— Краля твоя і без тебе день народження відсвяткує, а ти їдь і зустрінь Юленьку! — свекруха намагалася звести сина з першим коханням
Прибираючи в передпокої, Мілана почула голос свекрухи й виглянула у вікно. Чоловік сидів на ґанку будинку й розмовляв зі своєю матір’ю по відеозв’язку. Жінка повернулася розбирати взуття, вирішивши не підслуховувати, але говорила Ніна Євгенівна досить голосно, неможливо було не почути її слів, навіть якщо добре постаратися.
— Я тобі вже казала, що приїжджає Юленька Смолякова. Якою ж вона красунею стала! Мені Наталя надсилала її фотографії. Не дівчина, а справжнісінька мрія. Між іншим, влаштувалася працювати в хорошу фірму. Вона така розумниця. І досі не вийшла заміж. Розумієш, про що я кажу?
— Мам, ну яка мені різниця — гарна вона чи ні? Ну ти чого? У мене Міланка найгарніша. Жодна Юля не зрівняється. І чому мене має хвилювати — вийшла вона заміж чи ні? Це її справа. Яке я відношення до цього маю?
Мілана мимоволі всміхнулася. Було приємно чути такі слова від коханого чоловіка. Дівчина пораділа, що чоловік із таким трепетом ставиться до неї. Вони були разом уже три роки, півтора з яких одружені. Свекрусі невістка зовсім не подобалася, але вона не засмучувалася, адже вийшла заміж за Антона, а не його матір. Зі свекрухою можна спілкуватися на відстані. Так навіть краще — не доведеться прислухатися до її порад, про які найчастіше й не просиш навіть.
— Ні, ну подивіться на нього! Яка йому різниця! Пам’ятається, колись ти був закоханий у неї, але Юля відмовилася зустрічатися з тобою. Тоді вона думала тільки про навчання й кар’єру, але тепер багато що змінилося, та й ти став красунчиком.
— Це було надто давно, щоб згадувати зараз. Відмовилася — і добре. Отже, не судилося нам із нею побудувати стосунки, — відповів Антон.
— Судилося чи ні — не тобі вирішувати. Наші долі на небесах записані. Раптом побачитеся зараз, і в грудях знову щось закалатає? Я не наполягаю, звичайно. Може таке й не статися, але ти не смієш відмовлятися! Зрештоць, ми зобов’язані їхній родині!
Мілані стало неприємно, що свекруха так активно нав’язувала своєму синові іншу при живій-то дружині. Для чого вона це робила? Знало ж, що вони люблять одне одного. Невже розраховувала, що син спокуситься красою дівчини з минулого й розлучиться? Важко зітхнувши, жінка зібрала решту сміття й хотіла піти, але на мить затрималася.
— Краля твоя і без тебе день народження відсвяткує, а ти поїдь і зустрінь Юленьку. Не щодня вона приїжджає в рідне місто. Привезеш її до мене, а я прийму як належить. Зрештою, сумувати твоїй Мілані не доведеться, адже її батьки організують банкет. Юлю зустріти нікому, тому ти мусиш зайнятися цим і все організувати.
Серце пропустило удар. Як можна було змушувати сина так чинити? Свекруха хотіла, щоб він зустрів чужу жінку замість присутності на дні народження дружини. Де це бачено? Чому саме так?
Слухати розмову далі вона не стала. От ще — накручувати себе й переживати потім. Уже краще просто проігнорувати. Мілана була впевнена, що чоловік на таке не піде. Напевно зможе правильно відповісти матері, щоб не образити її, але при цьому поставити на місце.
Минуло кілька днів. Про розмову з матір’ю Антон навіть не заїкався, але перед днем народження дружини заявив, що він не зможе бути присутнім на святі, бо з’явилися деякі справи. Які саме, говорити не став, м’яко обійшов гострі кути, але Мілана знала напевне. Їй було прикро аж до сліз. Чому він так учинив? Навіщо погодився? Невже ця дівчина йому дорожча за дружину?
Настрою відзначати день народження не було зовсім ніякого, але батьки старалися, організовували свято, готували. Мілана не могла образити їх і відмовитися приїхати. Вона засмутилася й хотіла б прямо сказати чоловікові, що в курсі, чим він планує займатися і які такі важливі справи в нього з’явилися, але вирішила не сваритися, щоб не псувати настрій ще дужче. Антон, зрештою, доросла людина. Якщо він чинить так, тому має бути пояснення. Напевно.
