— Ларисо, мама приїжджає, можна вона у нас зупиниться, буквально на пару днів. Не номер же їй знімати у готелі, всього на добу? — сказав хлопець.
— Чому б і ні? — відповіла Лариса, граючи у телефоні.
Вони повернулися з роботи, повечеряли та відпочивали на ліжку у своїй затишній квартирі на 10 поверсі. Лариса відклала телефон і притиснулася до нього.
— У нас одна кімната всього, де ми її розмістимо?
— У нас простора кухня, там розкладний диван. У мами обстеження у лікарні, тому кожна копійка на рахунку.
— Так би відразу й сказав. Пару днів можна потерпіти, — позіхнула Лариса.
— Чому терпіти? Вона охайна, адекватна жінка, а ми вдень на роботі, миготіти у неї перед очима не будемо.
— Так, добре! Я ж сказала, — розсердилася дівчина на Сашу.
Їй хотілося поговорити про щось інше, запитати, як пройшов день, що нового, розповісти, як у неї справи.
— Це навіть чудово, ти нарешті познайомиш мене зі своєю мамою, — несподівано сказала Лариса. — Два роки живемо разом, а я досі її не знаю.
Олександр відразу відсунувся від дівчини, взяв пульт, трохи покрутив його в руці, обурився на нескінченну рекламу й вимкнув телевізор.
— Я в душ,— сказав він, підвівшись з дивана.
— Так завжди! — випрямилася Лариса, насупилася і схрестила руки. — Тільки заходить розмова про серйозне, про шлюб…
— Ну, який шлюб? — обережно присів до неї Саша, — тобі всього 24 роки, мені трохи більше. Ми не готові!
— А коли будемо готові? Диплом треба отримувати про готовність? Курси пройти? Або інститут закінчити, сімейний? Як зрозуміти, що готові? Повідомлення на телефон приходить: ви готові! Так?
— Знову ти починаєш… — невдоволено відповів Олександр і пішов.
Лариса образилася. Ну, що такого вона вимагає? Навіть не вимагає, а просто каже: вже час. Вони живуть разом, у них спільний бюджет, разом відпочивають, сваряться. Що там ще роблять у шлюбі, чого у них немає? Але Саша не поспішав одружуватися.
Мама Олександра приїхала раптово у п’ятницю, а не в понеділок, як писала.
— Треба місто хоч трохи подивитися, щоб самій їздити у лікарню, а то на таксі — ніяких грошей не вистачить, — відповіла вона Ларисі на питання про ранній приїзд.
Дівчині це відразу не сподобалося. Виходило, що мама проведе у них не пару днів, а чотири, як мінімум. Саша запропонував, навіть наполіг постелити його мамі у кімнаті, а їм з Ларисою поспати на розкладному дивані на кухні, хоча раніше вони прийняли інше рішення. Саша з усіх сил намагався бути гостинним господарем і турботливим сином. Його можна зрозуміти: у батьків він був востаннє рік тому. Приїжджав буквально на день, вирішити якісь формальності.
— Саша, ти мені покажеш місто? — Віра Сергіївна просила саме сина, без його дівчини. — Лариса, не ображайтеся, просто я так давно його не бачила.
Жінка розтріпала волосся дорослому синові, йому це не сподобалося.
— А тут така можливість, поговорити, прогулятися удвох, ви, до речі, чудово готуєш, — похвалила вона салат і пасту.
— Дякую, — відповіла Лариса.
— Саша, пройдемо, будь ласка, у кімнату, поки Лара тут все прибере, — підвівшись з-за столу, попросила мама.
Лариса швидко подивилася на Олександра. Зазвичай вони обоє прибирали й мили посуд після вечері, часто і готували разом. Але він удав, що не помітив її погляду, встав і вийшов вслід за мамою.
Вони шепотілися, сміялися у кімнаті перед телевізором, Віра Сергіївна постійно його перебивала, так багато хотіла сказати. Лариса весь цей час прибирала, мила тарілки, розставляла по місцях. Закінчивши, увійшла до них, але Віра Сергіївна відразу замовкла, а через десять хвилин оголосила господарям, що дуже втомилася і хотіла б лягти спати. Ларисі й Саші довелося піти, але телевізор в єдиній кімнаті працював до першої години ночі, досить голосно.
