Коли юна дівчина вже уявляла, як вона кружлятиме у весільній сукні, її коханий несподівано зник. Зник на цілих 10 років.
— Ще довго на тебе чекати? — невдоволено питав Федір. — І чому це ви, жінки, постійно так довго збираєтесь?
— Усе-усе, Федю, я вже готова. Застібни мені сукню ззаду, будь ласка, і можна буде бігти, — винувато відгукнулася Ганна.
— Ну звісно, спочатку ми збираємось три години, а потім бігти як обпарені. І навіщо я тільки погодився йти? Твоя подруга, ти її і вітай. До чого тут я? — обурювався Федір.
— Ну я ж просто так сказала, що бігти, а насправді спокійно підемо. Ми нікуди не спізнюємося, — вже виходячи, сказала Ганя.
Вона завжди боялася розгнівати чоловіка, розуміла, що чоловіки дуже вразливі, а образившись, можуть бути здатні на що завгодно.
Ця переконаність збереглася в неї ще з тих давніх часів, коли її перше кохання закінчилося повним крахом. І Ганна була впевнена, що й її вина в цьому була.
Тоді, десять років тому, вона дуже любила Юру і була впевнена, що він відповідає їй взаємністю. Так, мабуть, так і було. Він любив Ганнусю, цінував їхні стосунки, дуже гарно залицявся і зробив пропозицію з квітами та каблучкою.
Усе було просто чудово, красиво, як у кіно.
Приготування до весілля йшли повним ходом. І ось напередодні, коли усе вже було готово, коли юна дівчина вже уявляла, як вона кружлятиме у весільній сукні, її коханий несподівано зник.
Без найменших пояснень, навіть коротенької записки не залишив.
Ганна спочатку намагалася знайти його, але він зник так, наче його й не було. І з’ясувати, куди і чому, не вдавалося, ніхто не знав — ні друзі, ні знайомі. Родичів у Юри не було. Виріс він у дитячому будинку.
Ганнина мама, яка спочатку була проти їхнього весілля, так і сказала: “Ну от бачиш, казала я тобі, такий вже це чоловік, перекоти-поле. Та не плач ти. Добре, що до весілля втік, а не тоді, коли б у вас діти вже були”.
Ганя, ридаючи, божеволіючи від невідомості, була впевнена — вона винувата, і щохвилини перебирала їхню останню зустріч, намагаючись знайти там відповідь на питання: що ж сталося?
Чому він так дивно зник? Вона щось зробила чи сказала не так?
Причини не знаходилися, і це вбивало ще більше. Ну не міг така людина, як Юра, просто взяти й зникнути. Але, як виявилося, міг.
Кілька років вона не могла отямитися від цієї несподіваної та незрозумілої втрати. Але зрештою все забувається, і вона забути-то не забула, але гіркота відступила.
Тепер Ганна була заміжньою, і здавалося, що цілком успішно. Одне засмучувало — дітей не було. Але здавалося, що ще не все втрачено. Щоправда, поговорити про це з чоловіком вона все ніяк не наважувалася, як і раніше боячись зачепити його чимось.
І ось зараз, збираючись на банкет з приводу ювілею своєї подруги, Ганя намагалася чоловіка не злити, хоч інколи відчувала досаду. Щось вони останнім часом часто сварилися і зовсім незрозуміло через що. Найчастіше саме через Федора, який щоразу був невдоволеним, нетерплячим, а їй доводилося вибачатися, хоч ніякої провини вона не відчувала.
Ось і по дорозі до ресторану, де намічалося свято, вже в машині чоловік знову завів своє. “Не розумію, навіщо мене туди тягнути. Поїхала б сама”.
— Ну ти ж теж добре знаєш Юлю. І потім, чого ти хотів сидіти сам удома, поки я буду веселитися? Тим більше, яке без тебе буде свято. А мені б тоді теж довелося сидіти вдома, і ми б образили Юлю, і заради чого — щоб провести вечір біля телевізора, — намагалася переконати його Ганна.
