона ж просто мене пригостила печивом! Що ти, справді?
— Ти серйозно не врубаєшся чи вдаєш??? Вона ж клеїть тебе!!!
— З чого б це? У мене ж є ти!
— А її це, схоже, не бентежить. Коротше, щоб із цього дня я тебе поруч із нею не бачила. А якщо вона ще раз сюди подзвонить під приводом щось полагодити, то піде у відомому напрямку.
Саме в цей момент лунає дзвінок у двері і на порозі була та сама сусідка.
— Ой, Антоне, я забула сказати, що це печиво особливо смакує з корицею. Але якщо у вас її немає вдома, то я можу занести — Таня продовжувала мило усміхатися і стріляти очима.
Тут Світлана вже не витримала і мало не накинулася на неї.
— Кориця в нас якраз є, зате в тебе дечого немає! Совісті, наприклад! Ти чого до мого чоловіка лізеш, а? Тобі мужиків у домі мало? Колька, наприклад, із 36 квартири не одружений, до нього чого не підкочуєш? Щоб я тебе з Антоном більше близько не бачила і дорогу в цю квартиру забудь!
Таня очманіла і зробила вигляд, що не розуміє такої бурхливої реакції.
— Світлано, ти чого? Я ж із найкращих спонукань! Зрештою, ми ж сусіди і я всього лише хочу підтримувати дружні стосунки.
Світлана навіть слухати нічого не хотіла і стала виштовхувати нахабну сусідку за двері.
— Мені така дружба не здалася, ясно? Ще раз побачу тебе поруч із Антоном, пошкодуєш і печиво своє забери!
Вона вихопила в чоловіка тарілку, всунула її сусідці і грюкнула дверима в неї перед носом.
Антон дивився на це все здивовано і потім промовив:
— На мою думку, ти перегнула палицю. Вона ж реально нічого не зробила!
— Ти ще захищати її будеш??? Тоді вали до неї! — почала кричати Світлана.
— Тобі явно треба заспокоїтися.
У цей момент Антон схопив куртку, сів у машину і кудись поїхав.
Світлана схопилася за голову і почала ридати. Вона не розуміла, що відбувається в їхніх стосунках. Адже через цю саму сусідку вони сварилися вже не вперше. Виникла ідея навіть повернутися на стару квартиру, але чоловік був категорично проти.
Десь три дні було все абсолютно спокійно. Світлана не бачила цю саму Таню і, здавалося б, із чоловіком нарешті почали налагоджуватися стосунки. Тут їй раптово телефонує подруга і просить посидіти з дитиною, бо тій треба поїхати в інше місто у справах. Світлана не могла їй відмовити, оскільки вони з Катею дружили з дитинства. Чоловіка вона, звісно ж, попередила і поїхала. В останній момент вона дізнається, що в Каті змінилися обставини і їхати нікуди не треба. У підсумку пізно ввечері вона повернулася додому і застала картину, яку ніяк не очікувала побачити.
Оскільки зал знаходився далеко від вхідних дверей, поворот ключа не було чути. Коли вона увійшла, то побачила знайомі капці біля дверей і почула цікаву розмову.
— Коли ти вже їй розкажеш? Ну правда, самому не набридло ховатися по кутках?
— Танюш, потерпи трохи. Мені залишилося вирішити всього кілька питань.
Коли Світлана пройшла, то побачила, як ця сама Таня сидить на колінах в Антона, їсть полуницю і п’є шампанське.
— А що тягнути-то? Я дивлюся, у вас це вже давно почалося! — Світлана з’явилася в кімнаті наче грім серед ясного неба і її тут явно не очікували побачити.
— Світлано, а ти… Ти хіба не в Каті? — очманів Антон, мало не скидаючи з себе Таню.
— Уяви, я тут. А ти, я дивлюся, і без мене чудово проводиш час. От тільки давай без пояснень. Збирай свої манатки і забирайся звідси разом зі своєю Танюшею.
У цей момент Антон змінився на обличчі і збентеження перетворилося на зарозумілість.
— Мені забиратися??? Зі своєї квартири??? Ти явно щось переплутала. Вже якщо кому й іти, то це тобі.
У цей момент у Світлани наче клубок у горлі застряг. У поривах емоцій вона зовсім забула, що живе в квартирі чоловіка і по суті перебуває тут на пташиних правах. Вона не стала нічого відповідати, а мовчки почала збирати речі.
