— Мамо, де мої гроші? — ледве стримуючись, питав у батьків Ігор. — Я тобі пів року великі суми грошей давав, сподівався, що ти їх збережеш, як і обіцяла! Де вони? Чого мовчиш? Витратила? А тобі хтось дозволяв їх взагалі чіпати?
Життя Ігоря почало налагоджуватися тільки дев’ять місяців тому. Він став отримувати пристойні гроші.
До цього працював Ігор охоронцем і половину його заробітної плати утримувала виконавча служба в рахунок численних боргів різним організаціям.
По дурості Ігор набрав позик, платити їх не зміг, рахунки заарештували. На життя залишалося небагато, решток ледь вистачало на продукти й проїзд.
Мови про те, щоб винайняти для себе окрему квартиру, не йшло. Ігорю доводилося жити з матір’ю та молодшою сестрою.
Якщо з батьківщиною стосунки були більш-менш рівними, то з Лєною Ігор не дружив. Так повелося з дитинства — молодшій діставалося більше турботи й уваги від батьків. Любов Степанівна тоді на всі претензії старшого сина відповідала:
— Ігорку, ти — старший, тобі скоро тринадцять виповниться, а Лєночці всього чотири роки. Вона — дівчинка, як у тебе взагалі совісті вистачає з нею змагатися? Ти навпаки повинен усім із єдиною сестричкою ділитися, захищати її та оберігати. Це святий обов’язок кожного старшого брата!
Ігор не розумів, чому батьки до нього ставляться інакше, ніж до Лєни. За будь-яку провину молодшої сестри діставалося хлопцеві. Якщо Лєна шкодила, то винним залишався Ігор. Він не додивився. Лєна з прогулянки повернулася без улюбленої іграшки? Знову ж таки, сварили старшого брата. Неприхильність до молодшої сестри в Ігоря формувалася роками, навіть ставши дорослим, він не перестав ревнувати матір до Лєни.
Кілька місяців тому Ігор випадково у Києві зіткнувся зі своїм другом дитинства. Віктор, проходячи повз пост охорони торгового центру, впізнав Ігоря:
— Ігорку! — крикнув Віктор. — Ти це чи що?
Чоловіки привіталися, і Віктор спитав:
— Ну, як живеш? Як справи? В охоронці подався?
Ігор, оглянувши Віктора, одягненого в дорогий костюм, відповів:
— Так, в охоронці. А ти, я дивлюся, все ж успіху досяг? Недарма ти в дитинстві олігархом мріяв стати! Ну, розповідай, як живеш?
— Та як, — знизав плечима Віктор, — володію бізнесом, автосервіс тримаю. Велика частка доходу, щоправда, йде зовсім не звідти.
— А звідки? — поцікавився Ігор.
— Ось що, — запропонував Віктор, — давай ми з тобою ввечері зустрінемося? Посидімо де-небудь, поговоримо. Вільний?
— Для тебе час завжди знайдеться, — пожартував Ігор.
Чоловіки обмінялися телефонами й розійшлися. Зустрілися того ж дня у кав’ярні. За кавою Віктор відверто розповідав:
— Я ж, Ігорку, серйозно перегоном зайнявся. У мене замовлення на пів року вперед зібрані.
— Це що ще за звір такий? — поцікавився Ігор.
— Машини переганяю з Європи. Гроші заробляю пристойні. До речі, права в тебе є?
— Є, — кивнув захмелілий Ігор. — А що, роботу хочеш запропонувати?
— А чому б і ні, — знизав плечима Віктор. — Будеш моїм водієм. Я все одно не встигаю, охочих багато, а кого попало до себе в бізнес брати не хочу — ризики великі, не довіряю нікому.
Ігор пожвавішав:
— І що? Скільки платиш?
— Не переживай, — засміявся Віктор. — Не скривджу. Пару-трійку років зі мною попрацюєш, і власну квартиру у Києві собі купиш. Я тобі обіцяю.
Ігор із пропозицією друга погодився, з роботи звільнився і став займатися машинами. Друг дитинства не обдурив, із ним розраховувався готівкою, менша частина з якої йшла на погашення боргів, а решту чоловік залишав собі на життя.
Ставши достойно заробляти, Ігор від матері з’їхав і винайняв собі невелику однокімнатну квартиру в тихому мікрорайоні. Пару місяців попрацювавши на Віктора й повністю зрозумівши процес, Ігор прийняв рішення почати відкладати на власну квартиру.
Постало питання про зберігання: де тримати заощадження? У банк звернутися Ігор не міг — усі гроші, що надходили на його рахунок, тут же б списувалися на борги, тому він прийняв рішення поговорити з матір’ю:
— Мамо, у мене тут робота цікава утворилася і, що найголовніше — високооплачувана. Я хотів тебе дещо попросити… Не могла б ти гроші, які я тобі буду приносити, у себе тримати? Сама розумієш, я в боргах, у банк звернутися не можу.
