Мамо! Мамо! Ридаючий малюк років двох стиснувся біля хвіртки.
– Ну що ти, мій хороший, вдарився, дуже боляче? – молода жінка вибігла з дому і ласкаво обняла дитину.
– Ань.
– Ні? Краса ти моя люба, акуратніше треба бути, добре, синку? – вона погладила кучеряшки, – обіцяєш?
– Дя, – малюк міцно притиснувся.
Три роки по тому.
– Мама!
– Ах ти, мій непосида, – жінка вибігла з дому і обняла сина, – що ж ти так необережно, зараз мама тебе вилікує.
Читайте також: Ялина захистить від сварок, вишня принесе удачу шипшина збереже благополуччя. Які рослини потрібно садити біля будинку
Промивши садно на коліні водою вона доклала лист подорожника до ранки і замотала ганчіркою.
– Чи не боляче, мій хороший?
– Ні, – малюк посміхнувся, – мама, ти у мене найкраща.
– А ти у мене – єдина радість у цьому житті, – посміхнулася жінка, – ти моя гордість.
Тринадцять років по тому.
– Мама!
Молодий підтягнутий солдат відчинив хвіртку.
– Господи, кровинка моя люба, – жінка вибігла з дому і міцно обняла сина.
– Не плач, не треба, я повернуся, обіцяю, я повернуся, – він поцілував сивіюче волосся і, поправивши гвuнтівку, вибіг на вулицю.
Озирнувшись, він побачив як мати тремтячою рукою хрестить.
– Мама, я повернуся, обіцяю!
Три місяці по тому.
– Мама! -той хто повз попереду здивовано озирнувся.
– Мама! – Мам. – здавлений хрип заглушувався дзвінким дзюрчанням джерела.
Молодий солдат насилу видихнув. Він залишився один, в лісі. Решта десь там, в полях, в рідкісних пролісках, серед каменів і боліт, в лісах і безіменних річечках. Він останній з роти, пopaнений, , без сил. Тут, в сосновому бору. Серед тиші, яку порушує дзвінке дзюрчання джерела.
Десь всередині горять вогнем кyлі – не вберігся, зачепило чергою. Якби тільки хтось знав, як це бoляче.
– Мама
– Що, мій хороший?
Він здригнувся і відкрив очі. Над ним схилилася.
– Мама?
– Мій ти непосида, знову? – вона ласкаво посміхнулася.
– Мама, ти тут, як, я ж.
– Я знала, синку, що потрібна тобі, ось і прийшла. Потерпи. Зараз стане легше.
Вона змочила в джерелі ганчірку і обережно витерла кpoв з обличчя сина.
– Не боляче?
– Вже минає.
– Поспи, краса ти моя люба, – вона ніжно погладила волосся, – поспи, тобі потрібно.
Він посміхнувся і, зітхнувши, закрив очі.
У сосновому бору дзвінко дзюрчало джерело, щедро обсипаючи сяючими краплями обличчя молодого хлопця, який міцно стискав холодними білими пальцями гвинтівку.
А десь далеко, в маленькому селі, біля будинку сиділа літня жінка. Незрячі очі дивилися на яскраве літнє небо, а на обличчі застигла посмішка. Вона пішла разом з сином.