Зате в Антона вистачило нахабства продовжити.
— От і вали в своє село! Тобі там саме місце!
— Краще туди, ніж жити з таким негідником, як ти!
Усередині вирувала лють і образа. Вона й уявити собі не могла, що Антон, якого вона сильно любила, міг із нею так вчинити. Скільки він доклав зусиль свого часу, щоб добитися її уваги, і все для того, щоб проміняти на якусь дешевку.
Біля самого порогу Світлана зняла каблучку, кинула її на поличку і сказала:
— Цього я тобі ніколи не пробачу!
Вона грюкнула дверима і пішла. Окрім як до Каті, їй не було куди йти. Подруга її, звісно ж, підтримала. Але залишатися жити в неї вона не могла. У підсумку було прийнято рішення повернутися в село до матері. Вона не раз їй казала, щоб після отримання диплома Світлана йшла працювати за фахом і набиралася досвіду. Але донька не послухала матір, бо Антон її повністю забезпечував і вона ні в чому не потребувала. Тепер вона усвідомила, наскільки ж її мати виявилася правою.
— Ну, і що ти тепер робитимеш без досвіду роботи? — спитала її мама Антоніна Семенівна.
— Не знаю, мамо. Ну, точно не в тебе на шиї сидіти. Піду працювати, правда поки не знаю куди.
— Ну так, без досвіду тобі важко буде і все з нуля починати. Але нічого, є в мене одна ідея. Чекай.
У підсумку мати пішла, а Світлану ніяк не полишала цікавість. За годину Антоніна Семенівна повернулася радісна і, по всій імовірності, з гарними новинами.
— Світланко, радій! Завтра виходиш на стажування на нашу ферму. Ігорю Дмитровичу потрібен асистент. Довго він шукав тут відповідну кандидатуру. Але сама розумієш, вища освіта є тут не в кожного. Це твій шанс проявити себе й отримати хорошу роботу!
— Мамо, дякую! Я обов’язково прийду! А по зарплаті, що обіцяють?
— Ну, перший час оклад буде невеликий. Тисяч 20. А потім, підеш на прибавку, як зарекомендуєш себе.
Світлана змінилася на обличчі. Звісно ж, вона розуміла, що золоті гори їй одразу ніхто не запропонує і треба було з чогось починати. Але було досить важко відвикнути від хорошого і безбідного життя, до якого вона звикла з Антоном.
Мати побачила, як вона змінилася на обличчі, і промовила:
— Доню, ну а як ти хотіла? Кожен із чогось починає. Не всім так пощастило вийти заміж за забезпеченого Антона…
— Навіть не нагадуй мені про нього! — різко відповіла Світлана і пішла у свою кімнату готуватися до завтрашнього дня.
До речі кажучи, Антон їй так і не дзвонив. Навіть не спробував якось виправдатися і вимолити прощення. З огляду на свій характер і самоповагу, Світлана його б не пробачила. Але хоча б тому, що вони були стільки років разом, він міг би щось зробити. Отже, він цього тільки й чекав.
Прийшов час починати нове життя. Як би не було складно, все ж краще, ніж жити зі зрадником. Світлана витерла сльози, які знову з’явилися від спогадів, і продовжила готуватися.
Робота зараз як ніколи до речі. Причому не тільки через гроші, а й можливість піти з головою в справи. Адже що, як не постійна зайнятість, допомагає забути про душевні рани і спрямувати свої думки в більш правильне русло.
Уранці Світлана прийшла на роботу раніше, бо пунктуальність прикрашає людину і їй хотілося створити про себе гарне враження.
Ігор Дмитрович виявився вимогливим, але, при цьому, досить лояльним керівником, який ставився до співробітників шанобливо і з розумінням. Він чудово усвідомлював, що незважаючи на те, що Світлана закінчила університет 4 роки тому, вона була початківцем без стажу. Тому Ігор Дмитрович ставився до неї терпляче і багато чого навчав.
За рік вона виросла як спеціаліст, але змінилося не тільки це. Так склалося, що для Ігоря Дмитровича вона стала не просто надійною правою рукою, а й коханою жінкою. На той момент вона вже розлучилася з Антоном і була абсолютно вільною людиною.
Ігор досі не розумів її колишнього чоловіка, який упустив такий скарб заради швидкоплинного захоплення. І розумниця, і красуня, і готує смачно. Ну, що ще потрібно чоловікові для щастя? Так, він його не розумів, але був неймовірно вдячний. Адже якби не ця помилка, то він би ніколи не був разом зі Світланою.