— Чому твій чоловік не приїхав? — запитала мати, коли Мілана прийшла до них одна.
— У нього робота. Затримається сьогодні, тому не зміг, — збрехала жінка, хоча й важко було прикидатися.
Хотілося розповісти правду й попросити поради, але ж і сама не знала всієї суті. Напевно, їй слід було одразу поговорити з чоловіком і запитати, чому він зробив саме такий вибір. Свекруха теж відмовилася приїхати, привітала невістку телефоном і сказала, що погано почувається, не зможе особисто бути присутньою на святі.
— Я подарунок для тебе підготувала, віддам, щойно зустрінемося, — сказала Ніна Євгенівна хитрющим голосом.
Уже чи не приїзд цієї самої Юлі вона вважала подарунком?
Мілана знала, що свого часу родина Юлі дуже сильно допомогла її свекрусі. Залишившись без підтримки чоловіка, жінка ледве зводила кінці з кінцями, а подруга допомагала їй вистояти в цій непростій ситуації. Був ще один випадок, про який якось розповідав Антон. Коли йому було дванадцять, він пішов з хлопцями купатися на річку, але ногу звело судомою, і він почав тонути. Саме батько Юлі тоді врятував йому життя. Антон казав, що він вдячний чоловікові й почувається зобов’язаним перед ним.
Може, слід було тоді стояти на своєму раніше? Одружитися з Юлею, а не з Міланою? Гіркота стискала горло, а образа застилала свідомість. Що відчував зараз чоловік стосовно тієї дівчини? Нібито вона була його першим коханням, та й свекруха казала, що Юля стала тільки кращою. Як мине їхня зустріч? Чи не захоче Антон розлучитися й почати залицятися до дівчини з минулого? Говорив він гарно, коли відповідав матері, але відмовитися поїхати зустрічати Юлю так і не зміг. Невже через колишні почуття до неї?
— Ти якась зовсім розсіяна. Якщо сталося щось, то ти скажи, не мовчи. Ми ж з батьком переживаємо, бачимо щось не так. Антон не приїхав, бо ви посварилися? Якщо він посмів зіпсувати настрій нашій іменинниці, з рук йому цього не спущу! — суворо сказала мати.
Важко тримати все в собі, але колись давно Мілана зрозуміла одну просту істину — з чоловіком вони можуть вирішити проблеми, помиритися, а от образа батьків нікуди не дінеться. Не слід було вплутувати в це ще й їх, спочатку з’ясувати б, як усе обстоювало насправді. Якщо все піде не так, як хотілося б, тоді й розповість правду.
— Я просто дуже втомилася, а в нього насправді невідкладні справи. Я не обманюю. Ми не сварилися. Він зранку подарував мені букет і ось цей браслет.
Мілана показала матері золотий браслет, але радості від отриманого подарунка вона зовсім не відчувала. Тому що чоловік перебував не поруч із нею, а помчав зустріти іншу дівчину. Подумавши, що не хотіла б сьогодні повертатися додому, Мілана вирішила залишитися на ніч у батьків. Вона довго не бажала телефонувати чоловікові й говорити про це. Боялася почути його радісний, натхненний довгоочікуваною зустріччю голос. Однак просто не приїхати додому не могла. Неправильно це, не по-людськи.
— Як це ти залишишся в батьків? Я планував заїхати за тобою. Ти погано себе почуваєш? — занепокоївся Антон.
На мить Мілані стало радісно, що він хвилювався за неї й хотів, щоб дружина повернулася, але це почуття швидко зникло. Чи слід було так радіти? Може, чоловік просто почував перед нею провину й хотів якось загладити її?
— Ні. Я нормально себе почуваю, просто подумала…
— Не треба так лякати мене й просто думати теж не треба. Я приїду за тобою вже за пів години. Збирайся поки що. Сподіваюся, батьки не образяться, що я вкраду тебе зі свята трішечки раніше? Дуже скучив.
Мілана не знала, чи радіти їй. Вона все ще була ображена на чоловіка. Не поїхав на свято разом із нею, змусив її мучитися, зустрів Юлю, а потім вирішив примчатися за нею?
Антон приїхав, як і обіцяв. Привітавшись із батьками дружини, він вибачився, що не зміг вирватися раніше, й попросив не ображатися на нього. Чоловік поводився так, наче не було іншої жінки, і він справді був зайнятий якоюсь важливою справою на роботі. Він усміхався, притискаючи до себе дружину, а Мілана почувалася розгубленою.