Дівчина не могла заснути, ворочалась, хоча Олександр поруч спав, ніби нічого не сталося. Зранку вона розповіла про це Сашку.
— Ларисо, телевізор тут ні до чого.
Ти спала не на своєму місці, ось і все, — посміхнувся і поцілував кохану Олександр.
Вони з’їздили в торговий центр, закупилися продуктами. Саша наполіг: мама любить, коли в холодильнику все є. Лариса підтримала: треба так треба, люди різні.
Повернувшись із супермаркету, дівчина у передпокої відчула густі, насичені запахи борщу, смаженого масла і чогось ще. По всій квартирі стояв запах. Лариса, кинувши пакет у передпокої, побігла на кухню: так і є — Віра Сергіївна смажить котлети на сковорідці, гаряче масло розлітається в усі боки, на плиті вариться борщ. Двері з кухні навстіж, витяжка працює на мінімумі, вікно закрите, все в диму.
Лариса, розмахуючи руками, відкрила вікно, увімкнула на максимум витяжку, пройшла у кімнату і там все відчинила. Пізно. Вся квартира: покривала, штори, подушки, речі, які знаходилися не у шафі, все пропахло котлетами.
— Віро Сергіївно! Ви могли б хоча б вікно відкрити? — обурилася Лариса.
— Теж мені проблема: у вас є пральна машина. Можна освіжувачем скористатися на крайній випадок, — вона попрямувала до туалету, щоб взяти балончик з розпилювачем.
— Не треба, Віро Сергіївно! — зупинила її Лариса. — Я потім все зроблю. Ви маєте рацію.
Квартира провітрювалася кілька годин, хоча вікно мама закрила через кілька хвилин: не переносила протягів. Лариса сподівалася, коли Саша з мамою підуть гуляти містом, вона все прибере, але плани у мами змінилися за обідом. Обід, до речі, Ларисі не сподобався: котлети плавали в олії, салат з майонезом, якісь пряні соління і маринади на столі. Все гостре, з різними присмаками, незвичними запахами. Ларисі було складно удавати, що все смачно. Мама з сином їли з апетитом, при цьому ще й розмовляли.
Віра Сергіївна попросила сина відвезти її до далеких родичів. Лариса навіть зраділа: може, мама там залишиться? Але виявилося, що родичі жили за містом. Це далеко, та й Саші також не завадило б провідати рідних, він їх не бачив кілька років.
— Але ж у нас на завтра плани, — нахилившись до свого хлопця, прошепотіла Лара.
— Сходи сама, — стиснувши її руку, відповів він і заходився обговорювати з мамою майбутню поїздку.
— Сашо! — несподівано голосно мовила Лариса. — Квитки на концерт коштували дорого! Ми ще з минулого року хотіли потрапити на цей музичний гурт.
Мати й син подивилися на неї зі здивуванням. Саша навіть обурився: як можна порівнювати приїзд мами і якийсь там концерт?
— Ларисо, — нахилився він до неї й роздратовано прошипів, — приїдуть і наступного року. Чого ти завелася?
— Сашо, — лагідним тоном промовила його мама, — Лариса має рацію. У вас були свої плани, своє життя, а я тут з’явилася, як… — вона сумно глянула у вікно, потім на сина, — сама дістануся, електричкою.
Саша підштовхнув Ларису ногою під столом.
— Ні, мамо! Ми ж вирішили.
«Вирішили? Коли вони встигли?» — подумала Лариса, але промовчала.
Лариса не розуміла, чому у ній із геометричною прогресією росло роздратування до чужих речей у домі, запахів, до валізи посеред кімнати, до продуктів у холодильнику.
Віра Сергіївна втомилася чекати їх із супермаркету, сама сходила в магазин на першому поверсі й купила все, що вважала потрібним. Розклала у холодильнику зручно, правильно — як звикла вдома. У ванній теж усе було не на своїх місцях. Один крем майже закінчився, і мама просто викинула його у смітник. Пусті флакони — погана прикмета. Віра Сергіївна змінила їхні плани — і все це за пів дня. А що буде далі?
