Краса – в очах того, хто дивиться, а люблять зовсім за інші якості, – сказала бабуся онучці і та пішла від свого коханого.
– Спасибі, я не буду. – Катя відсунула від себе тарілку з печеною картоплею та куркою, залишивши тільки салат зі свіжих овочів.
– Курка за твоїм улюбленим рецептом. – Мама здивовано підвела очі на дочку. Каті було двадцять, і вона завжди вирізнялася гарним апетитом. Це не заважало їй залишатися у чудовій формі. Ще зі школи, незважаючи на середній зріст, вона займалася волейболом, грала в міській команді. У вільний час вони з друзями любили вирушити в туристичний похід або на велопрогулянку влітку, кататися на лижах або сноубордах узимку. Загалом, дівчина вела вельми активний спосіб життя, та й до повноти в сім’ї ніхто не був схильний, тож апетитна курочка не відкладалася на стрункій талії Каті.
– Не готуй так більше. Краще парові котлети. – попросила вона у відповідь.
– Я проти парових котлет. – Тато спробував пожартувати, але все ж насторожено подивився на доньку, пережовуючи соковитий шматочок м’яса. – Що трапилося?
– Хочу трохи схуднути. – насупилася Катя. За столом на кілька секунд запанувала мовчанка. Мама з татом перезирнулися, а бабуся Раїса Степанівна, татова мама, яка жила з родиною молодшого з синів, сумно всміхнулася.
– Катюсю, з твоєю фігурою все гаразд. З чого ти взяла, що тобі потрібно худнути? – першою заговорила мама.
– Вадик сказав, що не завадило б скинути пару кілограмів. – похнюпилася Катя.
– Вадик! Знову цей Вадик? Де ти тільки взяла цього… — Тато не став продовжувати, побачивши, як гнівно спалахнули щоки доньки. Хлопець йому відверто не подобався: зарозумілий, пихатий і надміру доглянутий. Краще б дочка обрала когось із хлопців, з ким ходила в походи, вони всі були прості, веселі, міцні й мужні. Але нещодавно Катя ходила в клуб з однокурсницями, там і познайомилася з Вадиком. Після цього донька почала змінюватися. Спершу вона обрізала, випрямила й перефарбувала на кілька тонів темніше своє русяве, пухнасте й неслухняне від народження волосся.
– Подобається? – постала вона перед домашніми в новому образі.
– Незвично. Ти така доросла з цією зачіскою. – розгубилася мама.
– Раніше було краще, жваво якось. – татові теж не сподобався новий образ доньки.
– Раніше я була простіше, – надулася Катя.
– Хто це тобі сказав? – здивувався тато.
– Вадик сказав. Зараз у моді зовсім інші образи. До речі, дай, будь ласка, грошей, хочу губи зробити. – попросила вона.
– Я проти, – відрізав тато. – Вадик, сказав. – передражнив він доньку.
Мама підтримала батька, відхиливши цю ідею, на що Катя сильно образилася. Мама кілька разів намагалася поговорити з донькою, пояснити, що Вадим їй не підходить, але Катя нічого не хотіла слухати. І ось тепер за вечерею знову пролунало це ім’я. Катя не стала сперечатися з батьком, вискочила з-за столу й побігла до своєї кімнати.
– Ірино, ну поговори ти з нею! Вона з цим Вадиком зовсім з глузду з’їхала. – попросив тато.
– Я вже не раз намагалася пояснити їй, що Вадик їй не пара. – зітхнула мама.
– Я з нею поговорю. – Раїса Степанівна скромно всміхнулася й подивилася на сина з невісткою. Раїсі Степанівні було вже сімдесят шість, чоловік її, з яким вони прожили в любові й злагоді все життя, відійшов у вічність майже десять років тому. Катин тато – Сергій, був четвертим, наймолодшим із дітей, майже одразу вони забрали Раїсу Степанівну жити до себе. Старші діти роз’їхалися хто куди, у них уже теж були свої діти й навіть онуки. Усі спілкувалися між собою по-родинному часто й дружно, кожен був готовий забрати маму до себе, але їй було звичніше в цьому місті.
Раїса Степанівна була скромною, навіть лагідною, ні в що не втручалася, якщо її не питали, по господарству зі своїми порадами до невістки не лізла, а якщо хотіла допомогти, завжди питала:
– Ірочко, нічого, якщо я пил протру? Або: – Може, супчика зварити до вашого приходу?
Ірині це подобалось, дві господині на одній кухні територію не ділили, тому між невісткою та свекрухою панував мир. Катя бабусю теж любила, ще маленькою вона пам’ятала, як гостювала в них з дідом за містом. Сергій засумнівався, що мама з її м’яким характером зможе вплинути на внучку. Ірина теж подумала, що Раїса Степанівна навряд чи щось розуміє в сучасних звичаях і від неї буде мало користі. Але Катя була її онучкою, звісно, вони не могли заборонити поговорити з нею.
– Катюсю, ти на батьків не ображайся. – почала Раїса Степанівна, вмостившись у кріслі в Катиній кімнаті.