— Ну звісно, інших-то справ немає, крім перегляду серіалів, — невдоволено бурчав Федір, не бажаючи визнавати свою неправоту.
Ганна вважала за краще помовчати. Можливо, її мовчання буде сприйняте як визнання провини.
Ювілей був організований з розмахом в одному з найкращих ресторанів міста. Гостей зібралося видимо-невидимо. Більшість з них вони не знали, що трохи бентежило її. Адже вона-то думала, що все буде більш-менш по-домашньому. Юлю вона знала давним-давно. Але що тепер поробиш?
Давня подруга останнім часом істотно розбагатіла. Мабуть, це були її ділові партнери.
Зустрівши їх з чоловіком, Юлія поспіхом представила нових гостей. Ганна ввічливо кивала. Федір тиснув руки. І раптом серед натовпу незнайомців Ганна побачила Юру, живого, здорового й дуже респектабельного.
Її колишній коханий стояв поруч з якоюсь молодою гарною жінкою і весело з кимось розмовляв.
Ганна дивилася на нього і ледь не втрачала свідомість від подиву, а він, навіть ковзнувши по ній поглядом, нічого не показав, наче й не знав її.
У якийсь момент вона навіть подумала, що помилилася. Ну, може, просто хтось схожий. Але ні. Придивившись ще уважніше, вона переконалася — помилки бути не могло.
У цю мить Юля підхопила її під руку, підвела до Юри і його супутниці та представила: “Знайомся, Ганнусю, це мій давній друг Володимир Матвійович, видатний бізнесмен, і його дружина Ілона”.
– Дуже приємно… – Дивлячись прямо в очі Юри, що перетворився на Володимира, пробурмотіла Ганна. А він усе так само спокійно дивився на неї, нічим не показуючи, що впізнав. У Ганни ж серце готове було вискочити з грудей. Ноги буквально підкосилися. Та це ж він.
Так, за десять років Юра змінився, але не могла вона не впізнати того, кого так любила. Та й сама не сильно змінилася, щоб залишитися неупізнаною.
Однак що робити в такій ситуації, було незрозуміло.
Єдине, що спало їй на думку — натякнути йому при всіх, коли підійде її черга говорити тост. І коли ця мить настала, Ганна підвелася з келихом у руці і, намагаючись не псувати свято, промовила промову досить нейтрально.
– “Ми тут зібралися, щоб привітати нашу ювілярку. Дружба — це ж найцінніше, що є в нашому житті. Але іногда доля підкидає несподівані сюрпризи, коли все перевертається з ніг на голову”.
При цьому Ганна увесь цей час дивилася в очі Юрію. І цей номер, схоже, спрацював. Чоловік помітно розхвилювався, занервував, відвів погляд. Йому явно було що ховати.
Але ще дивнішою була реакція Юлі. Вона раптом скрикнула й упала без свідомості. Піднялася метушня. Гості товпилися навколо неї, гомоніли й робили припущення.
“Від задухи. Кондиціонерів що, нема? А може, не те з’їла? Треба швидку, терміново, на повітря її винести”, викрикували то тут, то там. Але Юля досить швидко прийшла до тями. Вона випила холодної води, сіла за стіл і постаралася всіх заспокоїти.
“Будь ласка, не переривайтеся, продовжуйте свято. Я, мабуть, трохи перевтомилася. Зараз усе пройде. Так, і, мабуть, вийду на свіже повітря. Ганнусю, проведеш мене?”
Вона, звісно, погодилася, і вони з подругою вийшли.*”Пробач, я, звісно, була неправа. Не треба було запрошувати і тебе, і його. Але я-то думала, ви не впізнаєте одне одного. Ну або, принаймні, віднесетеся до цього спокійніше. Скільки води втекло”, — одразу заговорила Юля.