Лариса намагалася заспокоїтися, але найбільше їй не подобалося, що Саша ночуватиме десь без неї.
На концерт Лариса пішла зі знайомою — довелося довго вмовляти її, а потім ще дві години дивитися на невдоволене обличчя подруги. Їй цей гурт не подобався. Зате Саша з мамою повернулися повні сил та енергії.
— Ларисо, дуже шкода, що ти не поїхала з нами, — з образою сказала його мама.
— Але… мене ж ніхто й не кликав… — спокійно сказала дівчина.
— Сподіваюся, концерт тобі сподобався? — запитав її коханий і поцілував у щоку. — Квитки ж не пропали?
Лариса відповіла, але він її не слухав: мама з сином гаряче обговорювали несподівану поїздку, зауваживши, що все раптове завжди цікавіше, ніж заплановане.
Наступного дня Лариса й Саша поїхали на роботу, Віра Сергіївна — у своїх справах. Дівчина набралася терпіння: лишилася одна ніч. Але Віру Сергіївну поклали на денний стаціонар — на десять днів!
У Лариси вуха відмовлялися слухати, коли мати й син обговорювали це за вечерею, вона ледве стримувалася, щоб не вигукнути: «Квартира ж однокімнатна! Чи не загостилася мама?» Вона трималася день, другий, третій.
У квартирі все змінювалося: атмосфера тиснула, виснажувала, і це після довгого робочого дня. Зате Віру Сергіївну нічого не дратувало: до обіду вона була в лікарні, після — відпочивала вдома, а потім господарювала у квартирі сина. Прибирала, готувала, запускала прання й розвішувала речі.
— Віро Сергіївно, чи не могли б ви, будь ласка, не чіпати мої речі? — намагаючись звучати чемно, попросила Лариса, побачивши на сушарці свою блузку впереміш зі шкарпетками й джинсами Саші.
— Ларочко, чого ти так розхвилювалася? Я ж темне з темним випрала. Хочу трохи допомогти вам, я ж багато часу вдома, — відповіла Віра Сергіївна.
— Не треба! І готувати не треба. Я сама.
— Я, мабуть, таки пересолила сьогодні солянку, так? — зітхнула засмучено мама.
— Яка солянка о восьмій вечора?! Я не можу це їсти. Ви м’ясо з м’ясом готуєте й заливаєте все маслом… ні, майонезом! Не треба! Це мій дім, моя кухня, мій йогурт у холодильнику, який ви з’їдаєте, скільки б я не купувала. Могли б хоча б запитати.
— Господи, тобі такої дрібниці шкода? Та я зараз же! Зараз схожу й куплю тобі скільки завгодно. Через таку дрібницю посваритися вирішила, — розчаровано глянула на неї Віра Сергіївна. — Сашо, ти чув? Лариса мені йогуртом докоряє!
Олександр вийшов і подивився на свою дівчину.
— Ларисо, ти що?
— Я просто сказала речі! — відповіла Лара. — Блузка дорога, її не можна так прати, — вона показала на лоджію.
Саша глянув на сушарку — усе темне, чорне, він не зрозумів, чому Лариса так розсердилася.
— А навіщо тоді купувати таке дороге, якщо з ним стільки возитися? — здивувалася Віра Сергіївна й пішла до ванної.
Через п’ять днів денного стаціонару майбутньої свекрухи, терпіння Лариси урвалося. Вона повернулася додому раніше, а там Віра Сергіївна дивиться фільм на її ноутбуці. Робочому ноутбуці! І ще й «порядок навела» — не знайшла потрібного браузера. Лариса потім довго шукала деякі свої папки.
— З мене досить! Невже ви не розумієте? — обурилася дівчина. — Це ви у нас у гостях, а не ми у вас. Це мої речі! Мій ноутбук! Ми ж і так віддали Вам нашу кімнату, шафу, телевізор. А особисті речі чіпати не потрібно.
— Я не знайшла пульт від телевізора, — тихо промовила жінка.
