Оксана та Андрій нарешті почувалися переможцями. Після п’яти років життя по найманих кутках вони в’їхали у власну двокімнатну квартиру.
Щоправда, ключі від оселі були і в свекрухи, Марії Іванівни, яка «допомогла» з першим внеском, а тому вважала себе повноправною співвласницею, принаймні морально.
Коли пара повернулася з тижневої відпустки в Карпатах, вони очікували побачити чисту квартиру і политі квіти. Натомість, щойно Оксана відчинила двері, вона ледь не впала від важкого, солодкувато-затхлого смороду, який бив у ніс прямо з порогу.
Сюрприз у вітальні
— Андрію, що це за запах? — Оксана прикрила обличчя шарфом. — У нас що, каналізацію прорвало?
— Не схоже — пробурмотів Андрій, вмикаючи світло.
Посеред вітальні, на їхньому новому білосніжному дивані, стояв величезний, оббитий чорним оксамитом предмет. Навколо нього горіли залишки товстих воскових свічок, а на столі лежали засохлі квіти й розсипана земля.
— Це що?! — вереснула Оксана, відскакуючи до дверей.
— Ти здуріла? Звідки тут… — Андрій підійшов ближче. — Це антикварний саркофаг.
У цей момент двері відчинилися, і на порозі з’явилася Марія Іванівна з пакетом свяченої води.
Велика сварка: Битва за святині
— О, приїхали! — радісно вигукнула свекруха. — А я якраз прийшла окропити тут усе. Ну, як вам мій подарунок? Це свята вода, мені по секрету в одному монастирі дістали. Тепер у вашій хаті буде благодать!
— Благодать?! — Оксана задихалася від обурення. — Мамо, що ви притягли до нас у вітальню ? Ви поклали невідомо що на мій диван, за який ми ще кредит не виплатили?
Марія Іванівна сплеснула руками. — Це святиня! Я за неї віддала всі свої заощадження, щоб ви не сварилися, щоб діти у вас нарешті з’явилися! А ти, Андрію, чого мовчиш? Мати про твою душу дбає!
— Мамо, при всій повазі, — голос Андрія тремтів від люті, — це переходить усі межі. У квартирі стоїть сморід, на підлозі земля , а на дивані лежить… я навіть не знаю, що це! Ви розумієте, що це незаконно?
— Незаконно — це матір рідну з хати гнати! — закричала свекруха. — Я цю квартиру «намолювала» тиждень, поки ви там по горах скакали! Я тут спала поруч із ним, я чула голоси ангелів!
— Ви спали тут?! — Оксана відчула, як її починає нудити. — Андрію, вибирай: або я, або цей «саркофаг» разом з твоєю мамою! Я в цю квартиру не зайду, поки тут так пахне!
Точка неповернення
— Ти подивися на неї! — Марія Іванівна звернулася до сина. — Вона боїться святості, бо сама грішна! Квартира тепер під захистом, жодне зло сюди не увійде!
— Зло вже тут, мамо, — відрізав Андрій. — І воно прийшло з вашим дублікатом ключів. Ви зіпсували нам життя. Ви перетворили наш дім на склеп. Ви хоч розумієте, що сусіди бачили, як сюди заносили цей ящик? Вони думають, що ми незнати хто!
— Нехай думають! Зате у вас не буде зурочення! — свекруха вчепилася в край оксамитової ткаринина саркофазі. — Я не дозволю вам винести його! Це осквернення!
— Знаєте що? — Оксана спокійно витягла телефон. — Я дзвоню в поліцію і в санітарну службу.
— Ти на матір поліцію нацькуєш?! — заголосила Марія Іванівна. — Андрію, невже ти дозволиш?
Андрій подивився на дружину, потім на почорнілу від кіптяви свічок стелю, потім на матір.
— Мамо, забирайте свої ключі. І свою «благодать». Ми з Оксаною завтра виставляємо квартиру на продаж. Живіть тут самі, моліться, спіть — робіть що хочете. Але для нас цього дому більше не існує. Тут на кожному квадратному метрі тепер ваш відбиток божевілля.