“Постривай”, — приголомшено сказала Ганна. “Ти що, усе знала? Завжди знала, куди він пропав і з якої причини?”
“Так, знала, але не могла тобі цього сказати, повір. І він теж не міг вчинити інакше. Він боявся насамперед за тебе”, — притиснувши руки до грудей, намагалася пояснити Юля.
“І що мені могло загрожувати? Ти ж пам’ятаєш, як я переживала, мало з розуму не зійшла. І мовчала”.
“Та тому, що не могла відкрити чужу таємницю. Послухай, і ти все зрозумієш. Він дуже любив тебе, хотів одружитися, але ж він немав нічого за душею. Не те що на весілля, на каблучку грошей не було. Ось Юра й вліз у борги, а позичив у дуже небезпечних людей. Я порадила йому сховатися, щоб і самому цілим лишитися, і тебе не підставляти. Ну так, для цього довелося б і жити десь подалі, в тому числі під чужим ім’ям. У нього залишалася якась сума, так що він зміг зробити собі документи”.
“Не розумію, а ти-то тут до чого?” — намагалася збагнути Ганна. “У вас що, були стосунки?”
“Ой, та про що ти? Ніяких стосунків, крім родинних. Ми ж брат і сестра. Але до того моменту не знали про це. Нас розлучили в дитячому будинку. До речі, батьки наші були людьми непростими, а дуже заможними, і загинули з вини чи то конкурентів, чи то когось ще”.
“Оце так. Ну чому ти мені нічого не сказала, навіть не натякнула за всі ці роки?” — не розуміла Ганна.
“Та не можна було, зрозумій. Просто небезпечно. Хотіла через кілька років сказати, але не стала. Навіщо вже чіпати старі рани? Ви ніби обоє заспокоїлися. У кожного своє життя. Ну навіщо ворушити минуле?”
“Можливо, ти й права”, — сказала Ганна, зовсім так не думаючи. Вона в той момент відчувала, що її зрадили всі: і наречений, і подруга.
У банкетний зал вони повернулися в різному настрої.
Юля заспокоїлася і була майже щаслива. Ганна, навпаки, сумувала, відчувала себе спустошеною.
Федір помітив, що його дружині явно не по собі. Він запропонував поїхати. Ганна погодилася. І, посилаючись на нездужання перед іменинницею, вони з чоловіком поїхали додому.
“Ну що, може, таки поясниш, що там трапилося?” — спитав по дорозі чоловік. “То весела була, то раптом…”
Так, був привід. І Ганна, не стримавшись, розповіла все про своє перше кохання, про зниклого нареченого і участь у цьому подруги.
Федір розсіяно втішав її, при цьому очі його радісно заблищали. Він задумався, адже в нього була коханка, і не проста, а якраз дочка одного з місцевих авторитетів, яким був винний колишній наречений Ганни.
Вона ж довірливо розповіла всю історію, вважаючи, що тепер Юрію, що перетворився на Володимира, ніщо не загрожує, а тим більше з боку її чоловіка. Тож чого правду приховувати?
Федір же вирішив, що повідомивши батька своєї нової подружки про те, де ховається боржник, він надасть йому послугу і серйозно підніметься в його очах.
Ганна, звичайно, ні про що не здогадувалася.
Вранці після того банкету вона прокинулася зовсім розбитою. Боліла і паморочилася голова, її нудило.
“Та ну, чому дивуватися після того, як я перенервувала. Може, навіть і з’їсти щось встигла, і вино ще випила. Правий був, Федя, не треба було їхати. Хоч, принаймні, я дізналася таємницю, яка стільки років мене мучила. Шкода, що не поговорила з Юрою наодинці”.
Вона дійсно не намагалася побалакати з ним. Та й це було неможливо, адже він був зі своєю дружиною, а вона зі своїм чоловіком. Які вже тут любовні розмови.
