Настя стояла на пероні київського вокзалу, тримаючи в руках букетик ромашок – спеціально для свекрухи, щоб показати, яка вона добра невістка.
Сонце пекло немилосердно, а поїзд із села запізнювався, як завжди. “Ой, мамо Ганно, ви ж не втомилися в дорозі? – репетирувала Настя в голові.
– Давайте я валізу понесу!” Вона уявляла, як все пройде гладко: чай з пиріжками вдома, розмови про онуків, а може, й спільний шопінг, щоб показати міське життя. Але дійсність, як завжди, мала свої плани.
Нарешті поїзд під’їхав, і з вагона вивалилася мама Ганна – кремезна жінка років шістдесяти, в квітчастій хустці, з величезною сумкою в руках і ще однією на плечі.
“Настю! Доню! Ой, як я скучила! – закричала вона ще з дверей, розкидаючи руки для обіймів. – А ти що, схудла? Чи в місті не годують?”
“Мамо Ганно, рада вас бачити! – усміхнулася Настя, обіймаючи свекруху. – Ні, не схудла, просто модна дієта. Давайте валізу, я понесу.”
“Та ну, доню, я ж не стара! – відмахнулася мама Ганна, хапаючи Настю за руку. – В селі я по два мішки картоплі тягну, а тут валізка з пиріжками. Ой, а де мій зять? Андрій не зустрів?”
“Він на роботі, мамо. Але ввечері буде. Ходімо, таксі чекає.”
В таксі мама Ганна не вгавала. “Ой, Настю, а це що за машина? В нас у селі тільки трактори та велосипеди. А скільки коштує така поїздка? Небось, як моя пенсія за місяць!”
“Та ні, мамо, недорого, – засміялася Настя. – П’ятдесят гривень. А ви розкажіть, як у селі? Корова доїться?”
“Доїться, доню, доїться! Молоко як вершки. Я тобі привезла сиру, сметани, яєць – цілу сумку. А в місті, чула, все хімічне. Ой, дивися, який будинок високий! Як у фільмі про Америку. А люди там не падають з вікон?”
Настя стримувала сміх. “Ні, мамо, не падають. Ліфти є.”
Вдома, в затишній квартирі на околиці Києва, мама Ганна оглянула все з підозрою. “Ой, Настю, а де город? Де курочки? Як ви живете без землі? А ця штука – мікрохвильовка? Вона ж радіацію випускає, чула по радіо!”
“Мамо, все безпечно. Давайте чай пити. Я пиріжки спекла.”
“Твої пиріжки? – здивувалася свекруха. – Ану, спробую. Ой, непогано, але в селі тісто на заквасці, смачніше. А де онуки? Чому не в школі?”
“Вони в школі, мамо. Ввечері прийдуть. А завтра вихідний – може, на шопінг підемо? В торгівельний центр. Купимо вам щось гарне.”
Мама Ганна закліпала очима. “Шопінг? Це що, як базар? Ой, доню, я ж з села, мені хустка та чоботи – і досить. Але якщо ти кажеш… Гаразд, підемо. Тільки не витрачай гроші даремно!”
Настя зраділа. “От і чудово! Покажу вам міське життя.”
Наступного ранку вони вирушили. Настя одягла стильні джинси та блузку, мама Ганна – свою найкращу сукню з вишивкою і хустку. В метро свекруха хапалася за поручні.
“Ой, Настю, це ж під землею! Як у могилі! А якщо обвалиться?”
“Не обвалиться, мамо. Це метро, безпечно.”
“А люди скільки! Як мурашник. Ой, дивися, той хлопець з волоссям зеленим – то він хворий?”
Настя хихикнула. “Ні, це мода така, панк-стиль.”
В торгівельному центрі мама Ганна завмерла на вході. “Ой, Боже, це ж палац! Стільки вогнів, ескалатори! А скільки коштує увійти?”
“Безплатно, мамо. Ходімо, спочатку в магазин одягу.”
В магазині свекруха оглянула полиці з підозрою. “Ой, Настю, це сукні? Вони ж прозорі! Як білизна. А ціни – 2000 гривень? За шматок тканини? В селі за це корову купиш!”
“Мамо, це модно. Давайте вам плаття приміряємо.”
Мама Ганна взяла рожеву блузку. “Ой, гарна, як у серіалі. Скільки?”
“500 гривень.”
