Мар’яна сиділа на кухні, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм, і дивилася у вікно, де за склом мрячив осінній дощ. Її старша сестра Євгенія, жінка з твердим характером і завжди готовою порадою, саме закінчила мити посуд і повернулася до неї з рушником у руках.
– Мар’яно, ну ти як маленька, та знайди матері чоловіка і буде тобі щастя, – порадила старша сестра Євгенія, витираючи руки.
– Скільки можна мучитися? Мама вже п’ять років удова, а ти все бігаєш навколо неї, як нянька. Знайди їй пару, хай у неї своє життя буде, а в тебе – своє.
Мар’яна підняла очі, здивована такою прямолінійністю. Вона була молодшою на десять років, завжди тихою і задумливою, з довгим каштановим волоссям і м’яким поглядом.
Мати, пані Ольга, жила з нею в маленькій квартирі на околиці міста, і Мар’яна дійсно присвячувала їй весь свій час після роботи в бібліотеці.
– Євгеніє, ти що, серйозно? – запитала Мар’яна, ставлячи чашку на стіл. – Мама ж і чути не хоче про чоловіків. Після тата вона каже: “Досить, я вже нажилася”. Як я їй чоловіка знайду? На вулиці ловити?
Євгенія засміялася, сідаючи навпроти.
– Ой, Мар’янко, ти завжди така наївна. Зараз стільки способів! Сайти знайомств, клуби для пенсіонерів, навіть сусіди можуть допомогти. Пам’ятаєш дядька Івана з третього поверху? Він удівець, гарний чоловік, ще й господарний. Чому б не познайомити?
Мар’яна похитала головою.
– Ні, Євгеніє, мама на таке не піде. Вона ж консервативна. Каже: “Я не для того життя прожила, щоб на старості шукати пригод”.
– А ти її переконай! – наполягала Євгенія. – Подивися на себе: тридцять років, а хлопця немає, бо весь час з мамою. Знайдеш їй чоловіка – і в тебе звільниться час для особистого життя. Буде тобі щастя, повір сестрі.
Мар’яна задумалася. Може, Євгенія має рацію? Останнім часом вона дійсно відчувала самотність. Робота в бібліотеці, вечори з матір’ю за телевізором – і все. Жодних побачень, жодних пригод. А мати, пані Ольга, жінка шістдесяти років з теплим усмішкою і любов’ю до в’язання, дійсно заслуговувала на щастя.
– Гаразд, спробую, – сказала Мар’яна. – Але як почати?
– Почни з розмови, – порадила Євгенія. – Скажи мамі: “Мамо, ти ще молода, чому б не знайти друга?” А потім – до справи.
Того вечора, коли Євгенія поїхала, Мар’яна вирішила поговорити з матір’ю. Пані Ольга сиділа в вітальні, в’яжучи светр.
– Мамо, можна тебе спитати? – почала Мар’яна, сідаючи поруч.
– Звісно, доню, що сталося? – відповіла пані Ольга, не відриваючи очей від спиць.
– Ти ніколи не думала… ну, про те, щоб знайти собі… чоловіка? – випалила Мар’яна, червоніючи.
Пані Ольга зупинилася і подивилася на доньку з подивом.
– Мар’яно, ти що, з глузду з’їхала? Який чоловік? Мені шістдесят, я вдова, маю тебе. Навіщо мені ті клопоти?
– Але ж, мамо, ти ще гарна, енергійна. Могла б знайти когось, з ким гуляти, розмовляти. Євгенія каже…
– А, Євгенія! – перебила пані Ольга. – Твоя сестра завжди знає, як жити чужим життям. Ні, доню, я не хочу. Після твого батька ніхто не замінить.
Мар’яна не здавалася.
– Мамо, а якщо я знайду когось хорошого? Просто познайомишся, без зобов’язань.
Пані Ольга зітхнула.
– Добре, якщо ти так наполягаєш, спробуй. Але я не обіцяю.
Так почалися пошуки Мар’яни. Наступного дня на роботі в бібліотеці вона розповіла про це колезі, пані Наталі.
– Наталю, ти не знаєш якихось удівців? Для мами шукаю, – сказала Мар’яна, сортуючи книги.
Пані Наталя, кругленька жінка з окулярами, засміялася.
– Ой, Мар’яно, ти як сваха! Мій дядько Петро удівець, йому шістдесят два, працює механіком. Гарний чоловік, не п’є, любить рибалку. Хочеш, познайомлю?
– Звісно! – зраділа Мар’яна. – Як це влаштувати?
– Приходь з мамою на ярмарок у суботу, він там буде продавати мед зі своєї пасіки.
У суботу Мар’яна вмовила матір піти на ярмарок.
– Мамо, просто погуляємо, свіжого повітря подихаємо, – казала вона.
Пані Ольга погодилася неохоче.
– Гаразд, але ніяких знайомств!
На ярмарку вони зустріли пані Наталю, яка підвела їх до прилавка з медом.
