Відносини на відстані довго підтримувати практично неможливо, почалися сварки і він запропонував розлучитися.
З чоловіком ми познайомилися чотири роки тому, коли я тимчасово мешкала у родичів в іншому місті. Наші стосунки почалися швидко, через три місяці він запропонував мені вийти заміж, правда, потім став відтягувати конкретну дату весілля, нічого не говорив родичам і друзям про заручини.
У результаті весілля відбулося майже таємно, не дивлячись на те, що я хотіла пишну церемонію з білою вінчальною сукнею.
Коли я переїхала до нього, розпочалися перші проблеми. Через рік він поїхав «у відрядження» в інше місто, залишивши мене на 6 місяців одну під приводом «треба закінчити навчальний рік, а потім переїдеш до мене». Але до нього я не змогла переїхати.
Відносини на відстані довго підтримувати практично неможливо, почалися сварки і він запропонував розлучитися.
Але продовжував платити за нашу орендовану квартиру.
Я поплакала і заспокоїлася. Через 2 місяці він повернувся – просто прийшов на вечерю.
Ми посиділи, побалакали, як старі друзі. Під кінець, коли він уже йшов, обійняв, сказав, що мене любить.
З цього вечора ми начебто знову разом. Але практично нічого не змінилося: він так само живе там, а я тут.
Взимку я їздила до нього на два тижні, посварилися, він мене знову покинув, сказавши, що не вірить у мою любов і вірність.
Я знову поплакала і згодом заспокоїлася. Через 2 місяці отримала від нього листа, що він хоче поговорити.
Я відповіла, що не хочу з ним бачитися, і що, якщо йому потрібно, нехай пише мені. Він нічого не відповів, але потім рано-вранці пролунав дзвінок від нього – його брат захворів, попросив приїхати.
Я не розуміла навіщо це робити: там вся його родина, родичі, які думають, що ми розійшлися – як я виглядатиму в їхніх очах, що скажу? Ні, каже, приїдь, мені погано і потрібна твоя підтримка.
Я приїхала. Він почав просити, казати, що любить, що нам треба спробувати відновити наші стосунки.
Я спочатку відмовлялася, розуміючи, що всі ці слова сказані на емоціях, але згодом поступово повірила. Мабуть просто хотіла вірити, що все буде добре.
Все було добре, але не так, як би мені цього хотілося. І не надто довго. Ми з ним розмовляли майже щодня. Але приїжджати до мене не дуже квапився, завжди знаходив відмовки.
Потім приїхав, купив квитки, щоб я на літо переїхала до нього і ми спробували знову з’їхатися. Через два тижні після того, як ми жили разом, сказав, що він помилився, що нічого в нас не вийде.
І все це за тиждень до моєї сесії. У результаті я сесію не здала. Плакала, а він так і не подзвонив, не вибачився, не спитав, як мої справи, і зник назовні.
Розумію, що сама винна, що не можна було йому вірити, що все це були емоції, а я йому потрібна тільки коли йому погано.
Але все одно боляче – я його кохаю.
Зустрічаюся з іншими хлопцями, ходжу на побачення, а змінити не можу. Все чекаю: раптом схаменеться і повернеться?
Нічого з собою не можу вдіяти. І не знаю, як бути далі.
Автор: Оксана