Цей момент ще більше не сподобався дівчині, але вона намагалася триматися. Хоча було зрозуміло, що вони у трьох не уживуться.
Лариса зрозуміла, що відстоювати свої кордони марно. Вона зібрала велику сумку речей, поклала туди свій ноутбук й рушила до своїх батьків. Вірі Сергіївні сказала, що не хоче заважати їхньому з сином спілкуванню. Вона думала, посидить пару днів, поки мати не повернеться додому, але батькам сказала правду:
— Приїхала мати Саші, їздить у лікарню. У нас там тісно, то я вирішила побути поки у вас.
Мати нічого не сказала. Не хотіла засмучувати доньку, хоча було зрозуміло, що до весілля не дійде.
Ввечері Сашко сильно здивувався, що не знайшов Ларису вдома. Почувши від дівчини, що вона переїхала до батьків, спочатку розгубився. Потім обурився — як так можна? Не попередила, не обговорила з ним!
— Ларисо, ну що за дитячий садок? — різко кинув він телефоном. — Ти образилась через дрібниці й втекла?
— Я не тікала, Сашо, — спокійно відповіла вона. — Просто зрозуміла: тобі зараз комфортніше з мамою. Нехай у вас буде час на двох.
— Але це ж твоя квартира теж! Ми ж разом її знімаємо! — не вгамовувався він.
— Саме так. Але жити втрьох в однокімнатній квартирі я не можу. І не хочу.
Сашко спробував щось заперечити, але у слухавці прозвучало лише її рівне:
— Подумай сам. У тебе вже є вибір.
Він кинув телефон на диван і пройшовся по кімнаті. Мама, почувши уривки розмови, виглянула з кухні.
— Що трапилося, синочку? Вона що, ображається? — тихо запитала Віра Сергіївна.
Сашко тільки зітхнув:
— Мамо, вона поїхала до батьків.
— Як це? Через мене? — жінка розгублено сіла на стілець. — Я ж ненадовго. Просто лікування, потім одразу додому.
Сашко мовчав. У ньому змішалися сумніви й образа. Він не розумів, чому Лариса не змогла «трохи потерпіти». А дівчина тим часом сидячи на кухні у батьків, пила чай і відчувала дивне полегшення. Їй було важко за Сашка, та водночас ніби тягар звалився з плечей.
«Може, це знак? — думала вона. — Якщо Саша не розуміє, що я теж людина зі своїм простором і правом на особисте життя, то як ми взагалі збиралися одружитися?»
Тим часом Сашко кілька днів намагався вмовити її повернутися, телефонував, писав, навіть приїжджав під під’їзд. Але Лариса трималася. Вона вирішила почекати до завершення лікування його мами й подивитися, як він поводитиметься після.
Минуло два тижні. Віра Сергіївна повернулася додому, щиро подякувала синові за турботу і навіть пожартувала, що «вона ще молода, аби заважати його особистому життю».
Але Лариса так і не повернулася. Вона зустрічалася з Сашком у кав’ярні, говорила спокійно й без докорів.
— Я зрозуміла, Сашо, — сказала вона, дивлячись у його втомлені очі. — Ми з тобою різні. Ти завжди ставитимеш на перше місце маму, і це нормально, це твоя сім’я. Але я теж хочу бути сім’єю, а не гостею у власному домі.
— Ларисо, ну як ти можеш так казати? — він схопив її за руку. — Ти ж знаєш, я тебе люблю.
— Любов — це ще й повага. Якщо ти не поважаєш моїх кордонів, то й мене не поважаєш, — відповіла вона тихо, але твердо. — Ми з тобою різне уявляємо про спільне життя.
Саша замовк. Він хотів сперечатися, але в глибині душі розумів: Лариса має рацію. Вони розійшлися без сварок. Просто попрощалися.
Увечері Саша повернувся до порожньої квартири, де ще зберігався запах маминих котлет, і вперше відчув, наскільки холодно й гулко буває у просторі, де ніхто не чекає.
А Лариса, сидячи вдома у батьків, раптом усвідомила: вона зробила правильний вибір. Їй більше не доведеться відстоювати власний простір й повагу. І хоча попереду було невідоме майбутнє, їй стало легко.