Любов Степанівна зацікавилася:
— А що це за робота така?
— Ти Вітьку пам’ятаєш? Жив по сусідству з нами, син Лідії Юхимівни? Так от, я тепер із ним працюю, ми машини з-за кордону переганяємо, ремонтуємо їх і тут продаємо. Ти ж знаєш, мам, я дуже мрію про квартиру.
— Принось, будь ласка, — дозволила Любов Степанівна. — Я їх прибережу.
Ігор щомісяця приносив матері велику суму, не забував при цьому й батькові фінансово допомагати. Лєна не працювала, хоч інститут закінчила два роки тому, на неї матері розраховувати не доводилося. Любов Степанівна сином пишалася, хоч у вічі Ігорю ніколи цього й не говорила. Жінка дотримувалася думки, що хлопчиків взагалі хвалити не можна, що демонструвати синам любов не можна. Так із них нічого пристойного не виросте. Ігор все робив, щоб забезпечити не тільки собі, а й матері гідне існування, відправляв батькам гроші за першою її вимогою. Він розумів, що більша частина допомоги йде на Лєну. Його молодша сестра за характером була досить хитрою, бажаного домагалася будь-якими способами.
Дізнавшись про те, що брат став достойно заробляти, Лєна вирішила за його рахунок втілити свою давню мрію — мати автомобіль. Дівчина розуміла, що з братом їй домовитися не вдасться, тому було прийнято рішення діяти через матір. Щодня Любов Степанівна вислуховувала голосіння молодшої дочки:
— Мамо, купи мені машину! Я що, дарма два роки тому на права вивчилася?
— Лєно, навіщо тобі машина? — спочатку відбивалася Любов Степанівна. — Ну що ти з нею робитимеш? По наших розбитих дорогах кататися, курей ганяти, чи що? Я розумію, особистий автомобіль потрібен, наприклад, людям, які працюють, щоб у місто на роботу їздити. А тобі навіщо?
— Як це — навіщо, мамо? Автомобіль — це вже давно не розкіш, а необхідність, засіб пересування. А раптом із тобою щось трапиться і треба буде тебе до лікарні відвезти? Поговори з Ігорем, хай він мені машину купить!
— Лєно, якщо хочеш, домовляйся з братом сама! Попроси по-людськи, можливо, він тобі допоможе!
— Ага, як же, допоможе! У нього снігу взимку не випросиш. Мам, ну купи! Я ж знаю, у тебе гроші є. Я залізла до тебе в взуттєву коробку, перерахувала… У тебе там майже двісті тисяч гривень лежить. Нормально так Ігор заробляє! Якого все-таки ти жадібного сина виростила. Він такі гроші має і сестрі єдиній допомогти не може!
Лєна пішла на хитрість, збрехала матері, що влаштувалася на роботу, і подвоїла зусилля:
— Мамо, як я тепер до Києва маю їздити? Електричкою? Це мені що, о четвертій ранку вставати доведеться? Мамо, я тебе прошу, будь ласка, купи мені машину! Я, зрештою, вже хочу стати самостійною. Ігор іще грошей назбирає, що для нього ці гроші?
Любов Степанівна здригнулася… Полізла у свою коробку, вийняла звідти гроші й вручила їх дочці:
— Купуй автомобіль, тобі дійсно він потрібен. А Ігорю я якось сама все поясню.
Лєна купила старий автомобіль і дійсно влаштувалася на роботу. Вона стала розвозити замовлення одного парфумерного магазину. Ігор два місяці нічого не підозрював, до матері приїжджав, гроші привозив, але з Лєною не перетинався, і мати мовчала.
Лєну за кермом авто брат побачив у Києві. Чоловік здивувався і тут же зателефонував матері:
— Мам, привіт. А ти чого не хвалишся, не розповідаєш, що Лєнка в нас тепер автоледі? Я її півгодини тому за кермом машини бачив. Це ви гроші де взяли на таку покупку?
— Розумієш, синку… — завагалася Любов Степанівна. — Я давно хотіла тобі сказати… Машину я Лєні з твоїх грошей купила!
— Тобто як, мам? Ти що, все, що я відкладав, витратила? Мамо, совість твоя де? Я що, мало вам давав?
— А ти на мене не підвищуй голос, — зірвалася Любов Степанівна. — Ще заробиш! Лєночка на роботу влаштувалася, потрібна їй ця машина, зрозуміло?!
Ігор поклав слухавку і тут же вніс номер матері до чорного списку. Про своє рішення довірити свої заощадження батькам гірко пошкодував, але з мрією колись придбати власне житло не розлучився.
Купівлю нерухомості Ігор вирішив відкласти. Спочатку він планує розрахуватися з боргами, щоб спокійно потім на своє ім’я відкрити рахунок і туди складати гроші.
