— Краще за тебе нікого немає! — Колишній чоловік вирішив повернутися. Він стояв біля будинку під дрібним мрячним дощем якийсь загублений. Чекав, коли повернеться додому Катя, колишня дружина. З надією дивився на всі боки. Катерина вийшла з-за рогу дев’ятиповерхівки й одразу помітила Юрія. Від несподіванки вона трохи розгубилася. І зупинилася.
Їй потрібно було кілька хвилин, щоб отямитися. А ще хотілося краще роздивитися Юрія, поки той її не побачив. Збоку оцінити ситуацію. Чисто жіноча цікавість зараз узяла гору. Треба було на власні очі переконатися, що колишній чоловік тепер виглядає погано. І розірвавши з нею стосунки й пішовши до іншої, багато втратив.
Так, вигляд у Юрія був не дуже, кудись поділися вічно невдоволений і навіть пихатий вираз обличчя, сміливий погляд і горда постава широко розгорнутих плечей. Тепер це був звичайний п’ятдесятирічний чоловік, яких багато. Юрій виглядав худим і навіть трохи згорбленим. Чи це тільки Каті здалося, тому що він їжився, кутаючись у куртку від дощу й пронизливості осіннього вітру.
— Цікаво, а чого тут треба цьому любителю звабливих молодих чарівниць? — тихо спитала сама в себе жінка, стоячи за деревом, яке так зручно розташувалося у дворі їхньої багатоповерхівки. — Невже скучив за колишньою дружиною? Чи питання якісь з’явилися невідкладні?
— Привіт, Катюшо! А ти чого тут стоїш? Дощ же, — проходячи повз, поцікавилася сусідка Раїса.
— Та от вирішила повітрям подихати, — неохоче відповіла їй Катя.
— А, ну зрозуміло все з тобою, — глянувши вперед і побачивши там Юрія, який в очікуванні Катерини тупцяв біля під’їзду, промовила Раїса. — Дихай, хто ж тобі не дає? Повітря он яке гарне сьогодні! Осіннє, вологе.
Вона хитро всміхнулася й пішла до під’їзду. Підійшовши ближче, привіталася з колишнім мешканцем їхнього дружнього під’їзду.
— Здрастуйте! — охоче відреагував Юрій. — Як справи у вас? Здоров’я?
— Та все добре, слава Богу! — долинули до Каті слова їхньої розмови. — А сам як, Юрію? Не хворієш? До нас чого завітав, скучив?
— Все добре в мене, Раїсо. Все добре. І зі здоров’ям, і взагалі, — намагаючись говорити бадьоро, відповів цікавій сусідці Юрій.
«Ага, зараз! Добре! Було б так чудово, як ти розписуєш, тебе б тут і близько не побачили!» — подумала Катя, слухаючи діалог Раїси з чоловіком.
Нарешті сусідка зайшла в під’їзд, а Юрій залишився стояти поруч, озираючись в очікуванні колишньої дружини, що затрималася. Він нервово поглядав на годинник, періодично зітхав і мерзлякувато їжився від пронизливого вітру.
— Привіт! А ти чого тут нудьгуєш? — намагаючись говорити якомога безтурботніше, з’явилася перед ним Катерина.
— Ой, Катю! Нарешті! — щиро зрадів її появі Юрій. — Стою тут уже майже годину, а тебе все нема. У тебе робочий графік, чи що, змінився? Чи Лідія Антонівна знов роботою завалила?
Говорив Юрій запобігливо. Явно намагався прихилити колишню дружину до себе теплими словами й турботою про неї.
— Графік у мене не змінився. А от приємних моментів в особистому житті додалося. Можу й затриматися. Ну, якщо вже годину стоїш, ходімо в квартиру. Напою тебе чаєм, а заодно з’ясую, чого тобі від мене потрібно.
Зараз, через два роки після їхнього розставання, вона вже могла спокійно говорити й думати на цю тему. Відпустила образу, яка довго й нудно висмоктувала з неї душевні та фізичні сили. І вирішила жити далі без Юрія. Повноцінним і навіть цілком насиченим подіями життям.
Крім того, місяців три тому Каті в інтернеті написав приємний чоловік, із яким вона натхненно листувалася останнім часом. Із цікавістю та нетерпінням жінка відкривала ввечері їхнє листування, щоб знову побачити прекрасні слова на свою адресу. А також поговорити на різні теми з цікавим співрозмовником.
Ні, вона не була наслухана про непривабливі історії з аферистами подібного роду. Але їхнє спілкування не мало поки що жодного натяку на спільне майбутнє. І навіть натяків на це між ними не було. Ні Катя, ні Іван не квапили події й поки що навіть жодного разу не зустрілися в реальному житті. Але сам факт того, що вона ще може подобатися, бути привабливою, гідною гарних компліментів, Катерину вельми надихав.
— Ти, Юрію, чого прийшов-то? Пам’ятається мені, коли йшов від мене два роки тому, казав, що ноги твоєї тут більше не буде, — запитала Катя, наливаючи колишньому чай у велику кухоль.
