У маленькому містечку під Києвом жила п’ятнадцятирічна дівчинка на ім’я Аліна. Вона була звичайним підлітком: любила малювати, слухати музику в навушниках і мріяти про майбутнє.
Аліна жила з матір’ю Іриною в скромній двокімнатній квартирі. Батьки розлучилися, коли Аліні було десять років. Батько, Сергій, працював водієм-далекобійником і щомісяця надсилав аліменти – дві тисячі гривень, які мали йти на потреби доньки: одяг, шкільні речі, їжу.
Але Аліна часто помічала, що мати скаржиться на брак грошей, хоча батько платив вчасно.
“Мамо, чому ми не можемо купити нові кросівки? Мої старі вже рвуться,” – запитала Аліна одного вечора, сидячи за кухонним столом.
Ірина, жінка років тридцяти п’яти з фарбованим волоссям і яскравим макіяжем, зітхнула і відірвалася від телефону.
“Аліно, ти ж знаєш, як важко. Твій батько надсилає копійки, а ціни в магазинах – як у Європі. Ми ледь зводимо кінці з кінцями.
Ось, подивися на рахунки – газ, світло, все дорожчає!” – відповіла Ірина, показуючи стопку паперів на столі. Аліна кивнула, але в душі сумнівалася.
Вона пам’ятала, як батько дзвонив і запитував: “Аліно, чи все гаразд? Чи мама купує тобі те, що потрібно?” Аліна завжди відповідала: “Так, тату, все добре.”
Але не все було добре. Аліна ходила в школу в старому рюкзаку, який подарував дідусь, а її однокласниці хизувалися новими гаджетами.
“Чому мама завжди каже, що грошей немає, але сама купує нові сукні?” – думала Аліна, помічаючи, як Ірина повертається з шопінгу з пакетами.
“Це для роботи, доню. Я ж працюю в офісі, маю виглядати пристойно,” – виправдовувалася мати.
Одного разу, в суботу, Аліна залишилася вдома сама. Мати пішла “до подруги”, як вона сказала.
“Я повернуся ввечері, Аліно. Не нудьгуй, зроби уроки,” – кинула Ірина, цілуючи доньку в щоку. Аліна кивнула і сіла за комп’ютер. Але нудьга взяла гору, і вона вирішила прибрати в кімнаті матері – може, це порадує її.
Копирсаючись у шафі, Аліна знайшла коробку з документами. “Що це?” – прошепотіла вона, витягаючи пачку чеків і банківських виписок.
На верхньому чеку було написано: “Казино ‘Золота Фортуна’ – 1500 грн”. Аліна здивувалася. “Казино? Мама грає в азартні ігри?” Нижче були чеки з магазинів косметики, салонів краси і навіть з ювелірного – золота сережка за 3000 грн. Але ж аліменти – лише 2000 грн на місяць!
Аліна сіла на ліжко, тримаючи папери в руках. “Це не може бути. Тато надсилає гроші для мене, а мама витрачає на… це?” – подумала вона. Раптом почула ключ у дверях – мати повернулася раніше.
“Аліно, я вдома! Принесла піцу на вечерю,” – гукнула Ірина з коридору. Аліна швидко сховала чеки назад, але один випав на підлогу. Ірина увійшла в кімнату і побачила його.
“Що ти робиш у моїй шафі?” – суворо запитала мати, піднімаючи чек. Аліна почервоніла: “Я… прибирала. Мамо, що це за чеки? Казино? Ти витрачаєш татові гроші на ігри?”
Ірина зблідла, але швидко опанувала себе. “Це не твоя справа, Аліно. Ти ще мала, щоб розуміти дорослі проблеми. Так, я іноді граю, але це для розслаблення. Життя важке, робота нервова. А гроші… твій батько надсилає мало, я додаю свої.”
“Але ж аліменти – для мене! Тато казав, що вони на мої потреби. Чому ти купуєш сережки, а я ходжу в старих кросівках?” – вигукнула Аліна, сльози навернулися на очі.
Ірина сіла поруч: “Доню, не плач. Я все виправлю. Обіцяю, наступного місяця купимо тобі кросівки. Просто… не кажи татові, гаразд? Він і так нас покинув, не треба сварки.”
Аліна кивнула, але в душі кипіло. “Вона бреше. Тато не покинув нас – це мама його вигнала через сварки,” – згадувала Аліна.
Того вечора вона не їла піцу, а лягла спати рано. “Треба поговорити з татом,” – вирішила вона.