“Та гаразд, потім якось Юлю попрошу звести наодинці”.
Вона встала, привела себе до ладу, але самопочуття не покращувалося. Зрештою Ганна, прислухавшись до свого організму, вирішила зробити тест і він показав дві довгоочікувані смужки. Вона ж так давно мріяла про дитину, але ділитися своєю радістю з чоловіком не поспішала, а просто обережно уточнила, чи не пора їм подумати про те, щоб стати батьками.
Федя, який ніколи нічого не мав проти дітей, несподівано роздратовано сказав: “Цього ще не вистачало. Я вважаю, нам зовсім не до дітей. Будь, будь ласка, обережна”.
Він же мріяв уже про своє нове життя з коханкою, батькові якої надасть таку послугу. А діти аж ніяк не вписувалися в його план.
Вона ж після таких слів вирішила взагалі нікому не говорити, тим більше, що її не покидали думки про минуле.
Зрештою вона таки подзвонила подрузі. “Юль, я все ніяк не можу забути цю історію. Ти можеш влаштувати нам з Юрою зустріч? Хочу поговорити з ним віч-на-віч”.
Але подруга рішуче відмовила. “Ні, Ганнусю, це виключено”.
“Чому?”
“Та тому що не треба. Я поговорила про це з Володею, і він не хоче з тобою спілкуватися. Ну зрозумій, нарешті, немає давно ніякого Юри. У нього зовсім інше життя, причому давно. Дружина, яка зовсім не знає про його минуле. І взагалі не проси”.
Де шукати свого колишнього нареченого, як з ним зв’язатися, вона не знала. Тому вирішила відпустити цю ситуацію і взагалі забути про те, що колись в її житті була така людина.
Чим більше вона думала над цим, тим більше розуміла, що, в принципі, може зрозуміти і пробачити Юру. Так, він зрадив її жорстоко, але ж не зі своєї вини. Так склалися обставини. І потім він же не міг нічого повідомити, а з роками взагалі напевно забув цю історію.
Отже, колишній наречений був повністю виправданий.
Якось повертаючись додому з роботи, вона раптом в автобусі відчула непереборну млосність, при цьому ледь не втратила свідомість.
Це помітив чоловік, який сидів поруч із нею одягнений досить неохайно і більше схожий на безхатька. “Вам погано?” — спитав він.
“Мені здається, вам краще на свіже повітря”.
“Так, мабуть, ви праві”, — пробурмотіла Ганна.
Незнайомець допоміг їй вийти з салону і відвів на лавку, що стояла неподалік.
“Сподіваюся, вам стане краще. А може, щось принести, води чи ліків?”
“Та ні, дякую. Просто чекаю дитину, і раніше такого ще не було”, — пробурмотіла Ганна. “Втомилася, мабуть, на роботі, і в автобусі правда, душно. До того ж справи в житті складаються якось дивно”.
Вона й сама не розуміла, чому раптом захотілося розповісти зовсім незнайомій людині про свої труднощі, але якось усе саме собою вийшло.
“Так, дивна історія, але я чув щось подібне, якраз десять років тому. Так-так, не дивуйтеся”, — усміхнувся він, бачачи її недовірливий погляд. “Десять років тому я був не таким, як зараз. Я був поліцейським, слідчим, розслідував різні незрозумілі випадки. Це в минулому, правда, бо отримав поранення, досить важке. Довго лікувався і ось поки намагався стати на ноги, втратив усе: і сім’ю, і квартиру. Ну та годі. Власне, історія, про яку я говорю, дійсно схожа на вашу. Там теж молодий чоловік, що збирався одружитися чи то зі своєю сестрою, чи то з подругою, розробили досить складну схему приховування активів. Не хотіли платити податки. І, загалом, чоловік сховався. Здається, теж кинув наречену напередодні весілля”.
“А як звали того чоловіка?” — насторожившись, спитала Ганна.