Ні вмовляння, ні сльози, ні напади Марії Іванівни не допомогли. Пара зібрала речі в ті ж валізи, з якими повернулася з відпустки, і пішла в готель.
Через два дні оголошення про продаж квартири з’явилося на всіх сайтах. Ціна була значно нижчою за ринкову — Андрій та Оксана хотіли позбутися цього місця якнайшвидше. Вони навіть не заходили всередину, щоб забрати решту дрібниць.
Марія Іванівна залишилася в порожній квартирі зі своєю «святинею». Кажуть, вона досі переконує потенційних покупців, що сморід — це «аромат мири», а саркофаг у вітальні — це найкращий елемент декору для молодої сім’ї. Але покупці чомусь втікають ще з під’їзду.
Після того як Андрій та Оксана переїхали до орендованого помешкання, вони ще довго здригалися від кожного телефонного дзвінка. Але репутація, яка миттєво розлетілася по під’їзду, не давала їм спокою. Сусіди обходили їх стороною, а в будинковому чаті почали з’являтися фотографії їхніх дверей з підписами різними.
Андрій, не витримавши тиску, замовив приватну експертизу , щоб поставити крапку в цьому божевіллі. Коли вони разом із поліцією та експертами нарешті ввійшли до квартири, Марія Іванівна сиділа на підлозі поруч із саркофагом і читала псалми.
— Мамо, відійдіть, — суворо сказав Андрій. — Зараз фахівці перевірять, що ви притягли в наш дім.
Саркофаг виявився театральний реквізит з фанери та дешевого оксамиту.
Марія Іванівна зблідла.
— Як… ? Мені ж сказали… Я їм три тисячі доларів віддала!
— Мамо, це звичайні шахраї, якого вже два роки шукають за продаж підроблених антикварних речей! — вигукнув Андрій.
Оксана, яка до цього мовчала, не витримала:
— Тепер ви розумієте, що ви зробили? Ви не просто нас вигнали, ви зробили нас посміховиськом! Ви хоч уявляєте, як я маю тепер дивитися в очі сусідам?
— Я хотіла як краще! — заголосила свекруха. — Звідки я знала? Він так переконливо говорив про спасіння душі!
— Ви хотіли контролю! — відрізала Оксана. — Вам було мало просто допомагати, вам треба було помітити територію своїм божевіллям! Ви зруйнували наше відчуття безпеки.
Щоб очистити ім’я, Андрію довелося викласти відео розбору саркофага в будинковий чат з детальним поясненням, що вони стали жертвами шахрайства. Але осад залишився.
Знаєш, що ми зробимо? Ми продаємо цю квартиру її подрузі, тьоті Любі, яка теж схиблена на «чудах». Нехай вони тут разом юд мамою «чудять». А ми поїдемо в інший район. І ключі… ключі цього разу будуть тільки у нас.
Новий початок
Через місяць квартиру таки продали. Марія Іванівна намагалася прийти на «новосілля» до подруги, але Андрій заблокував її номер на три місяці, щоб дати собі та дружині спокій.
Оксана та Андрій змінили номер телефону та переїхали в новобудову з охороною та камерами. Тепер, коли хтось стукає у двері без попередження, вони не відчиняють.
А на новосілля вони запросили лише друзів, поставивши на те місце, де колись стояв саркофаг, величезну живу пальму — символ життя, яке нарешті витіснило запах старого безумства.
Минув рік. Оксана та Андрій
. Нова квартира на двадцятому поверсі була їхньою фортецею: консьєрж, кодові замки та жодних дублікатів ключів для родичів. Марія Іванівна була в «чорному списку» скрізь, окрім поштової скриньки, куди вона іноді надсилала листівки з текстами про «гріх непослуху батькам».
Але Марія Іванівна не була б собою, якби здалася так просто. Вона розробила план «Великого Повернення».
Кур’єр з «сюрпризом»
Суботнього ранку, коли Оксана ще ніжилася в ліжку, а Андрій варив каву, у двері подзвонили. Через відеодомофон вони побачили людину в яскравій жовтій куртці популярної служби доставки, у кепці та медичній масці. В руках — величезна коробка, перев’язана стрічкою.