На стіл до чаю жінка поставила вазочку з шоколадними цукерками. Хай їсть, їй не шкода. Юрія злегка трясло. Незрозуміло було, чи то від того, що він добряче змерз, чи то дуже хвилювався, прийшовши сюди після свого ганебного втечі до іншої жінки.
— Катю, ти так чудово виглядаєш, — відпивши з кухля чай, раптом видав Юрій. — Зовсім не змінилася. Навіть краще стала!
— Так? Дякую! А от про тебе я такого ж сказати не можу, — жваво відреагувала Катя. — Виглядаєш ти так собі. А якщо точніше сказати — то гірше нікуди.
Останні слова вона промовила з особливим задоволенням. І з усмішкою продовжила.
— Так, я виглядаю добре, буду старатися й далі так виглядати. Щоправда, я й без тебе це знала, Юрію. Але от мені незрозуміло, а ти чого очікував побачити, прийшовши сюди? Що я після твого відходу посиплю голову попелом, уберуся в чорні шати й навік замкну себе в чотирьох стінах, щоб оплакувати своє нікчемне життя без тебе? — із посмішкою спитала в нього колишня дружина.
— Та ні… Нічого такого я не думав. Ти красива й самодостатня жінка, — став обсипати господиню компліментами непроханий гість. — І завжди такою була.
— Та що ти! Оце новини! Пам’ятається, коли ти, засліплений своєю неземною любов’ю до Світланочки, ішов від мене, то говорив зовсім інші слова.
— Катю, ну не треба… Навіщо?
— Та ні, треба! І що я негарна й повна стала, говорив. І що на роботі мене не цінують і тому я навіть кар’єру не змогла зробити. І в людях триматися я не вмію, і вдягаюся немодно. Говорив? — уже не всміхалася Юрію Катя.
— Не пам’ятаю я. Ну що ти про це? Не варто, — мляво про белькотів чоловік.
Катерина бачила, як ніяковіє колишній чоловік, говорить не те, що хотів їй сказати, і заради чого, власне, й завітав сюди. Квартиру цю, яка так була мила серцю Каті й яку любили діти — син і донька, що приїжджали тепер до матері тільки в гості, після розлучення Катя продавати не стала. Зібрала гроші, взяла кредит і викупила в Юрія його частку в цьому житлі.
Усе тут жінку влаштовувало. І вдале планування, і район, і дружні сусіди, поряд із якими було прожито багато років. Та й сил після важкого розриву з чоловіком, щоб займатися продажем і пошуком нового житла, не було.
Юрій був тоді дуже задоволений таким рішенням. Гроші потрібні були терміново, а коли ще квартира продалася б — це питання. Він із радістю прийняв від колишньої дружини ці гроші й помчав тішити на них своє нове кохання — Світланочку, яка була молодша за нього рівно вдвічі.
— Катю, ти знаєш… Я дійшов одного невтішного висновку — краще за тебе нікого немає на цілому світі. Ти найкраща! От як життя суворе мене провчило. І покарало. Я втратив найкращу в світі жінку, помчавши за примарним щастям, — пафосно почав Юрій. — Втратив і зрадив жінку, яка так мене любила!
— Приїхали! Оце поворот сюжету! — Катерина голосно розсміялася. А потім витерла сльози, що виступили від сміху, і спитала:
— Довго готувався до виступу?
— Що? — Юрій не одразу зрозумів, про що вона.
— Я кажу — промову свою довго вигадував і вчив? Така гарна вийшла! Прямо як із якоїсь мелодрами. Клас! Тільки от актор трохи підкачав. Таланту замало в тебе! — продовжувала веселитися Катя.
Їй зараз було так відрадно, так радісно на душі, що й висловити неможливо. Ні, таки є бумеранг на світі! Є. І прилітає він до негідників обов’язково, просто до всіх у різний час.
Жінка не була мстивою, але згадуючи, через які приниження їй тоді, два роки тому, довелося пройти, скільки бруду витерпіти, вона не могла не визнати того факту, що відчуває зараз відплату.
— Катю, не потрібно так реагувати. Я ж прийшов до тебе вибачитися. Усе усвідомив, усе визнав. Я винен перед тобою, Катю! Дуже винен. І визнаю це зараз.
— І хочеш, мабуть, повернутися назад, так? — підказала йому жінка.
— Так, я дуже хотів би цього! Дуже! Знаєш, між нами було таке споріднення душ, ти так добре мене в усьому розуміла, просто з півслова, а я усвідомив це надто пізно…
— А що ж Світлана твоя? — перебила колишнього чоловіка Катерина. — І кохання твоє до неї, про яке ти мені тут так пафосно й із жаром говорив, ідучи. Розлюбив? Чи Світланочка тебе?
— Світлана виявилася не тією жінкою… Вона зрадила мене й образила. Зрадила з молодим колегою, — скаржився Юрій і видно було, що тема ця для нього дуже важка.
