Сьогодні їздили в місто, щоб закупитися продуктами, заодно погуляли по торговим центрам.
Нагулялися, втомилися, вирішили кави попити, забігли в кафе-бар. Тільки сіли, почали їсти і тут я побачив свою колишню, Оленку.
Олену я кинув через Лариску. Взагалі, мої стосунки з Оленою можна було назвати помилкою: я з нею і познайомився навіть тому, що з Ларискою посварився. Думав, новий роман допоможе забути про минулі стосунки.
Ну і ось, ми їли, а за сусіднім столиком сиділа вона – моя колишня, нога на ногу така, з подружкою своєю. Олена дуже ефектна дівчина. Весь вільний час і гроші вона витрачає виключно на себе. Не дивно, що вона виглядала як лялечка барбі. І це був разючий контраст між цією міський фіфою і моєю дружиною, яка, як я вважаю, відразу видно, що приїхала з сільської глибинки.
Оленка на мене взагалі не звертала уваги: вона невідривно дивилася на мою дружину, Лариску.
Я теж став дивитися на свою дружину, краєм ока, ну, щоб оцінити прискіпливим поглядом.
Лариска моя сиділа, не знявши свою куртку, яка приїхала до нас з Китайського аліекспресса. У хустці, з-під якої вибивалися неакуратні пасма волосся, які вона не встигла толком розчесати (це я винен: як гаркнув, що вона занадто довго збирається вранці, ось вона і вибігла до машини нечесана).
Лариска жувала бутербродіще з сосискою, бруднилася в майонезі з кетчупом, захоплюючи попутно кави і розмовляючи зі мною з набитим ротом, крихти вилітали з її рота і все виглядало так неохайно, що мені стало соромно перед Оленкою, яка, наскільки я пам’ятаю, вічно харчується тільки капустяним листком і прілою морквиною – стежить за фігурою. Я тому напевно і втік від Оленки, якось неапетитно мені бачилася моя майбутнє спільне життя з нею.
Покосився в бік колишньої. Та щось шепоче на вухо своїй подружці, обидві починають завзято витріщатися на мою Лариску, багатозначно переглядаючи з радісними посмішками на своїх гумових наштукатуренних обличчях.
Тут Лариска починає дзвонити своїй мамі і голосно, по-селянськи кричати в трубку (у її матері в селі зв’язок поганий), щось типу того, що вона купила собі на ринку таке класне пальто за копійки, там-же купила цілу в’язку дешманских теплих кологоток і чоловічих трико і що все це вона завезе в село завтра.
Я сидів червоний як рак, Лариска проорала мені що вона ніфіга не наїлася і “піду куплю собі ще млинців”, пішла на касу, щось витрясала з гаманця, перераховувала копійки, голосно кричала продавщиці, що у неї не вистачає, “тоді дайте пиріжок “, обурювалася що” ну і ціни, здирництво!”.
Моє ніжне внутрішнє відчуття гідності не витримало всієї цієї ганьби і я вибіг на вулицю покурити.
Та ну цих баб. Тряпочниці. Курю, нерви заспокоюються, стою. Тут Лариска тягнеться – накульгує йде, западаючи на одну ногу (ах да, вона ж скаржилася, що нові черевики їй тиснуть і у неї вже мозоль), а за нею ззаду, йдуть і либяться від щастя дві стервочки, Оленка з подружкою, розглядаючи мою дружину з ніг до голови.
Підходжу до Лариска, обіймаю за талію, цілу в щічку і веду до машини і бачу що у Оленки обличчя з радісного змінюється на злісне.
Читайте також: “А Микола, коханець Лідин, путівку їй купив до Хорватії. Сам не їде, сім’янина порядного вдає”: До Італії Олена поїхала сама і надовго
Ось так то. Клацнув тебе по-носі: краще з такою Ларискою, ніж з такою тобою, буду жити щасливо.
Тепер не буду дружину квапити перед поїздками: нехай хоч три години збирається, укладає своє волосся, поправляє макіяж. Накуплю їй купу брендових ганчірок. Адже вона так і хотіла, а я вічно як бирюк урізаю її в фінансах, ось вона і нишпорить по китайським сайтам, вишукуючи шмотки подешевше.