— Доставка квітів та подарунка для пані Оксани! — пропищав кур’єр тонким, неприродним голосом.
— Я нічого не замовляв, — здивувався Андрій, але Оксана вже вибігла в коридор:
— Може, це дівчата з роботи? Відчиняй, цікаво ж!
Щойно замок клацнув, «кур’єр» стрімко заштовхнув коробку в квартиру і сам заскочив слідом, скидаючи кепку та маску. На порозі стояла захекана, червона від зусиль Марія Іванівна.
Друге пришестя
— Сюрприз! — вигукнула вона, намагаючись зобразити радість, хоча в очах палав фанатичний вогник. — Не чекали на матір? А я через терни до зірок! Навіть форму у сусіда-студента позичила!
— Мамо?! Ви що, з глузду з’їхали? Ви проникли в приватну власність хитрощами! — Андрій стояв з черпаком для кави, не знаючи, чи сміятися, чи викликати охорону.
— Яка власність, синку! — Марія Іванівна вже розв’язувала бант на коробці. — Я прийшла з миром. Я зрозуміла свою помилку. Тепер я принесла те, що точно принесе вам щастя. Це справжній, живий оберіг!
Оксана позадкувала до кухні.
Кришка коробки відкинулася, і звідти вискочив… великий, облізлий чорний півень. Птах, ошелешений темрявою і тряскою, почав несамовито лопотіти крилами, збиваючи з поличок парфуми Оксани та залишаючи пір’я на дизайнерських стінах.
— Це що за зоопарк?! — закричала Оксана, застрибуючи на диван.
— Це не зоопарк! Це птах, але ми його різати не будемо! — перекрикувала півня свекруха. — Мені сказали: він має першим обійти нову хату. Андрійку, лови його, нехай на кухню біжить!
— Мамо, припиніть цей балаган! — Андрій намагався схопити півня, але той влетів у спальню, заплутавшись у шторах. — Ви розумієте, що ви робите? Ви знову приносите в наше життя хаос!
Фінальний розрив
Сварка тривала годину. Поки півень забарикадувався під ліжком і видавав звідти бойові кличі, Оксана стояла перед свекрухою, тремтячи від гніву.
— Ви не хочете нам добра, Маріє Іванівно, — тихим, небезпечним голосом сказала вона. — Вам просто потрібно, щоб усе було за вашим сценарієм. Саркофаг, півень. Що далі? Слон у коридорі? Ви перетворюєте наше життя на дешевий фарс.
— Ти невдячна! — кричала свекруха. — Я для вас останню курку… тобто півня купила на базарі! Я хотіла як краще!
— Краще для нас — це ваша відсутність, — відрізав Андрій. Він взяв матір за лікоть і повів до дверей. — Цього разу ніяких «других шансів». Ви здали форму кур’єра? От і йдіть. Півня ми віддамо в зоопарк або в село.
— Ти матір виставляєш за двері через птаха?! — Марія Іванівна вхопилася за одвірок.
Андрій м’яко, але впевнено розчепив її пальці. — Прощавайте, мамо. Наступного разу, якщо побачу вас біля під’їзду, розмовлятимете з дільничним.
Двері зачинилися. У квартирі запала тиша, яку порушувало лише сопіння півня під ліжком. Андрій та Оксана подивилися одне на одного.
На підлозі лежало чорне пір’я, розбитий флакон дорогих парфумів і жовта куртка кур’єра, яку Марія Іванівна в істериці забула на вішаку.
— Знаєш, — сказала Оксана, витираючи сльозу від сміху, що раптом прорвався . — Принаймні цього разу це не пахне так погано.
— Це точно, — зітхнув Андрій. — Але замок треба змінити ще раз. І, можливо, замовити сітки на вікна… про всяк випадок, раптом вона вирішить закинути нам щось.
Того ж вечора півень, якого назвали «Афанасієм» , поїхав жити на ферму до друзів. А Марія Іванівна нарешті зрозуміла: її діти виросли. Тепер вона розповідає на лавці біля свого дому, що її син потрапив під вплив невістки», яка боїться навіть священних птахів.
Наталія Веселка
