Мали щастя закордоном та не мали на Вінниччині..
Соломія щовечора дзвонила матері з Чехії. Вона поїхала туди на навчання за програмою обміну. І одного вечора вона призналася, що познайомилася з хорошим хлопцем і він її кличе заміж. Мати одразу насторожилась, бо вона чесно не дуже хотіла мати зятя -іноземця. Недовіряла вона їм через свій недобрий досвід.
Однак Соломія заспокоїла маму і сказала, що то наш, українець. Тоді мати спитала дівчину, чи вона чесно розповіла хлопцеві про себе? Соломія сказала що так, що він погодився взяти її і такою. Коли дівчина закінчувала школу, то одного разу її раптово стало недобре, а обстеження показало те, що дівчина не зможе бути матір’ю.
Тож жінка дуже зраділа, коли донька розповіла їй, що Тарас, так звали його, прийняв правду і все одно хотів одружитися з її донькою.
Та все одно в думці жінки, була така недовіра: А чи надовго його вистачить? А час усе показав. Від їхнього весілля минуло майже шість років.
Вони залишилися обоє жити в Чехії. Їхні розмови з матір’ю, з кожним днем ставали коротшими та сумнішими. Але через деякий час, Соломія заявила матері, що вони приїжджають в Україну. Одразу після їхнього приїзду жінка відчула, що донька з зятем якісь дивні.
Та одного вечора все стало ясно, а в жінки від правди аж серце переколотило. Донька сказала, що вони все-таки хочуть завести дитину. Чужих дітей вони не хочуть, штучним методом також і воно дорого. А спеціалісти там, порекомендували інший варіант. Що дитину їм може привести у світ інша людина.
Так через дев’ять місяців у них появилася Ангелінка, довгождана донечка Тараса та Соломії. Вони повернулися назад в Україну. Повернулися жити у своє рідне село, що на Вінниччині.
Так минуло вже відтоді сім років. Ангелінка вже пішла до школи в перший клас. І все було б чудово якби, не раптова недуга матері Соломії. Вона швидко згасла.
Ангелінка росла доброю дівчинкою.
Автор: Нінелія
