Племінниці залишалося кілька місяців – лікар сам це Насті сказав.
До племінниці Настя ходила старанно, хоч і не любила її. Уся справа була в мамі, яка більше любила Танюсю, свою старшеньку, а ось Настю не любила. І доля маму за це покарала: забрала Танюсю передчасно. Мама такої втрати не пережила, і тепер у Насті з родичів тільки й була ця племінниця та її донька Василина. Тому, коли племінниця захворіла, Настя вважала своїм обов’язком її відвідувати. Ну й двокімнатну квартиру не можна було впустити, а то племінниця задумала залишити її подружці.
– Мовляв, вона їй увесь час допомагала і збір коштів організувала! – скаржилася Настя чоловікові. – Ніби я не пропонувала через мою картку гроші проводити, ми б і на відсотки не налітали так, правда, Миш?
На відсотки налітали через старшу доньку, якій постійно потрібно було допомагати. Настя з кредитної картки купила тій коляску для дитини, а потім і холодильник. Повернути на кредитну картку гроші не встигла і тепер тонула в цих відсотках – у неї ж ще й молодші діти були, погодки, послані їй на старість літ, щоб зберегти сім’ю.
З Мішей вони добре жили, але от повалився він наліво ходити. І одна дівка ледь не увела його. Але тут трапилося диво – Настя після майже двадцяти років дізналася, що дитину чекає. І народила Міші довгоочікуваного сина. А слідом другого, щоб уже точно нікуди не дівся.
Міша до синів прикипів, так що по сторонах перестав дивитися. Але з грішми було туго – вони встряли в кредитах, і жити було ні на що. Ось чому квартира племінниці так вабила. А та чужій людині надумала її віддавати!
Подружку племінниці звали Оля. Мати-одиначка, некрасива – що з неї взяти. Пригріла змію на грудях племінниця, і Насті треба було терміново її рятувати.
Допоміг випадок – Настя поверталася додому з роботи й зустріла цю Ольгу. Вона йшла з коробом доставки, і Настя запитала:
– Ти що, у доставку, чи що, влаштувалася?
– Ну так, підробляю ввечері.
– А Василина з ким?
– Та з Кирилом.
Кирило цей сам був на два роки всього старший за Василину. І Настя вирішила відвідати їх і надіслати докази племінниці, що не тій вона довіряє. А для більшої переконливості сказала, що бачила Ольгу в дорогому магазині одягу.
– На твої гроші шмотки собі купує! – заявила Настя. – А ти їй квартиру вирішила залишити. Я сподіваюся, ще не записала?
– Не записала, – відповіла племінниця.
Настя їй і фотки дітей показала, де вони немиті й неодягнені мультики дивляться. Чіпсів ще спеціально накидала, знала, що племінниця проти чіпсів.
Спрацювало. Племінниця з Олею посварилася. І Настя переконала племінницю, що краще вона переїде до Василини й буде про неї піклуватися.
– Не чужі люди ж.
Першого ж дня Настя взялася за перестановки – у кімнаті племінниці зробила спальню для себе й Міші, добре, що ліжко підходяще було, а в дитячій хлопчиків поселила. Третє ліжко туди ніяк не входило, та й недобре було хлопчиків із дівчинкою в одній кімнаті. Неприйнятно це. І Настя придумала.
– Нехай на кухні спить. Поставимо їй розкладачку.
Василина, ніби блажена якась, усьому раділа. Хлопчаки вже в школу ходили, і ця дрібнота пузата тепер теж уявляла, ніби літери вчить. А Насті й добре – вона племінниці в лікарню фотки посилала, щоб та якомога швидше квартиру оформила.
– Ти тільки мамі не кажи, що на кухні спиш, – із змовницьким виглядом попросила вона Василину. – Нехай це буде наш сюрприз!
Незабаром Настя досягла й того, щоб гроші, які на лікування племінниці збирали, через її картку йшли, так що вийшло позбутися відсотків. На радощах вона хлопчаків повела в аквапарк, а потім збагнула, що якщо викладе в соцмережі, племінниця побачить, що Василину з собою не взяли, а якщо не викладе, то мов і не ходили – хотілося перед друзями похвалитися! І тоді Настя вирішила звернутися до доньки – та фотошопом чудово володіла.
– Можеш Василину кудись причіпити?
– Навіщо? – не зрозуміла донька.
Довелося розмалювати ситуацію.
– Мам, ти взагалі, чи що?
– Ну а чого?
– Чому ти Василину з собою не взяла?
– А платити за неї хто буде? Мені б своїх дітей прогодувати. Сама завжди у мене просиш!
Донька так і не погодилася допомогти Насті, і довелося фотографії на майбутнє залишити, коли племінниці не стане. А Василину треба привчати до допомоги по домівці, щоб хоч якийсь сенс від неї був – Настя ж не звір який, не збиралася вона дівчинку кидати. Виховає як треба.
Почали з миття посуду. Але тут молодший син Микита теж попросився.
– Мамо, я теж хочу посуд мити.
Для нього це як іграшки. Ну, гаразд… Нехай спробує. А Василина тоді підлогу моє. Але Микита став хвостиком за цією Василиною ходити й навіть попросився на кухні спати.
– Незручно на кухні, – заперечила Настя. – Ти не виспишся – там холодильник гуде, і розкладачка тверда.
– А чому тоді Василина там спить? – запитав старший син Андрій.
Настя розгубилася.
– Ну хтось же має там спати.
– Значить, буду я, – твердим голосом заявив Андрій.
Настя намагалася його переконати, але куди там! Упертий, весь у батька.
Усю ніч Настя бігала на кухню, перевіряла, як там улюблений синок – зручно чи йому, чи не спекотно від батареї.
– Годі до нього бігати! Що з ним станеться? – бурчав чоловік.
– У тебе серце взагалі є? Холодильник гуркоче, спекотно там… Як він виспиться?
– А в тебе є? За Ваську ти так не переживала.
– Можна подумати, ти переживав!
– Настю. Ну ми ж у їх квартирі живемо. Радіти треба, а то так би й тулилися в одній кімнаті. Тобі не шкода племінницю? Помре ж скоро! І Васька сиротою залишиться. Могла б і пом’якше бути до дівчинки.
– Мов я не добра…
Слова чоловіка сильно Настю образили. А тут ще племінниця попросила нотаріуса запросити.
– Я вирішила квартиру на вас переписати, поки при пам’яті, а то потім уже не дозволять. Ти тільки подбай про Василину, я прошу тебе. Вона маленька така, забуде мене, мабуть. Ти будеш їй як мама.
Настя, яка в житті ніколи не розливала нюні, раптом відчула, що очі в неї на мокрому місці.
– Скажеш теж… Хто дасть їй тебе забути.
А потім раптом додала:
– Я набрехала тобі про Олю. Вона не витрачала твої гроші. Навпаки, влаштувалася в доставку. Ну куди їй Василина? Вона й з Кирилом ледве справляється. А зустріне кого? З одним Кирилом ще вийде заміж, а з двома…
Племінниця довго мовчала. А потім сказала:
– Гаразд, тітко. Ви ж як краще хотіли. Я подзвоню Олі. Дякую.
Про квартиру Настя не стала питати. Хай йому чорт, з квартирою. Про Василину вона в будь-якому разі подбає. Не чужі люди.