Ще через рік їхня ферма розрослася і вдалося відкрити в місті великий холдинг. Тепер Ігор очолював його, а Світлана обіймала посаду директорки з розвитку.
Їхній бізнес продовжував процвітати і набирати обертів.
— Світлано, так далі не можна! Ти намагаєшся все тягнути на собі. Я вже давно кажу, що тобі потрібен помічник — не вгавав Ігор.
— Я й сама чудово справляюся.
— Знаю, що ти в мене дуже старанна. Але я не хочу, щоб ти постійно втомлювалася і працювала за трьох. Тому з сьогоднішнього дня я дав розпорядження у відділ кадрів знайти тобі помічника і це не обговорюється. Зрештою, я піклуюся про тебе!
Ігор поцілував її в маківку, а Світлана усміхнулася. Їй було дуже приємно відчувати його турботу.
За кілька днів у неї на столі лежала вже стопка резюме. І в якийсь момент вона просто не повірила своїм очам. Перед нею було резюме її колишнього чоловіка Антона.
Спочатку Світлана подумала, що їй здалося. Але ні, фотографія його, дані теж і помилки бути не могло. Невже в житті справді бувають такі збіги?
Цікаво, він же працював у компанії батька. Чому ж зараз шукає роботу? Цікавість не переставала її долати. У підсумку вона звеліла запросити його на співбесіду.
— Світлано Вадимівно, Ви впевнені в цьому кандидаті? Адже є набагато перспективніші відгуки — уточнив менеджер з персоналу.
— Так, я хочу, щоб Ви запросили саме його.
У призначений день вона почула стук у свій кабінет і вже знала, хто туди увійде. Однак була, як ніколи раніше, готова до цієї зустрічі.
Коли Антон увійшов до кабінету, вона стояла спиною до дверей і дивилася у вікно.
— Добрий день! Мені сказали пройти у Вас співбесіду на посаду помічника.
— Присідайте, Антоне — у цей момент Світлана обернулася і сіла у своє шкіряне крісло.
Сказати, що Антон був у шоці, значить нічого не сказати. Якийсь час він намагався прийти до тями.
— Може, води?
— Так, будь ласка — він одним духом випив усю склянку і Світлана бачила, як тремтять його руки.
— Не очікував тебе тут побачити…
— Як давно ми перейшли з Вами на ти? — Світлана зробила вигляд, що перед нею сидить зовсім стороння людина, яку вона ніколи раніше не бачила. Хоча в душі він справді став для неї абсолютно чужим.
— Світлано, ти чого? Невже не впізнала мене?
— Для Вас я Світлана Вадимівна. Розкажіть про себе і чому на цю посаду ми маємо взяти саме Вас?
Антон розумів, що влаштовувати допити зараз не в його інтересах і взагалі він перебуває не в тому становищі.
— Нещодавно я пішов із компанії батька. Ну, як пішов. Загалом, він мене вигнав. Через цю Таньку все моє життя покотилося в прірву. Роботу втратив. Довіру батька теж. Квартиру і ту віджала. Я ж по дурості, Світлано, одружився на ній і переписав квартиру. Але я вже все зрозумів і почав життя з чистого аркуша. Будь ласка, дай мені шанс влаштуватися на цю роботу. Обіцяю, що я не підведу. Мені дуже потрібні зараз гроші. Вона ж на мою шию ще купу кредитів повісила. Допоможи, Світлано!
— Хіба Світлано? — з усмішкою поглянула вона на нього.
— Вибачте, Світлано Вадимівно.
— Дивно, що люди забувають про те, як ламають чуже життя, зраджують і втоптують почуття в багнюку. А потім благають їм допомогти. Так, бумеранг не змусив себе чекати.
Антон перебував усе в такому ж збентеженні і з боку був схожий на нашкоджену дитину.
— Я можу розраховувати на цю роботу?
У цей момент Світлана перевела свій погляд на ноутбук і не дивлячись у бік колишнього чоловіка відповіла:
— Ми розглянемо Вашу кандидатуру і якщо вона нам підійде, то зв’яжемося з Вами. Усього доброго!
У цьому житті кожен отримує по заслугах. Далеко не факт, що завтра ти не підеш пити з колодязя, в який зовсім недавно плюнув.