— Куди ми їдемо? — запитала жінка, помітивши, що чоловік звернув не на ту дорогу, якою їм потрібно їхати додому.
— Це сюрприз. Хочу де з ким тебе познайомити.
Мілана спалахнула від обурення. Як вистачало нахабства везти її на зустріч із тією дівчиною? Ще й у такий день!.. І ладно, що день майже закінчився.
— Я не збираюся з нею знайомитися, — процідила Мілана, ледве справляючись із приступом люті, що охопив її.
— З нею? Я не знаю, про кого ти подумала, але впевнений, що тобі сподобається те, що я підготував. Просто потерпи трохи, і ти сама все зрозумієш.
— Я все чула! — видала Мілана й на мить прикусила язика.
— Чула що? Про що ти?
— Про твою розмову з матір’ю. Знаю, що ти не зміг поїхати на свято разом зі мною, тому що зустрічав своє перше кохання. Мені слід було одразу сказати, щоб уникнути цього притворства.
— Перше кохання? Я справді їздив на вокзал сьогодні, але не для того, щоб зустріти її. Я одразу сказав мамі, щоб шукала когось іншого або їхала сама. Навіщо мені це? Звичайно, ми зобов’язані її родині, але дістатися з вокзалу до готелю кожен може самостійно.
Мілана мовчки кусала губи. Вона не знала, чи можна вірити словам чоловіка. Кого ще він міг зустрічати?
— Ця людина прилетіла на кілька днів. Мені вдалося перехопити її на вокзалі й домовитися про зустріч з тобою. Це сюрприз, тому просто дочекайся. Я присягаюся тобі, що навіть не збирався зустрічати Юлю. Сьогодні весь день займався підготовкою подарунка, і мені трохи прикро, що ти мені не довіряєш.
Мілана важко зітхнула й відвела погляд убік. Вона стільки надумала собі, що досі не могла повірити в слова чоловіка. Однак коли вони добралися до пристані, то всі питання відпали самі собою. На літній терасі ресторанчика, де вони колись познайомилися, усе було прикрашено квітами й накрито святковий стіл, а на сцені сидів композитор, творчість якого так сильно любила Мілана. Він грав на роялі, і музика, що народжувалася від плавних рухів його пальців, пестила слух. Сльози навернулися на очі, коли композитор приєднався до них за столом, щоб познайомитися з Міланою. Він дав дівчині автограф і подарував диск зі своїм новим альбомом. Надовго затриматися він не зміг, але ця зустріч залишила незабутні враження.
— Знав, що ти хотіла отримати його автограф і зустрітися особисто, а коли мені сказали, що він приїздить в наше місто, зірвався шукати зустрічі й просити його про цей подарунок. Пощастило, що він виявився хорошою людиною й погодився, інакше всі мої старання виявилися б марними.
Мілана не змогла стриматися, і по її щоках ковзнули сльози. Вона попросила в чоловіка вибачення за те, що накручувала себе й погано думала про нього. Встигла навіть уявити, що вони розійдуться.
— Дурненька! Яка б позаземна красуня не з’явилася поряд зі мною, навіть якщо весь світ буде по ній сходити з розуму, я й не подивлюся в її бік. Я люблю саме тебе. За те, яка ти, не тільки за красу чи доброту. Ти моя дружина. Хіба можу я думати про інших жінок? Більше не смій навіть накручувати себе й замовчувати щось. Якщо турбує щось, одразу скажи мені. Такі питання потрібно вирішувати одразу, а не накопичувати образу в собі. А якби в мене справді були справи? Ти б уже завтра подала на розлучення, не розібравшись?
Мілана витерла сльози й усміхнулася. Вона дала обіцянку, що більше не робитиме поспішних висновків і обов’язково все обговорить із чоловіком.
Коли наступного дня свекруха зателефонувала Антонові й попросила приїхати до неї, він уже знав, що та знову бажає влаштувати його зустріч із Юлею, й попросив матір більше не втручатися в його особисте життя. Антон прямо сказав Ніні Євгенівні, що перестане спілкуватися з нею, якщо вона не припинить намагатися розлучити його з дружиною, бо це його усвідомлений вибір, і він нікому не дозволить ображати Мілану чи намагатися змістити її на другий план.
