— Мамо, ти вибач, будь ласка, але ти сама багато в чому винна. Ти постійно працювала, а тато водив нас у дитячий садок, робив із нами уроки, навіть млинці та пироги в нас у сім’ї пік тато, а не ти. Я вважаю, що ти сама винна, що тато закохався.
Тамара Олександрівна, начальниця відділу однієї з великих фірм, сиділа у себе в кабінеті й переглядала записи в блокноті. Їй нещодавно виповнилося сорок дев’ять, але більше сорока їй ніхто не давав — завжди підтягнута, з акуратною стрижкою, легкою косметикою і приємною усмішкою, вона справляла враження щасливої жінки.
Взагалі-то пів року тому вона й сама себе такою вважала. Але одного разу Тамара, опинившись у службових справах у тому районі міста, де майже не бувала, випадково зазирнула до торговельного центру. Її привабив чудовий запах кави, і жінка зайшла в невелике затишне кафе.
Тамара допивала капучино, коли побачила свого чоловіка. Вона хотіла його покликати, але до Арсенія з радісними вигуками підбігли два абсолютно однакові хлопчики років шести.
— Тату! Тату! — кричав один із них. — А ми з мамою вчора на каруселях каталися!
У цей час до них підійшла симпатична молода жінка — невисокого зросту, трохи повненька, з копицею світлого волосся, розсипаного по плечах. Вона усміхнулася Арсенію, поцілувала його в щоку, і все це щасливе сімейство пішло геть. А Тамара так і сиділа перед чашкою вже охололої кави.
— Повторіть, будь ласка, — сказала вона офіціантові, що підійшов.
Їй треба було подумати. Те, що це діти Арсенія, було видно неозброєним оком — надто вони були схожі на Андрія — їхнього сина, яким він був у дитинстві. Отже, вже щонайменше шість-сім років Арсеній зраджує їй і фактично живе на дві сім’ї. А якщо врахувати його доходи за цей період, то він цю другу сім’ю утримує за її рахунок. Чудово!
«Здається, час готуватися до розлучення, — подумала Тамара, — але поспішати не будемо, спочатку треба все точно дізнатися». Цього дня вона завдала два не запланованих раніше візити: один до свого адвоката, другий — до приватного детектива, якого порадив адвокат.
І ось минуло трохи часу, здається, все готово. Звичайно, шкода, що все так закінчується. Тамара розуміла, що частково провина за це лежить на ній — вона надто багато працювала і мало часу приділяла чоловікові та дітям. Але в їхній сім’ї з самого початку склалося так, що основним «здобувачем мамонтів» була вона.
Коли вони з Арсенієм одружилися, Тамара закінчувала університет, а йому залишалося вчитися ще два роки. Вони були ровесниками, просто Тамара вступила одразу після школи, а Арсеній після того відслужив в армії.
Тамарі пощастило — їй вдалося влаштуватися на роботу за спеціальністю в невелику, але дуже перспективну фірму. Тому, коли у подружжя з’явився Андрій, вирішили, що чоловік перейде на заочне відділення, а вона продовжить працювати — інакше їхня молода сім’я, у якої не було навіть своєї кімнати в гуртожитку, просто б не вистояла.
Андрій пішов у садочок, а Арсеній усе ніяк не міг знайти роботу. І тут Тамара знову зрозуміла, що при надії. Чоловік знову залишився вдома. Потім Арсеній, звісно, працював — то в будівельному управлінні, то в архітектурному бюро, але йому все якось не щастило. То фірма банкрутувала, то він потрапляв під скорочення. Проте власник одного ФОП, де він працював, відійшов у вічність, а спадкоємці вирішили справу не продовжувати і просто поділили активи.
Але навіть у той час, коли Арсеній залишався без роботи, Тамара не тиснула на нього. Чесно кажучи, її влаштовувала така ситуація — вдома завжди було чисто, затишно, діти доглянуті, а вечорами на неї чекала приготована чоловіком вечеря. Так, її це влаштовувало, а Арсенія, виходить, ні.
Зараз Тамара ще раз читала звіт приватного детектива. Коли вона побачила ці записи вперше, то дуже здивувалася — детективові вдалося зібрати про пані Арсенія досить докладні відомості, просто поговоривши з сусідами, подругами та колегами Ірини — так звали жінку. Причому ніхто з них навіть не здогадався, що цього приємного усміхненого чоловіка у віці цікавить саме вона.
— Миколо, — звернулася Тамара до чоловіка, — ви що їм робили?
— Діяв виключно гуманними методами. Ви знаєте, що, якщо хочеш дізнатися все про жінку, треба просто похвалити її в присутності її подруги. Якщо викласти все коротко, то вийде наступне: Ірина Лісіцина, тридцяти п’яти років. Працює медсестрою в дитячому відділенні міської лікарні. Живе з матір’ю та двома синами шести років у двокімнатній хрущовці. Заміжня ніколи не була.