“Юрій Фролов”, — відповів колишній слідчий.
І Ганна зрозуміла, мова йде про її нареченого.
“Так, виходить, ми говоримо про одну й ту саму людину”, — сумно зізналася вона. “Хоч це вже неважливо. Ви ж більше не розслідуєте цю справу, а я його вже не люблю”.
І вона дозволила колишньому слідчому, який представився Сергієм, провести її додому.
Вони розійшлися, дивуючись тому, які дивні збіги трапляються в житті.
А тим часом Юрію було про що подумати. Він, мабуть, даремно сподівався на те, що за десять років його забули. Федір не збирався втрачати свою цікавість і, дізнавшись історію колишнього нареченого своєї дружини, вирішив мати з цього максимальну вигоду. Він повідомив місцевим авторитетам про те, де знаходиться той, хто колись їх усіх обікрав.
Ці серйозні люди вийшли на Юрія і його сестру і змусили написати дарчу на все їхнє дуже немалé майно.
Юра й Юля залишилися ні з чим, а Ганна, дізнавшись про це, ніякого співчуття не відчула.
До неї знову звернувся Сергій, той самий колишній слідчий.
“Розумієте, Ганно, після того, як ми з вами поговорили, я дуже гостро згадав цю історію і зрозумів, що мушу її закінчити. Тож я вирішив відновитися на посаді й продовжити розслідування. Але для цього мені потрібні будуть уточнення час від часу. Ви не будете проти?”
“Та ні, звичайно. Я буду тільки рада, якщо вся ця банда отримає по заслугах”, — відповіла Ганна і не відмовляла Сергію у зустрічах, спочатку суто ділових.
У її ж особистому житті знову намітилися труднощі. Вона нарешті дізналася, що в чоловіка коханка.
Застукала їх з Федором у ситуації, що не залишала жодних сумнівів. Але головне — він сам не збирався ховатися. А прямо сказав, що в нього серйозні стосунки.
Ганна навіть не засмутилася, а зраділа тому, що не повідомила ні йому, ні свекрусі про свою дитину. Адже це могло стати серйозною перешкодою при розлученні, на яке вона одразу ж подала.
Валентина Денисівна намагалася відмовити її, намагалася вмовити сина, але нічого не вийшло.
Обоє були готові до розриву стосунків.
Ганна в той же самий час, здавалося, була готовою до нового, хоча й не забувала про нове життя, що зріє у неї під серцем, але в той же час не могла не зізнатися собі, що стосунки з Сергієм вийшли на новий рівень. І він, здавалося, був небайдужим до неї, хоч знав, що Ганна чекає дитину.
“Сергію, будь ласка, не дивись на мене так і не намагайся сказати того, про що, можливо, доведеться жалкувати”, — у якийсь момент попросила вона чоловіка, з губ якого вже готове було зірватися зізнання у почуттях.
“Єдине, про що я шкодую, — це те, що давно не сказав того, що повинен”, — рішуче відповів Сергій. “Я хочу запропонувати тобі руку й серце. Так, ти все правильно зрозуміла, але я сподіваюся, ти мені не відмовиш, і наша дитина народиться в законному шлюбі”.
“Наша?” — здивувалася Ганна. “Але ж це що?”
“Від того, що біологічним батьком є інша людина, він же не перестає бути твоїм, ну, тобто дитиною жінки, яку я люблю. А раз я люблю тебе, то прийму й твого сина чи дочку. Хоча, звісно, було б чудово, якби це був син”.
Сергій дійсно був налаштований рішуче.
Ганна погодилася.
І незабаром після того, як було оформлено розлучення, Ганна й Сергій одружилися.
У них народився гарний і здоровий хлопчисько.
А от його біологічний батько, а також той, хто був нареченим Ганни десять років тому, як і всі причетні до цієї справи, вже перебували під слідством, тому нічого не знали про щасливі зміни в житті жінки, яку колись кохали.
