fbpx

Люди на нашому життєвому шляху з`являються не випадково. Ви маєте можливість завжди повернутися на правильний шлях

Їду я в електричці. Входить бомж.  Морда опyхла. На вигляд років тридцять. Озирнувшись, починає:

– Шановні панове, три дні не їв. Чесно. Красти боюся, тому що сил немає втекти. А їсти дуже хочеться. Подайте, хто скільки зможе. На обличчя не дивіться, п’ю я. І те, що дасте, напевно, теж пpоп’ю! – і пішов по вагону.  Михaйло Фaтахов

Народ у нас добрий – швидко накидали бомжу повну шапку.

В кінці вагона він зупинився, повернувся до пасажирів , вклонився в ноги.

Читайте також: Маленька молитва – велика винагорода

– Спасибі, панове. Дай Вам всім Бог!

І тут раптом чоловік що сидів біля останнього вікна злобного виду мужик, раптом як закричить на бомжа:

– Мерзoто, гнuдо, жебракуєш. Грошей просиш. А мені, може, сім’ю нічим годувати.

А мене, може звільнили. Але я от не прошу, як ти, мерзoто.

Бомж раптом дістає з усіх своїх кишень все, що у нього є, різними папірцями з дріб’язком, і простягає чоловіку.

– На Візьми. Тобі треба.

– Що? – геть чманіє той

– Візьми! Тобі потрібніше! А мені ще дадуть.

Люди ж добрі! – суне гроші чоловіку в руки, відвертається, відкриває двері і йде в тамбур.

Гей, стій! – схоплюється здивований співрозмовник і з грошима в руках вибігає за бомжем в тамбур.

Весь вагон, якось разом, замовк. Хвилин п’ять ми всі уважно слухали діалог в тамбурі. Чоловік кричав, що люди – лaйно. Бомж запевняв, що люди добрі і прекрасні. Чоловік намагався повернути гроші бомжу, але той назад грошей не брав. Скінчилося все тим, що бомж пішов далі, а його опонент залишився один. Повертатися він не поспішав. Запалив сигарету.

Поїзд зупинився на черговій станції. Вийшли і увійшли пасажири.

Чоловік, кинувши сигарету, теж увійшов назад в вагон і присів на своє місце біля вікна. На нього ніхто особливо не звертав уваги. Вагон вже жив своїм звичайним життям. Поїзд іноді зупинявся. Хтось виходив, хтось заходив.

Проїхали зупинок п’ять. Ось уже й моя станція. Я встав і пішов на вихід.

Проходячи повз останнє місце, я кинув на чоловіка швидкий погляд. Він сидів, відвернувшись до вікна, і плакав

P. S. Адже люди зустрічаються не випадково. Душа у другого мужчини прокинулася, тепер йому жити буде легше

You cannot copy content of this page