Оксана відчинила двері своєї двокімнатної квартири й одразу занурилася у знайоме тепло рідного дому. Ці стіни пам’ятали голоси мами й тата. Тут минули найкращі роки її дитинства. Після того як батьків не стало, квартира залишилася єдиною дорогоцінною ниткою, що пов’язувала її з минулим життям. Кожен куточок зберігав спогади, кожна річ була просякнута любов’ю та турботою.
Сьогодні Оксану чекала важлива подія — зустріч у домі нареченого. Денис запросив її обговорити деталі весілля. Вона вдягнула нову сукню, акуратно прибрала волосся й вирушила до майбутньої родини. У душі жевріла радість: нарешті вони з Денисом стануть чоловіком і дружиною. Три роки стосунків привели їх до цього моменту, і Оксана мріяла створити міцну сім’ю.
Будинок Дениса зустрів її запахом свіжої випічки та метушливими звуками приготувань. Майбутня свекруха, Ніна Сергіївна, клопотала на кухні, накриваючи великий стіл. Денис обійняв наречену й провів до вітальні, де зібралася родина. Батько нареченого сидів у кріслі з планшетом, молодша сестра розглядала весільні журнали, а дядько з тіткою жваво сперечалися щодо місця проведення святкування.
— Сідай, люба, — усміхнулася Ніна Сергіївна, виходячи з кухні з тацею в руках. — Зараз подамо чай і все обговоримо.
Оксана вмостилася поряд із Денисом, чекаючи на розмову про дату весілля, кількість гостей та вибір ресторану. Денис узяв її за руку, і хвилювання відразу відступило. Здавалося, що все йде як слід, і зовсім скоро почнеться нова сторінка їхнього життя.
Та ось Ніна Сергіївна сіла на чолі столу й уважно глянула на сина та його наречену. Атмосфера, ще мить тому тепла й родинна, раптом змінилася. Усмішка зникла з її обличчя, а погляд став твердим та рішучим.
— Перш ніж говорити про весілля, треба розв’язати важливе питання, — почала вона, склавши руки на столі. — Йдеться про житло.
Оксана насупила брови й трохи схилила голову, намагаючись зрозуміти, до чого веде майбутня свекруха. Невже у Дениса проблеми з житлом? Вони планували жити в Оксаниній квартирі, і, здавалося, наречений не заперечував проти такого варіанту. Ба більше, коли заходила мова про житло, Денис завжди казав, що йому все одно, де мешкати. Головне — бути разом.
— Квартиру оформиш на сина, або весілля не буде, — різко заявила Ніна Сергіївна, дивлячись Оксані просто у вічі.
Слова прозвучали, наче грім серед ясного неба. Оксана застигла, кліпаючи очима й не знаючи, як реагувати на таку умову. Здавалося, ніби кімната наповнилася крижаним повітрям, а час завмер.
Родичі Дениса теж замовкли, не очікуючи такого повороту. Денис опустив погляд у тарілку й почав м’яти серветку. Оксана чекала, що він скаже бодай слово на її захист, заперечить матері чи хоча б попросить не квапити з настільки серйозними рішеннями. Але Денис мовчав.
“Скажи хоч щось?” — кричала подумки Оксана, дивлячись на нареченого.
Тепер Оксані стало зрозуміло, чому зібрали всю сім’ю. Це була не розмова про весілля, а щось інше. Ніна Сергіївна хотіла заволодіти квартирою, яку її батьки залишили донці.
— Ця квартира — праця моїх батьків, — спокійно відповіла Оксана, намагаючись тримати голос рівним. — Вона залишиться моєю.
У кімнаті запанувала важка тиша. Батько Дениса відклав планшет й підняв погляд. Сестра відклала журнал і з цікавістю стежила за драмою, що розгорталася. Дядько з тіткою переглянулися, не знаючи, чи варто втручатися.
— Отже, так, — продовжила Ніна Сергіївна, не відводячи очей від майбутньої невістки. — Мій син не житиме на чужій території. Хочеш заміж — переписуй квартиру на Дениса. Не хочеш — шукай іншого нареченого.