Кажуть, що на попередньому місці роботи — в обласній лікарні — була сварка — дружина одного з лікарів застукала чоловіка з Іриною, як кажуть, у дуже двозначній ситуації, але дівчина звідти швидко звільнилася, тому справу якось замовчали.
З Арсенієм вона зустрічається сім років. Привела двох хлопчиків-близнюків. Батько сім’ю забезпечує: оплачує комунальні платежі, дає Ірині на витрати по двадцять п’ять — тридцять тисяч гривень на місяць. Кілька разів брав для них путівки на море. Два рази їздив із ними сам.
Одна з подруг поставила Ірині питання, чому батько її дітей не одружується з нею. Ірина пояснила, що одружитися вони можуть будь-якої миті, але тоді Арсеній уже не зможе утримувати їх так, як вони звикли. Його дружина заробляє багато і не контролює витрати Арсенія. «Мені просто так вигідніше», — сказала Ірина.
Сьогодні Тамара запросила на шосту годину сина й доньку. Попросила Арсенія бути вдома для важливої розмови.
— І діти теж прийдуть, — сказала вона чоловікові.
Коли всі зібралися у вітальні, де на столі стояли тільки чисті склянки та кілька пляшок з мінеральною водою, Тамара без жодної передмови повідомила, що все знає про другу сім’ю Арсенія, і запропонувала присутнім висловитися. У кімнаті повисла напружена тиша. Усі дивилися на Арсенія, але він мовчав. Тоді почав Андрій:
— Мамо, ти вибач, будь ласка, але ти сама багато в чому винна. Ти постійно працювала, а тато водив нас у дитячий садок, робив із нами уроки, навіть млинці та пироги в нас у сім’ї пік тато, а не ти. Я вважаю, що ти сама винна, що тато закохався.
Карина підтримала брата:
— Справді, мамо, тато завжди був удома, а якщо працював, то все одно всі вечори проводив із нами. А йому теж хотілося бачити тебе поруч. А ти приходила без сил, та ще приносила додому папери, з якими працювала решту вечора. І по вихідних тебе в будь-який час могли висмикнути на роботу, бо десь трапилася якась там ситуація і терміново потрібно все перевірити. Тому, коли тато познайомився з Іриною…
— Цікаво, — перервала її Тамара. — Виходить, що ти в курсі ситуації. І давно?
— Два роки, — відповіла донька.
— А ти? — мати подивилася на сина.
— Теж. Мені Каринка розповіла. Ми бачили Ірину та братів, нас запрошували на їхній день народження — прикольні такі пацани, — сказав Андрій.
Тамара деякий час помовчала.
— Отже, вам не подобалося, що я багато працюю? Краще було б, якби я разом із татом сиділа вдома і робила з вами уроки? А де б ти, синку, взяв гроші на іпотеку і на свою «скромну» “Тойоту”? А ти, Карино, зараз би вже закінчила швейний коледж і працювала б десь на фабриці, заробляючи на шматок хліба і живучи в фабричному гуртожитку. А ти замість цього вчишся в одному з найкращих університетів країни, а мама знімає для тебе квартиру, тому що ти захотіла жити окремо від батьків.
— А ти що скажеш, Арсенію, чоловіче мій? Пожаліли дітки тебе. То скажи їм чесно, що мама все життя паше, як кінь, тому що ти, їхній батько, не в змозі забезпечувати сім’ю. Я, можливо, теж мріяла вийти заміж і пекти пироги та заплітати доньці кіски. Але щоб ви тоді їли? А хіба в тебе, Арсенію, не було можливості будувати свою кар’єру, коли діти були вже великими й не потребували няньки? Але чомусь ти цього не захотів. А навіщо? Дружина працює, витрати не контролює, можна й погуляти. І знаєш, якби ти сім років тому сказав мені, що закохався і йдеш до своєї Ірини, я б тебе зрозуміла і слова б не сказала. Але те, що ти зробив, це підло: дорікаючи мені, що я багато працюю, ти на мої гроші утримуєш свою коханку та позашлюбних дітей.
Не дочекавшись жодних пояснень від Арсенія, Тамара сказала:
— Все, Андрію і Карино, ви можете йти. А ти затримайся, будь ласка.
Коли діти пішли, Тамара дала Арсенію почитати звіт приватного детектива. Поки він читав, Тамара подзвонила:
— Ігорю Володимировичу, піднімайтесь, — запросила вона адвоката.
— Загалом, так, Арсенію, ми розлучаємося. Неповнолітніх дітей у нас немає, тож розлучать швидко. Заяву я подала ще місяць тому. Ось тобі повідомлення. Зустрічаємося у вівторок у судді. Адреса і час там зазначені.
Адвокат передав Арсенію повідомлення, попрощався і вийшов.
— Щодо розлучення ти остаточно вирішила? — спитав у Тамари чоловік.
— Звісно, ти сім років жив з іншою жінкою, і не знайшов часу поставити мене до відома. Погодься, якось дивно?