Наступного дня в школі Аліна не могла зосередитися. Її подруга Катя помітила: “Аліно, що з тобою? Ти така сумна.” Аліна зітхнула:
“Катю, уяви, якщо б ти дізналася, що твоя мама витрачає гроші, призначені для тебе, на казино?” Катя округлила очі:
“Серйозно? Твоя мама? Ого, це погано. Треба сказати татові.”
“Я боюся. Мама просила не казати,” – відповіла Аліна. “Але ж це несправедливо! Твій тато має знати,” – наполягала Катя.
Після школи Аліна пішла до парку, де часто зустрічалася з батьком. Сергій дзвонив щотижня і приїжджав, коли міг. “Привіт, принцесо! Як справи?” – завжди казав він, обіймаючи доньку.
Цього разу Аліна подзвонила йому сама. “Тату, можемо зустрітися? Треба поговорити,” – сказала вона тремтячим голосом.
Сергій здивувався: “Звичайно, доню. За годину в парку?”
Коли вони зустрілися, Сергій купив морозиво. “Що трапилося, Аліно? Ти виглядаєш стурбованою,” – запитав він, сідаючи на лавку.
Аліна глибоко вдихнула: “Тату, я знайшла чеки в маминій шафі. Вона витрачає аліменти на казино, косметику і сережки. Не на мене. Вона каже, що грошей мало, але ж ти платиш вчасно!”
Сергій завмер. “Що? Доню, ти впевнена? Розкажи детально.” Аліна розповіла все: про чеки, про казино, про сварку з матір’ю. “Я бачила виписку – 1500 грн в ‘Золота Фортуна’. І сережки за 3000. А мені каже, що на кросівки немає.”
Сергій зітхнув: “Аліно, я завжди підозрював, що Ірина не все витрачає правильно, але не думав, що так. Я плачу аліменти для тебе – на освіту, одяг, хобі. Не для її розваг.”
“Що тепер буде, тату? Вона просила не казати тобі,” – запитала Аліна, дивлячись на нього зі сльозами.
“Я поговорю з нею. Але спокійно, без скандалу. Ти зробила правильно, що сказала. Ти вже доросла, маєш право знати,” – відповів Сергій, обіймаючи доньку.
Того вечора Ірина повернулася додому пізно. Аліна сиділа в кімнаті, роблячи вигляд, що читає книгу. “Доню, вечеряти будеш? Я принесла салат,” – сказала мати.
“Мамо, я сказала татові,” – тихо промовила Аліна. Ірина кинула сумку: “Що?! Я ж просила! Навіщо ти це зробила? Тепер він влаштує скандал, суд, все!”
“Бо це несправедливо! Ти витрачаєш мої гроші на ігри, а я ходжу в лахмітті!” – вигукнула Аліна.
Ірина сіла, закривши обличчя руками: “Аліно, ти не розумієш. Після розлучення я в депресії. Казино – це спосіб забутися. Я не хотіла тебе образити. Обіцяю, більше не буду.”
Але Аліна не вірила: “Ти завжди обіцяєш. А тато сказав, що поговоріть.”
Наступного дня Сергій приїхав. Ірина відкрила двері: “Що ти тут робиш? Ми ж домовилися – аліменти, і не втручатися.”
“Ірино, Аліна розповіла про чеки. Ти витрачаєш гроші на казино? Це ж для доньки!” – суворо сказав Сергій.
Ірина заперечила: “Це брехня! Вона все вигадала. Я витрачаю на квартиру, їжу.”
“Мамо, я бачила чеки!” – втрутилася Аліна.
Сергій показав телефон: “Я перевірив – можу запросити виписку з банку. Краще зізнайся.”
Ірина заплакала: “Добре, так. Я граю іноді. Але це моя справа! Ти пішов до іншої, а я одна.”
“Я не пішов до іншої – ти вигнала мене через твої підозри. Але справа не в тому. Аліменти – для Аліни. Якщо не можеш контролювати, я подам до суду на опіку,” – сказав Сергій.
Аліна втрутилася: “Тату, не треба суду. Мамо, просто обіцяй, що будеш витрачати правильно.”
Ірина кивнула: “Обіцяю. Давайте спробуємо все виправити.”
З того дня все змінилося. Сергій почав давати гроші безпосередньо Аліні на картку. “Купуй, що потрібно, доню,” – сказав він.
Ірина пішла до психолога: “Аліно, дякую, що відкрила мені очі. Я була егоїсткою.”
Аліна купила нові кросівки і навіть пішла на курси малювання. “Тату, дякую. А мамі теж дякую – вона змінюється,” – сказала вона.
Історія ця навчила Аліну, що правда важлива, а сім’я – це про чесність.
Олеся Срібна