— Ніно, може, не варто так категорично? — нарешті озвався батько Дениса. — Молоді люблять одне одного, самі розберуться.
— Не втручайся, — відрізала Ніна Сергіївна. — Я знаю, що кажу. Бачила вже таких невісток, які потім чоловіків на вулицю виганяють. Квартира має бути записана на чоловіка — тоді й сім’я буде міцною.
Оксана подивилася на Дениса, який усе так само уникав її погляду. Він не вимовив жодного слова на її захист. Це мовчання важило більше за будь-які слова. Денис погоджувався з матір’ю.
— Ти серйозно? — тихо запитала Оксана, звертаючись до нього. — Ти справді хочеш, щоб я віддала квартиру?
Денис підняв голову й винувато глянув на наречену. В його очах читалася мольба про розуміння, але слів підтримки так і не було.
— Оксано, ну подумай сама, — почав він, запинаючись. — Мама має рацію у тому, що чоловік має бути головою сім’ї. А якщо квартира записана на тебе, то виходить…
— Виходить що? — перебила його Оксана. — Що я маю поступитися єдиним житлом заради твого самолюбства?
Ніна Сергіївна голосно поставила чашку на блюдце, привертаючи до себе увагу.
— Досить розмов, — владно заявила вона. — Рішення прийнято. Або квартира переходить до Дениса, або весілля не буде. У мене є на прикметі інші дівчата для мого сина.
Сестра Дениса ніяково покахикала, намагаючись розрядити напруження:
— А може, ви просто сходите у РАЦС без будь-яких умов? Навіщо ділити квартиру, якщо любите одне одного?
— Мовчи, коли дорослі говорять! — різко осікла доньку Ніна Сергіївна.
Оксана підвелася з-за столу й узяла сумочку. Далі залишатися у цьому домі не було їй сенсу. Якщо Денис не здатен захистити наречену від материнського впливу, то який із нього чоловік? На що можна розраховувати у шлюбі з людиною, яка у відповідальний момент зраджує?
— Куди ти? — запитав Денис, також підводячись.
— Додому, — коротко відповіла Оксана. — У свою квартиру, яку нікому не віддам.
— Оксано, почекай, обговорімо це спокійно, — намагався зупинити дівчину Денис.
— Обговорювати нічого. Твоя мати все вирішила за нас, а ти з цим погодився.
Ніна Сергіївна схрестила руки й всміхнулася.
— Правильно робиш, що йдеш. Значить, весілля скасовується. Денис, завтра підеш знайомитися з донькою Валентини Іванівни. Гарна дівчина, працьовита, і квартира у неї є.
Оксана попрямувала до виходу, відчуваючи, як тремтять руки від образи. За спиною лунали приглушені голоси: батько Дениса щось говорив дружині, сестра намагалася заспокоїти брата, а дядько з тіткою тихо перемовлялися між собою.
— Оксано! — окликнув наречений, наздоганяючи її у передпокої. — Не йди. Ми знайдемо вихід.
— Який вихід, Денисе? Ти жодного слова не сказав проти своєї матері. Як я можу розраховувати на тебе у майбутньому?
— Просто мама хвилюється за мене. Вона хоче, щоб у нас усе було добре.
— Ти нічого не вкладаєш у наш шлюб, а тільки відбираєш, і це називається турботою? — відповіла дівчина.
Денис опустив плечі й тяжко зітхнув. Оксана зрозуміла: далі розмовляти немає сенсу. Він зробив свій вибір — став на бік матері.
Вийшовши на вулицю, вона глибоко вдихнула прохолодне осіннє повітря. Жовте листя кружляло у вітрі, нагадуючи про те, що одна життєва глава закінчується, а нова ще не розпочата. Попереду чекала невизначеність, але принаймні квартира залишалася за нею.
Удома Оксана довго сиділа на кухні, обмірковуючи події. Телефон кілька разів дзвонив — Денис намагався додзвонитися, але вона не відповідала.
