Недавно я зустрічалася зі своєю двоюрідною сестрою Лізою. Вона пожалілася, що вже цілий рік усі свята, вони у себе вдома з чоловіком Назаром приймають гостей.
Підготовка, прибирання, приготування страв, словом одні тільки видатки. А гроші люблять рахунок.
А Назар їй так і говорить, що у них у сім’ї так заведено. Ліза не розуміла, чому так? чому вони тільки мають приймати всіх гостей?
Назар є наймолодшим у їхній великій родині. У нього ще два брати та три сестри старші.
Як тільки поженилися старші брати, то усі свята святкували у них дома. Потім звісно усе перейшло до середущого брата.
Потім до сестер, ну і так почесний обов’язок прийому гостей поступово дійшов до Назара та його обраниці Лізи. Усі жили ще в одному місті, тож завжди всі приходили.
Ліза і подумала та сказала чоловікові, що якщо ж він молодший і після нього нікого нема, тепер вони постійно муситимуть приймати у себе усіх родичів Назара.
Чоловік подумав що і сам відповів що не знаю, можливо і треба. Лізі від цього аж недобре зробилось.
Вона сказала що більше не буде, адже не хоче постійно економити а потім після гостей їсти одні макарони. І ще окрім їжі ще багато чого потрібно і одяг купити і ремонт у квартирі б не помішало зробити.
Ліза поставила Назару вимогу, що він сказав своїм родичам якщо вони хочуть у гості до них то нехай скидаються, бо в них уже гроші закінчились.
“Родичі твої, той дзвони і все їм пояснюй” – ствердно сказала Ліза чоловікові. Вона вручила йому листочок на якому було все розписано та підраховано загальну суму на все.
Нічого було заперечити тому Назар та взяв телефон в руки і почав дзвонити родичам. Як виявилося грошей ні в кого немає, тож свята минуле без гулянь.
Зараз спитав у Лізи чи не забагато вона нарахувала загальної суми. Всі дуже здивувалися почувши скільки грошей потрібно.
Тоді Ліза склала інший перелік страв, підбивши все, суму сума вийшла значно нижчою.
“А торт, нехай хтось спече і ще нехай принесуть з собою хто що буде пити, і ті хто має малих дітей, не забудуть взяти їм дитяче харчування” – додала жінка Назару який знову зібрався обдзвонювати всіх родичів.
Всі погодились правда трохи були незадоволені але їм свято все одно хотілося.
От настав день гулянь, гості почали сходитися.
Батьки Назара принесли мандаринів та куплений малий торт. Сім’я старшого брата чоловіка принесла оселедець під шубою. Наступні гості теж перенесли салат, правда зовсім без ковбаси та м’яса тільки овочі.
Витрат ніяких все своє одне тільки що олію хіба купили.
Сестри принесли заливне з риби та вінегрет, і то без квасолі, вони думали що Назар як завжди побіжить у магазині купить.
Однак Ліза сказала що в них немає грошей.
Тож вийшов овочевий стіл, трохи фруктів та маленький торти, а їх гостей набагато більше.
І сама Ліза на гаряче зготувала не як минулого разу багато м’яса, а а тільки велику одну м’ясну зразу а зверху багато тушених овочів.
Побачивши страву, родичі чоловіка обурились, чому так мало м’яса?
Ліза не витримала і спитала їх, чому ж вони самі не принесли нічого м’ясного. Всі обурювалась але раптом замовкли.
Тож Ліза продовжила, вона сказала їм, що добре їм було приходити до них на все готове, але ж їм самим теж ніхто м’яса безплатно не давав, але чомусь нікого це не цікавило.
В кінці вона подала той купований малий тортик та чай. Який швидко з’їли діти брата та сестер Назара.
Вже коли всі збиралися додому, Ліза сказала, що більше вони не приймають у себе гостей і щоб всі вирішили, хто наступний буде приймати гостей.
А також перерахувала всі збитки які кожного разу завдавали родичі та їхні діти їхньому дому. Тож усі мовчки пішли.
Образилася рідня Назара чи ні Лізі було нецікаво, вона і так довго їх терпіла. Наступні свята родичі хотіли все ж справляти у них, ну звісно вже скидаючись грошима, однак Ліза відмовила.
На подив жінки Назар її підтримав, де святкувати так і не вирішили, тож бенкет не відбувся.
Так само було й наступного разу, ніхто не хотів приймати гостей і кафе теж не замовляла адже було ще дорожче.
Кожен святкував вдома, у гості одні до одних ходити перестали. Ліза хотіла щоб все було по-чесному, однак всі хотіли тільки в гості ходити за їхній рахунок.
Автор: Нінель