— Світлана?! Та що ти! Найбажаніша жінка, найкрасивіша й ласкава, як ти мені тут її розписував, і раптом до такого опустилася — зі своїм колегою зійшлася? Як вона могла? Образила нашого Юрочку! — Катя продовжувала сміятися над колишнім.
— Так, вона до такого опустилася, образила мене… — Юрій, здавалося, не помічав того, як Катерина над ним жартує.
— Ти заради неї все своє життя, можна сказати, перевернув, а вона так учинила! — продовжувала Катя в тому ж дусі.
— Так, от бачиш, ти навіть зараз мене розумієш, Катю. Навіть зараз!
— Я розумію тебе дуже добре, я взагалі розуміюча. То що ти хочеш, Юрію? — продовжувала Катерина.
— Чи не можна мені… Я бачу, ти все ще сама, Катю. І це славно, тому що я хотів би повернутися сюди, до тебе, назад. У своє щасливе колишнє життя. Адже я тільки зараз усвідомив, що саме тоді я й був щасливий! Словом, чи не можна мені повернутися в цю квартиру?
— Як назад? — зобразила здивування колишня дружина. — Але в тебе тут немає більше частки. І жити тобі за законом тут не можна. Розлучення ми оформили давно, твою частину квартири я в тебе викупила. То на якій же підставі ти збираєшся тут знову оселитися?
Юрій мовчав. Обмірковував, що сказати. Потім раптом видав:
— Я зараз живу в товариша. Тимчасово. Але це дуже незручно. У нього сім’я…
— До речі, а гроші від продажу своєї частки ти хоч кудись вклав? Може, хоч кімнату купив чи студію? — раптом недоречно поставила Катерина важке для Юрія питання.
— Ні, я не зміг. Не встиг. Світланка витратила всі мої гроші. І дуже швидко. Знаєш, я навіть оком не встиг моргнути! Але я вимагатиму їх у неї назад. Я до суду піду, в поліцію, заяву на неї напишу. Про те, що вона скористалася моїми почуттями до неї й обібрала до нитки! — із почуттям промовив чоловік. — Усе до копійки мені поверне, негідна жінка.
— Так, так, ти заяву обов’язково напиши, Юро. Це правильно, — під’юджувала колишнього Катя. — А інакше де ж ти візьмеш гроші, щоб викупити назад свою частку?
— Що? Яку частку? — розгубився Юрій.
— Свою. У цій квартирі. Ту, яку я в тебе купила два роки тому. Згадав? — із нерозумінням глянула на чоловіка Катя.
— Так у мене немає зараз коштів на це. Чи не могла б ти мене просто так прийняти?
— Просто так? Це дивно, звісно, Юрію. Після всього, що між нами сталося, я могла б зважитися на подібний крок, тільки якби отримала матеріальну компенсацію. Моральну я вже отримала. Сьогодні.
— Катю, невже ти не проти, щоб я повернувся? — не повірив колишній чоловік. — Я так радий, ти знаєш! І звісно ж, поверну тобі всі гроші. Ось тільки заберу в цієї жінки все, що витратив на неї, і віддам тобі.
— Оригінально! — усміхнулася Катерина. — Ну що, вперед! Іди й дій. Вчини як чоловік!
— Так, Катю! Я тепер усе зможу. Тепер, коли ти мене пробачила, у мене стільки сил з’явилося!
Юрій навіть випростався й підбадьорився, став ніби вищим. Задоволений вираз знову повернувся на його обличчя. Не було більше загубленого й жалісного чоловіка. Був сміливий ловелас, який раптом повірив у те, що він ще ого-го!
Але радість його була недовгою.
— Тобі час, Юрію! Наша зустріч затяглася, — нагадала йому Катя, яка вже добряче втомилася від цього концерту.
— Усе, йду. Не буду зловживати твоєю гостинністю.
Біля дверей задоволений собою чоловік запитав:
— То що, Катю, завтра я вже можу переїхати до тебе, так? Ти ж зможеш зачекати, поки пройдуть усі суди, і я зможу отримати назад своє? І все тобі віддам одразу ж!
— Ні, звісно! Забудь!
— У сенсі? Як… Ти ж сказала, що я можу жити тут, якщо виплачу тобі за свою частку. Чи ти, Катю, настільки зачерствіла, що пустиш мене тільки з грошима? — розгубився Юрій.
— Ніколи я тебе сюди не пущу! Хоч з якими грошима ти до мене приходь! Тобі сюди дорога закрита. Зрадник ти. Ніколи не пробачу тобі того, що ти зробив із нашим життям. А сьогодні лише розіграла тебе, щоб трохи повеселитися. І діти наші тебе не пробачили, щоб ти знав. І бачити тебе не хочуть, і чути про тебе теж. Тож іди звідси й більше не приходь! Знайди собі нову Світланочку чи Машеньку. Все! Аудієнцію закінчено.
Катерина зачинила двері перед обличчям здивованого й розгубленого колишнього чоловіка й поспішила до ноутбука, щоб зайти в інтернет. Життя триває.
