У маленькому містечку на околиці Києва жила сім’я, яка здавалася звичайною, але ховала в собі чимало таємниць. Головна героїня цієї історії – молода невістка на ім’я Оксана, яка вийшла заміж за Андрія три роки тому.
Андрій працював інженером на заводі, заробляв непогано, але сім’я жила скромно, бо більшу частину грошей відкладали на майбутнє – мріяли про власний будинок.
Оксана була вчителькою в школі, любила свою роботу, але зарплата була невелика, тож вона економила на всьому.
Але в цій сім’ї була ще одна ключова фігура – свекруха, пані Марія. Вона жила в сусідньому будинку, який колись належав її покійному чоловікові.
Марія була жінкою років шістдесяти, з гострим язиком і вічними скаргами. Вона постійно приходила до сина та невістки, скаржачись на своє життя.
“Ой, Андрію, синку, грошей у мене зовсім немає! Пенсія така мізерна, що ледь на хліб вистачає. А ціни в магазині – як у золотому палаці!” – часто казала вона, зітхаючи так, ніби світ ось-ось завалиться.
Оксана завжди намагалася допомогти. Вона купувала свекрусі продукти, іноді давала гроші з власної кишені, але Марія ніколи не була задоволена.
Більше того, вона постійно звинувачувала Оксану в марнотратстві. “Дивися, Оксано, ти знову купила ті дорогі яблука! Навіщо витрачати гроші на таке? Ми ж не мільйонери! Треба економити, а ти все марнуєш на дрібниці!” – вигукувала Марія, коли бачила, що Оксана принесла додому щось смачненьке для родини.
Андрій, як син, завжди ставав на бік матері. “Мамо права, Оксано. Треба бути обережнішими з грошима. Вона ж одна, без чоловіка, пенсія маленька…” – казав він, і Оксана мовчала, бо не хотіла сваритися. Але в душі їй було прикро. Вона ж не витрачала на розкоші – просто намагалася зробити життя приємнішим.
Наприклад, одного разу Оксана купила нову скатертину для столу, бо стара вже зносилася. Марія одразу напала: “Ой, та нащо тобі ця скатертина? Стара ще послужить! Ти, Оксано, марнотратка, гроші на вітер пускаєш! А в мене навіть на ліки не вистачає!”
Такі сцени повторювалися мало не щодня. Марія приходила на вечерю, скаржилася, їла те, що готувала Оксана, а потім критикувала: “Суп пересолений, а м’ясо – надто дороге. Чому не купила курку дешевшу? Ти, невістко, не вмієш господарювати!” Оксана терпіла, бо любила Андрія, але напруга росла.
Одного разу ввечері, коли Марія знову завітала, вона почала свою звичну пісню. “Андрію, синку, я сьогодні в аптеку ходила – ліки від тиску подорожчали! Де ж мені гроші брати? Пенсія – копійки, а жити треба…” – зітхала вона, сідаючи за стіл.
Оксана саме готувала вечерю – простий борщ і картоплю. “Мамо, ми тобі допоможемо. Ось, візьми п’ятсот гривень на ліки,” – сказав Андрій, виймаючи гаманець.
Оксана мовчки кивнула, але в думках порахувала: це вже третя сотня за тиждень.
“Дякую, синку, ти в мене золотий. А от невістка твоя… Дивися, скільки вона витрачає на продукти! Вчора бачила, як вона купувала сир – не дешевий, а той, імпортний! Марнотратство чисте!” – продовжила Марія, дивлячись на Оксану з докором.
Оксана не витримала: “Мамо, той сир був на знижці, і я купила його для всіх. Ми ж не щодня таке їмо.” Але Марія тільки махнула рукою:
“Ой, не виправдовуйся! Я в твої роки економила кожну копійку, а ти – молода, а вже марнуєш!”
Після таких візитів Оксана часто плакала в подушку. “Андрію, чому твоя мама завжди на мене нападає? Я ж намагаюся…” – шепотіла вона чоловікові.
“Вона просто старенька, Оксано. Не звертай уваги,” – відповідав він, але Оксана відчувала, що щось не так. Чому Марія завжди скаржиться на бідність, але виглядає так добре? Її одяг завжди чистий і охайний, волосся пофарбоване, нігті зроблені.
“Може, вона має якісь заощадження?” – думала Оксана, але не наважувалася запитати.
Минали місяці. Сім’я планувала відпустку, але Марія знову втрутилася. “Куди ви зібралися? На море? Ой, то ж гроші великі! А в мене навіть на хліб не вистачає. Може, краще мені допоможете?” – сказала вона одного разу. Андрій скасував поїздку, і
Оксана була розчарована. “Ми ж заощаджували на це!” – протестувала вона. “Мамі потрібніше,” – відповів Андрій.
Але ось одного разу з’явилася добра людина, яка змінила все. Це була сусідка Марії, пані Галина, жінка років п’ятдесяти, яка працювала в місцевому магазині.