– Бабусю, ти теж на їхньому боці? – образилася Катя.
– Та я, мабуть, по-старечому нічого не розумію, ти мені поясни, – попросила Раїса Степанівна, онучка не помітила, як хитруватий вогник майнув у бабусиних очах.
– Розумієш, ми з Вадиком зустрічаємося. Я люблю його. Хочу бути кращою для нього. – почала Катя.
– А він тебе любить? – уточнила бабуся.
– Любить. Напевно… Ми не говорили про це… — Катя завагалася. Раїса Степанівна кивнула й поставила наступне запитання.
– От ти для нього намагаєшся бути кращою, а він для тебе що робить?
– Він і так найкрасивіший, найкращий. – Катя мрійливо всміхнулася.
– Ну а робить-то він що для тебе? – не відставала бабуся.
Катя замислилася, а потім насупилася й відмахнулася:
– Ой, ти зовсім нічого не розумієш, ба.
– Може, й не розумію, тільки ж і я любила, і дідусь твій мене любив. – всміхнулася Раїса Степанівна.
– Уууу, це коли було. – розсміялася Катя.
– А любов – вона в усі часи однакова. Ми коли з твоїм дідусем познайомилися, я на першому курсі училища навчалася. Худа була, страх, усі дівчата з мене сміялися. А мені з чого повніти було? Утомлювалася, тільки встигай: і вчитися треба, і батькам допомогти, і за молодшими братами, сестрами наглянути, знову ж, що посмачніше, теж їм, маленьким же. І сукня в мене була одна: темно-синя, скромненька така. Бідно жили. Дівчата вбиралися, туфлі на підборах прихоплять – і в клуб, на концерт або танці, а я не ходила, соромилася. Навіть опешила, коли Василь підійшов, він уже на старшому курсі навчався, і теж у клуб запросив. Я відмовилася, ніяково стало, що ж усі вбрані прийдуть, а я… Хоч і сподобався мені одразу Васенька.
Бабуся зробила паузу, а потім продовжила:
– Він здивувався, ще потім пару разів запрошував, а я все відмовляюся. А потім якось наздогнав мене дорогою додому. «Тримай – каже, а сам хустину простягає, гарну таку яскраву. – Ти й так найкрасивіша, так ще краще буде. А якщо все одно в клуб не хочеш, ходімо просто погуляємо, морозива поїмо». Виявилося, Ольга – подруга моя, розповіла йому, чому я в клуб не ходжу. От він і вирішив хустину мені гарну подарувати, модно було тоді хустину на плечі. А от коли побралися, адже нічогісінько в нас не було: кімнату дали в гуртожитку, стіл, та ліжко, а він із першої зарплати потяг мене в магазин – сукню купувати й туфлі. І все подальше життя потім про мене піклувався, балував, допомагав у всьому.
І завжди-то спитає: чи все добре, як день минув, чи не втомилася, та чи поїла. Про це особливо переживав. Перший час наллю йому супу густіше, собі рідше, за звичкою, а він тарілки міняє, думає, я не побачу. – Раїса Степанівна усміхалася, неквапливо розповідаючи про минуле, наче й зараз був із нею поруч її Василь. – От так і полюбив тебе твій дідусь худющу, в скромній сукні. Адже якщо любиш людину, то любиш усю. З ластовинням або вухами, що стирчать, і в немодному одязі та тоді й не бачиш усього цього. Краса – в очах того, хто дивиться, а люблять зовсім за інші якості.
Катя слухала мовчки. Згадала, наприклад, що Вадим завжди говорить тільки про себе, ніколи не цікавиться, як у неї справи в інституті або як минула гра. А коли Катя поскаржилася, що в туфлях на високих підборах їй незручно, відповів: «Краса потребує жертв». Або, наприклад, минулого разу, коли в кафе Катя захотіла замовити десерт, сказав, що на її місці обмежилася б салатом. І коли бабуся закінчила свою розповідь, Катя сказала:
– Дякую, ба, я все зрозуміла.
Наступного дня, коли вони зустрілися з Вадимом, Катя запропонувала йому піти разом у черговий похід.
– Жартуєш, чи що? – розсміявся Вадим. – Спати в наметі й годувати комарів біля багаття? Побити всі ноги в дурнуватих гумових чоботях? Ні вже. Та й тобі не варто витрачати на це час. І волейбол твій. – Вадим поморщився. – Краще б манікюр зробила, такий, знаєш, довгі червоні нігті, мені подобається. – порадив він. Катя нічого не відповіла, розвернулася й пішла. – Дивна якась. – стенув плечима Вадим і продовжив пити каву.
За рік, на черговій сімейній вечері, Катя представила рідним нового хлопця. Вони з Тимофієм познайомилися в турпоході. Після вечері Катя вийшла його проводжати.
– Мені подобається. Приємний, – винесла вердикт мама й усміхнулася.
– Одразу видно, наша людина, – підтримав тато.
– На Васеньку мого схожий, – додала Раїса Степанівна, яка примітила, як Тимофій під час вечері віддав Каті свою тарілку з пирогом – там шматочок був більший.
