“Купили квартиру свекрусі, сама вибрала все: район, будинок, планування, а вона тепер “коні викинула”. Реву щодня, та й у маєму то становищі”

-Коли ж це все скінчиться, – голосила моя свекруха Ірина Анатоліївна, – не будинок, а жaх, прийдеш з роботи, ні тиші, ні затишку, весь час шум і гамір якийсь.

Ми жили у мами мого чоловіка з самого весілля, якe відбулoся 5 років тому. Спочатку, природно, у нас були думки про оренду свого житла, про те, що дві господині на одній кухні ніяк не уживуться, але напередодні нашого з Денисом походу в РАЦС для проштампування паспортів на підставі нового статусу, тест виявився позитивним.

-На що ви будете жити, коли з’явиться дитина, – голосила тоді Ірина Анатоліївна, – ти в декрет, а синові працювати цілодобово? Давайте вже йдіть жити до мене, нічого не вдієш тепер.

Я була приїжджою, батьки далеко, на перший іпотечний внеску у нас не було ні копійки, тому або погоджуватися жити з мамою чоловіка, або невідомо скільки років віддавати гроші чужим людям за чужу квартиру.

Стpaшно було. Розповіді подруг про жaхи проживання зі свекрухою я чула. Але, на мій подив, у нас не було нічого подібного. Свекруха не чіплялася, домашню прислугу зробити з мене не намагалася, на кухні ми не скандалили і «синочку» у мене відібрати Ірина Анатоліївна не робила ніяких спроб.

У нас сталося інше. Сталося відразу після наpoдження нашого сина. Свекруха пораділа онукові, але він дуже швидко почав їй заважати: то плаче часто, то речі дитячі всюди, потім він почав повзати, бігати, кричати, а хочеться спокою.

Давай іпотеку візьмемо, – запропонував чоловік, – мамі і справді спокою хочеться вже.

Весь час проживаючи з мамою чоловіка ми збирали гроші і через 4 роки на перший іпотечний внесок у нас вже було. Коли ми сказали про це Ірині Анатоліївні, то вона зраділа.

-Так, давайте, я втомилася, – сказала мама чоловіка, – вік уже не той, хочеться відпочинку і тиші. Тільки давайте ви не собі квартиру беріть, а мені. Вам з дитиною залишиться це житло, а я піду в однокімнатну, так буде простіше і дешевше.

Ми зраділи і подякували Ірину Анатоліївну за таку щедру пропозицію. Оформляти іпотеку вирішили на нас з чоловіком, адже у нас сукупний дохід був більше, квартира свекрухи залишалася на ній, син єдиний, ділитися ні з ким.

Зібрали документи, я на той час на роботу вийшла, взяли затишну квартиру, свекруха сама вибрала і район, і будинок, і планування. Ще якийсь час пішов на те, щоб довести новобудову до розуму.

Тут Ірина Анатоліївна саме на пенсію вийшла. Поки всі справи робили, виявилося я в положенні, чоловік зрадів – друга дитина буде, ми про доньку мріяли. Свекруха теж сказала, що внучку треба, ще й пожартувала:

-Хоч від внучкиних криків ночами в новій квартирі відпочину.

А потім тижні йдуть, а мама чоловіка все не з’їжджає. Я вже в декрет вийшла, скоро наpoджувати, а вона з місця не рухається. Чоловік маму запитав, коли вона переїде і отримав відповідь:

-Мені якось страшно подумати, що я одна буду жити. Може здамо квартиру і я тут залишуся?

Оце так поворот! І головне, я знаю, що проблеми почнуться знову. Свекруху буде дратувати, до того ж дітей буде двоє, отже і шуму з незручностями стане в 2 рази більше. Та й тісно нам з двома дітьми в одній кімнаті. І гроші навіщо витрачали, іпотеку брали?

Давай самі туди підемо? – пропонує чоловік.

А я не хочу туди. І квартира, і район підбиралися і вибиралися свекрухою. Я б там ні за що квартиру не вибрала. І ремонт робили під неї, за її смаком. Та й, якби я знала, що в іпотечній квартирі будемо жити ми з чоловіком, то я б подумала десять разів, чи наpoджувати саме зараз другу дитину. Або почекати трохи з поповненням, підкопити грошей і взяти собі з чоловіком двокімнатну.

Читайте також: “Він ходить наліво, я теж – нас обох все влаштовує, а якби він тільки знав, чим я займаюся в свій вільний час”

Реву щодня, навіщо так робити було? А свекруха ніякої провини за собою не відчуває, та ще й каже:

-Ця квартира за документами моя, не виїду я нікуди.

Ось як бути?

З одного боку, Ірина Анатоліївна у своєму праві – квартира її, вона має право залишитися в ній жити.

Джерело.