Галина давно помічала дивну поведінку Марії. “Я бачу, як вона приходить до магазину і купує дорогі продукти – ікру, делікатеси, вина імпортні. А потім скаржиться на бідність? Щось тут не чисто,” – думала Галина. Вона була доброю душею, завжди допомагала сусідам, і вирішила розібратися.
Галина почала спостерігати. Одного ранку вона побачила, як Марія йде до ринку з великою сумкою. “Куди це вона?” – здивувалася Галина і пішла слідом.
На ринку Марія купила свіжу ікру – не дешеву, а чорну, дорогу! Потім пішла до пекарні і замовила довгі налисники – млинці, спеціально тонкі і великі. “Для чого їй стільки?” – подумала Галина.
Вдома Марія розклала все на кухні. Вона любила готувати для себе розкішні страви, коли ніхто не бачить. “Ой, як я люблю ікру в налисниках! Загортаю по-більше, і смачно, і ситно,” – мурмотіла вона собі під ніс.
Вона розкачувала млинці, намащувала їх вершковим маслом, клала товстий шар ікри і загортала в довгі рулети. “Це ж моя маленька таємниця. Син думає, що я бідна, і дає гроші. А невістка та марнотратка – хай вчиться економити!” – сміялася Марія, нарізуючи рулети на шматочки.
Галина, яка тихенько підглядала через вікно (бо вікна були низькі, а кущі ховали її), була шокована. “Оце так! Вона ікру в млинці загортає, а скаржиться, що грошей немає? Треба розповісти Оксані,” – вирішила вона.
Наступного дня Галина завітала до Оксани. “Оксано, дитинко, я маю тобі дещо сказати. Твоя свекруха не така бідна, як здається,” – почала вона.
Оксана здивувалася: “Що ви маєте на увазі, тітко Галино?” Галина розповіла все, що бачила. “Вона купує ікру, загортає її в довгі налисники – по-більше, щоб наїстися. А потім до вас приходить і скаржиться. Я сама бачила!”
Оксана не повірила спочатку. “Але ж… вона завжди каже, що пенсія маленька.” – “Пенсія в неї нормальна, плюс вона має заощадження від чоловіка.
Але вона хитра – хоче, щоб ви їй давали гроші,” – пояснила Галина. “Давай перевіримо. Я запрошу її на чай, а ти прийди і подивися.”
План був простий. Галина запросила Марію на чай. “Маріє, заходь, я спекла пиріг. Поговоримо,” – сказала вона. Марія прийшла, як завжди, скаржачись: “Ой, Галино, життя важке. Грошей немає, пенсія – копійки. А в магазині все дорожчає!”
Галина кивнула: “Так, так. А що ти вчора купувала на ринку? Я бачила тебе з сумкою.”
Марія зблідла: “Та нічого особливого… Хліб, молоко.” – “А ікра? І налисники?” – запитала Галина. Марія заперечила: “Яка ікра? Ти що, з глузду з’їхала?” Але Галина не відступала: “Я бачила, як ти загортаєш ікру в млинці. Довгі, тонкі, по-більше ікри. І смієшся, що син дає гроші.”
Марія розгнівалася: “То ти підглядала? Яка ти сусідка! Це моя справа!” – “Ні, Маріє, це нечесно. Ти звинувачуєш невістку в марнотратстві, а сама витрачаєш на розкоші. Оксана – добра дівчина, а ти її ображаєш,” – сказала Галина.
В цей момент увійшла Оксана, яку Галина запросила заздалегідь. “Мамо, це правда?” – запитала вона тремтячим голосом.
Марія закричала: “Оксано, це брехня! Галина все вигадує!” Але Оксана вже знала правду. “Я вірю тітці Галині. Ви завжди скаржитеся, а самі живете в розкоші. Ми вам допомагаємо, а ви нас обманюєте!”
Марія спробувала виправдатися: “Ну, іноді я дозволяю собі щось смачненьке. Але пенсія дійсно маленька!” – “Маленька? А на ікру вистачає? І на манікюр, і на фарбу для волосся?” – запитала Оксана. Марія мовчала.
Коли Андрій дізнався, він був вражений. “Мамо, як ти могла? Ми скасували відпустку через тебе!” – сказав він. Марія заплакала:
“Синку, пробач. Я просто… боялася самотності. Хотіла, щоб ви частіше приходили.” Але Андрій був суворий: “Це не виправдання для обману. Ми будемо допомагати, але чесно.”
З того дня все змінилося. Марія перестала скаржитися і навіть почала допомагати Оксані по господарству. “Оксано, пробач мене. Я була не права,” – сказала вона одного разу. Оксана пробачила: “Головне, щоб тепер все було по-чесному.”
Галина стала героїнею для Оксани. “Дякую вам, тітко. Ви добра людина,” – сказала Оксана. “Нічого, дитинко. Треба допомагати один одному,” – відповіла Галина.
Історія ця навчила всіх, що правда завжди вийде назовні, а хитрість не приносить добра. Сім’я стала ближчою, а Марія – скромнішою.
Вони навіть поїхали на море, і Марія поїхала з ними, але цього разу без скарг.
Юлія Хмара