– Ось, Петре, це моя колега Мар’яна з матір’ю Ольгою, – сказала вона.
Дядько Петро, міцний чоловік з сивою бородою і добрими очима, посміхнувся.
– Добрий день, пані Ольго. Спробуйте мій мед, липовий, найкращий!
Пані Ольга взяла баночку.
– Дякую, виглядає смачно. Ви самі пасічник?
– Так, уже двадцять років. А ви, пані Ольго, чим займаєтеся?
– В’яжу, читаю, з донькою живу, – відповіла вона.
Вони розговорилися про мед, про погоду, про життя. Мар’яна стояла осторонь, посміхаючись. Коли вони пішли, пані Ольга сказала:
– Гарний чоловік цей Петро. Ввічливий.
– Мамо, може, запросимо його в гості? – запропонувала Мар’яна.
– Ой, ні, рано ще.
Але Мар’яна не зупинялася. Вона зателефонувала пані Наталі, і та дала номер Петра. Мар’яна подзвонила йому.
– Добрий день, дядьку Петре, це Мар’яна, донька Ольги. Мама просила передати, що мед чудовий. Може, завітаєте до нас на чай?
Петро здивувався, але погодився.
– З радістю, Мар’яно. Коли?
– У неділю, о п’ятій.
Коли Петро прийшов, пані Ольга була в найкращій сукні.
– Добрий вечір, пані Ольго, – сказав він, вручаючи букет квітів. – Для вас.
– Дякую, Петре. Проходьте, чай готовий.
Вони сіли за стіл, і розмова потекла легко. Петро розповів про свою пасіку, про дітей, які живуть окремо. Пані Ольга – про покійного чоловіка, про доньок.
– Знаєте, Ольго, після смерті дружини я думав, що все скінчилося. Але життя продовжується, – сказав Петро.
– Так, Петре, продовжується, – погодилася пані Ольга.
Мар’яна спостерігала, рада. Але раптом подзвонила Євгенія.
– Ну як, Мар’янко? Знайшла? – запитала вона.
– Так, Петро здається підходить. Вони розмовляють.
– Молодець! Тепер твоя черга щастя шукати.
Але не все було так гладко. Через тиждень Петро запросив пані Ольгу на прогулянку, і вона пішла. Вони гуляли парком, годували голубів.
– Ольго, ви мені сподобалися, – сказав Петро. – Може, зустрінемося ще?
– Петре, я не знаю. Я давно не звикла до такого.
Мар’яна заохочувала матір.
– Мамо, іди! Він хороший.
Але пані Ольга вагалася.
– Доню, а якщо не вийде? Я боюся.
Тим часом Мар’яна почала думати про себе. На роботі з’явився новий колега, Андрій, молодий бібліотекар з чарівною посмішкою.
– Привіт, Мар’яно, – сказав він одного дня. – Допоможеш з каталогом?
– Звісно, Андрію.
Вони розговорилися, і Мар’яна відчула симпатію.
– Мар’яно, може, після роботи на каву? – запропонував Андрій.
– Я б з радістю, але ввечері з мамою…
– Зрозумів. Може, іншим разом.
Мар’яна розповіла Євгенії.
– Бачиш? – сказала сестра. – Треба мамі чоловіка, щоб ти вільна була.
Пошуки продовжувалися. Петро і пані Ольга зустрічалися частіше. Одного разу вони пішли в театр.
– Ольго, ви чудово виглядаєте, – сказав Петро.
– Дякую, Петре. Ви теж.
Але раптом проблема: син Петра, який жив за кордоном, приїхав і був проти.
– Тату, ти що, на старості збожеволів? – сказав він по телефону.
– Сину, я маю право на щастя, – відповів Петро.
Пані Ольга почула і засмутилася.
– Петре, може, не треба? Діти проти.
– Ні, Ольго, я не відступлю.
Мар’яна підтримувала.
– Мамо, боріться за щастя!
Тим часом Мар’яна пішла на побачення з Андрієм.
– Мар’яно, ти цікава дівчина, – сказав він за кавою. – Розкажи про себе.
– Ну, я з мамою живу, сестра Євгенія радить…
Вони сміялися, і Мар’яна відчула іскру.
Але історія набула поворотів. Виявилося, що Петро має таємницю: він колись мав борги, і тепер кредитори нагадали.
– Ольго, я повинен зізнатися, – сказав він. – У мене проблеми з грошима.
Пані Ольга не злякалася.
– Петре, разом впораємося.
Мар’яна допомогла: позичила гроші від Євгенії.
– Дякую, доню, – сказала пані Ольга.
З часом Петро і пані Ольга одружилися. Весілля було скромне, але радісне.
– Вітаю, мамо! – сказала Мар’яна.
– Дякую, що знайшла мені чоловіка, – відповіла пані Ольга.
А Мар’яна знайшла щастя з Андрієм.
– Бачиш, Мар’янко, я мала рацію, – сказала Євгенія.
І так, знайшовши матері чоловіка, Мар’яна знайшла своє щастя.
Тетяна Макаренко