“Ой, дорого! Але приміряю.” В кабінці вона крутилася. “Настю, дивися, я як панянка! Але ж тісно, дихати нема чим. В селі спідниця широка – зручно город копати.”
Настя сміялася. “Ви виглядаєте чудово! Беремо?”
“Та ні, доню, шкода грошей. Краще дітям щось.”
Але Настя наполягла, купила блузку. “Це подарунок.”
Потім пішли в магазин взуття. Мама Ганна побачила туфлі на високих підборах. “Ой, це ж ходулі! Як на них ходити? Я в селі в гумових чоботах – і по калюжах, і по гною.”
“Спробуйте, мамо. Модно.”
Свекруха наділа, похитнулася. “Ой, Настю, я як жирафа! Падаю!” – і справді ледь не впала, хапаючись за Настю.
Продавчиня засміялася. “Пані, це для міста. Зручні.”
“Зручні? – обурилася мама Ганна. – Зручні мої валянки взимку! А це – тортури. Беремо кросівки, як у молоді.”
Купили кросівки. “Ой, м’які, як подушка. В селі в них курчат ганятиму.”
Далі – косметика. Мама Ганна понюхала крем. “Ой, пахне лавандою! В селі я лаванду на городі сушу, мажуся сметаною – шкіра як у немовляти.”
“Мамо, це натуральне. Давайте помаду.”
Свекруха нафарбувала губи червоним. “Ой, Настю, я як циганка! Чоловік скаже: ‘Ганно, ти що, в цирку була?'”
Настя реготала. “Гарно! Беремо.”
Але кульмінація сталася в супермаркеті. Мама Ганна побачила полиці з продуктами. “Ой, скільки всього! Ананаси, авокадо – це ж екзотика! А ціни? Картопля 20 гривень кіло? В селі безплатно росте!”
“Мамо, це імпорт.”
Свекруха хапнула візок. “Давай наберемо! Я тобі покажу, як економити.”
Вони йшли алеями. “Ой, ковбаса – 300 гривень? Це ж свинина з паперу! В селі я сама роблю, з м’яса.”
Раптом мама Ганна побачила акцію на сир. “Два за ціною одного! Беремо п’ять пачок!”
“Мамо, нам стільки не треба.”
“Треба! Заморозимо. Ой, дивися, риба в банках. А в селі я рибу в ставку ловлю.”
В черзі до каси свекруха сперечалася з касиркою. “Ой, дівчино, а чому банани 50 гривень? Вони ж жовті, як у тропіках!”
“Це ціна, пані,” – усміхнулася касирка.
“А в селі банани не ростуть, але яблука безплатні. Настю, плати, бо я зараз лекцію прочитаю про економіку!”
Вдома, розпаковуючи пакунки, мама Ганна зітхнула. “Ой, Настю, стільки грошей витратили! Але весело було. Дякую, доню.”
“І вам, мамо. Ви – зірка шопінгу!”
З того вийшло зближення: свекруха залишилася на тиждень, навчила Настю сільським рецептам, а Настя – міським хитрощам. І більше не сварилися.
Після взуття – в магазин техніки.
“Ой, Настю, це телевізор? Великий, як хата! Скільки?”
“10 000 гривень.”
“Ой, за це трактор купиш! А в селі радіо вистачає.”
Вони приміряли окуляри віртуальної реальності. Мама Ганна закричала: “Ой, я лечу! Настю, рятуй!” – і зняла, сміючись.
В кафе: “Ой, капучино? Це ж кава з піною. В селі просто заварюю в турці.”
“Спробуйте, мамо.”
“Ой, смачно! Але дорого. Краще вдома зварю.”
Гумористична пригода: Мама Ганна загубилася в центрі.
“Настю, я піду в туалет.”
Через 10 хвилин – немає. Настя шукає, дзвонить: “Мамо, де ви?”
“Ой, доню, я в магазині іграшок. Дивилася на ляльки для онучки. А як вийти?”
Настя знайшла її з іграшковим ведмедем. “Беремо онукам!”
В кінці: “Настю, місто – це цирк, але з тобою весело.”
“І з вами, мамо.”
З того вийшло велике зближення. Мама Ганна залишилася на тиждень, навчила Настю пекти пиріжки по-сільському, а Настя – користуватися інтернет-шопінгом. “Ой, Настю, це ж базар у телефоні! Чудеса!” – дивувалася свекруха.
І більше вони не сварилися – тільки сміялися над пригодами.
Наталія Веселка