— Але май на увазі, що я вимагатиму поділу майна, — сказав Арсеній.
— І що ти зібрався ділити?
— Квартиру, машину, вірніше, обидві машини — моя-то старенька, а ти собі пів року тому круту машину купила. Ось її й будемо ділити. Я думаю, що в тебе на рахунках пристойні суми — теж поділимо.
— Добре, подавай до суду на поділ майна сам. Буде рішення суду, продамо квартиру, гроші поділимо. А поки це квартира моя, я, коли її купувала, на себе оформила, і ти, як я пам’ятаю, тоді не заперечував. Тож речі свої збирай і на вихід.
Арсеній покидав у дорожню сумку трохи речей і пішов до виходу. Перед відходом він сказав:
— А квартиру я в тебе все одно відсужу.
— Всю — навряд чи, а половину — цілком можливо. Тільки що ти з цими грошима робитимеш? Купиш якусь розвалюху в області? Або в кращому разі кімнату в колишньому гуртожитку? Я чув, як ти пів року тому подружці своїй розповідала, що тобі запропонували акції вашої компанії купити. Купила вже? Їх теж поділимо.
Розлучили Тамару й Арсенія швидко, а от суд із поділу майна тривав майже два місяці. Сторона позивача — Арсенія — заявляла претензії на все нові й нові об’єкти. Але в результаті поділили тільки квартиру — суд вирішив, що Арсеній може претендувати на половину, тому що в період, коли виплачувалася іпотека, він час від часу все-таки працював. Тамара з цим не сперечалася.
Поділили машину Арсенія. А от щодо «крутої» машини, на якій їздила Тамара, то вона виявилася не особистим транспортом, а корпоративним.
Арсеній хотів поділити акції та гроші на рахунках, але виявилося, що акцій його дружина не купувала, довідка про те, що вона є не співвласницею компанії, а найманою працівницею, була надана. А грошей на зарплатному рахунку Тамари виявилося всього двадцять чотири тисячі гривень.
Коли обурений Арсеній заявив, що Тамара спеціально зняла всі гроші, щоб не ділити їх, адвокат дружини надав довідки про рух коштів на рахунках за останні пів року. Тут значилися: щомісячні іпотечні платежі за квартиру сина, оплата винайманої квартири доньки та її навчання в університеті, перекази на банківську картку доньки — і це тільки великі витрати.
— Крім того, до цього ж рахунку мав вільний доступ чоловік, який переказував гроші на картку своєї знайомої — не менше тридцяти тисяч на місяць і оплачував комунальні послуги цієї ж знайомої. Усі довідки та виписки з рахунків були передані суду, — заявив адвокат.
Загалом, квартиру продали, гроші поділили. Арсенію дісталося трохи менше — він викупив у Тамари її частку від його машини. Тамара відразу вклала отримані кошти в купівлю в іпотеку нової квартири — вона була заздалегідь придивлена, і іпотеку схвалено, тому жінка вже за два тижні розставляла в трьох кімнатах нові меблі. А іпотеку погасила через три роки, коли закінчився термін, протягом якого чоловік міг претендувати на її майно.
Через деякий час після суду Тамарі зателефонували діти — спочатку син, якому банк надіслав повідомлення про затримку іпотечного платежу.
— Мам, ти що, не перевела гроші? — спитав Андрій.
— Які гроші, синку?
— Іпотеку.
— Вибач, я взяла собі нову квартиру, тож зі своїми кредитами тепер справляйся сам.
Наступного дня подзвонила донька:
— Мамо, час платити за наступний семестр, і господиня вчора приходила, сказала, що за цей місяць оплата не надійшла. А ще — ти не могла б мені цього місяця на життя побільше переказати — я хочу трохи оновити свій гардероб.
— Дорогенька, я навряд чи зможу тобі чимось допомогти. Звернися до тата. Може, він тобі й на квартиру дасть, і навчання оплатить, і на гардероб підкине. А якщо ні, то дам тобі пораду: є таке слово: «робота». Зазвичай усі люди до двадцяти трьох років його знають.
Тамара продовжила працювати у своїй компанії, а через деякий час все ж придбала акції й увійшла до ради директорів. Заміж вона більше не хотіла — вирішила пожити трохи для себе, стала частіше бувати у фітнес-центрі та басейні. І обов’язково щороку кудись їздила у відпустку.
Арсеній якось швидко розхотів жити з Іриною. Він купив собі однокімнатну квартиру в передмісті, працює в якомусь житловому управлінні і третину своєї й без того невеликої зарплати відраховує як аліменти.
Ірина виховує синів і шукає собі нового спонсора. Дружині Андрія довелося піти на роботу, інакше банк погрожував відібрати в них квартиру за прострочення платежів. Карина перевелася на заочне відділення, влаштувалася на роботу і знімає квартиру з ще двома студентками. Адже їй тепер треба самій платити за своє навчання.