Потрібно було ухвалити остаточне рішення. І наступного ранку Оксана вирушила до нареченого на останню розмову. У домі майбутньої свекрухи панувала та сама атмосфера напруження. Ніна Сергіївна зустріла Оксану з переможною усмішкою, наче заздалегідь знала результат.
— А, повернулася, — хмикнула вона, витираючи руки кухонним рушником.
Вона була впевнена, що Оксана приїхала погодитися на умову й оформляти документи на квартиру. Денис сидів за тим самим столом, де вчора відбувалася розмова.
— Денисе, — спокійно звернулася до нього Оксана, — ти згоден зі словами своєї матері?
Наречений підняв очі, повні розгубленості. Кілька секунд він мовчав, ніби набирався сміливості, а тоді лише знизав плечима й знову опустив погляд. Цей жест сказав більше за будь-які слова. Чоловік не був готовий заперечити матері навіть заради коханої жінки.
Оксана насупилася, спостерігаючи за нареченим. Поруч сидів чоловік, який не здатен захистити свою майбутню дружину, який готовий поступитися чужими інтересами заради материнських амбіцій. Як можна пов’язати життя з таким чоловіком?
— Зрозуміло, — тихо мовила Оксана. — Весілля не буде.
Ніна Сергіївна аж у долоні заплескала, не в силі приховати свою перемогу.
— Ну йди, раз така розумна. Думаєш, без тебе син пропаде? Он скільки гарних дівчат є, які чоловіка цінують і сім’ю поважають, — гучно й театрально виголошувала вона, мов актриса на сцені.
Позаду чулося бурмотіння. Ніна Сергіївна все продовжувала щось говорити про невдячних наречених, а Денис зрідка вставляв короткі відповіді.
На вулиці мрячив дощ, і Оксана підняла комір пальта. Осінній вітер грався опалим листям, що вкривало тротуари золотим килимом. Природа готувалася до зими, позбуваючись усього зайвого, і Оксана відчувала: вона теж звільняється від непотрібного тягаря.
Удома дівчина зняла обручку, яку Денис подарував, коли робив пропозицію, і поклала її назад у коробочку. Прикраса втратила будь-яке значення. У шафі висіла весільна сукня, що нагадувала про нездійснені плани, та Оксані було байдуже. Краще побачити справжнє обличчя людини до шлюбу, ніж потім плакати.
За тиждень Денис надіслав повідомлення з вибаченнями та проханням зустрітися. Писав, що готовий поговорити з матір’ю й знайти компроміс. Оксана прочитала текст і видалила його номер. Жодних компромісів у питаннях родинної спадщини бути не могло.
Подруги підтримали Оксану, співчували розриву стосунків, та вона не почувалася нещасною. Навпаки, з’явилося відчуття упевненості у власному виборі. Квартира залишилася законній власниці, а життя тривало без зайвих зобов’язань перед чужими людьми.
За місяць Оксана дізналася від знайомих, що Денис зустрічається з дочкою Валентини Іванівни. Ніна Сергіївна була задоволена вибором сина й активно готувала нове весілля. Почувши це, Оксана тільки усміхнулася. Денис отримав саме те, на що заслуговував: дружину, яка не стане сперечатися зі свекрухою. А Ніна Сергіївна – слухняну невістку, готову виконувати будь-які примхи.
Якось увечері, проходячи повз будинок колишнього нареченого, Оксана побачила у вікні світло й силуети за столом. Родина зібралася на вечерю, і серед них була нова наречена. Вона щось розповідала, а Ніна Сергіївна схвально кивала. Оксана не зупинилася й пішла далі.
Кожен отримав те, до чого прагнув: Денис — покірну дружину, Ніна Сергіївна — невістку без власної думки, а Оксана — свободу від людей, які готові не враховувати чужі інтереси заради власного комфорту.
Удома жінка заварила міцну кави й сіла біля вікна з цікавою книжкою. За склом сипав сніг, огортаючи місто білою ковдрою. Наближався Новий рік, обіцяючи зміни й нові зустрічі. А поки що Оксана насолоджувалася спокоєм у рідній квартирі, яку не віддала нікому й віддавати не збиралася.
