Марія з Володимиром одружилися через дитину. Чоловік не хотів, щоб маля росло поза шлюбом і запропонував жінці оформити стосунки у РАЦСі. Проте свекрусі відразу не сподобався цей шлюб.
— Машунь, тебе о котрій у лікарню? Може, підкинути? — про те, що дружина записалася в жіночу консультацію, чоловік згадав, стоячи на порозі.
— Ні, не треба. Іди, а то на роботу запізнишся. До лікаря я сама доберусь. Лєрку до школи проведу й піду на зупинку.
— Упевнена? — схопившись за дверну ручку, запитав Володя.
— Ага.
— Ну, гаразд. Будуть новини — телефонуй.
Провівши поглядом чоловіка, Маша вирушила готувати сніданок доньці. Якби не запис до лікаря, то вона теж збиралася б на роботу. Але подружжя хотіло другу дитину. Перед цим відповідальним кроком вони вирішили, що їм обом необхідно обстежитися.
Володя і Маша були одружені вже дев’ять років. Їхня донька, Валерія, з’явилася майже одразу після весілля. Коли чоловік дізнався, що його кохана при надії, він одразу зробив їй пропозицію.
— Не хочу, щоб дитина була поза шлюбом, — говорив тоді Володимир.
Звісно, Марія була щаслива, що зустріла такого порядного й відповідального хлопця. Одначе зі свекрухою їй пощастило набагато менше. Коли Варвара Андріївна дізналася, що син хоче одружитися через дитину, вона була обурена.
— Думаєш, ви будете добре жити?! До РАЦСу треба йти з великого кохання, а не через дітей! — сварила жінка Володю.
— Одне одному не заважає! — виправдовувався чоловік.
— Дивись у мене! Я тебе попереджала! — погрожувала пальцем Варвара Андріївна. — Твоя Машка — ще та штучка! Напевно, спеціально наважилася на дитину, щоб швидше заміж вискочити.
— Мамо, годі! Ми любимо одне одного й одружилися б у будь-якому разі!
— У будь-якому… — продовжувала бурчати жінка. — Знаю я тебе! Тримай вухо гостро й не дозволяй собою користуватися!
Перед весіллям Варвара Андріївна почала давати купу порад синові, як треба поводитися в сімейному житті. Володю це дратувало, але він не сперечався з матір’ю. Йому було простіше мовчки вислухати жінку, ніж витрачати свої сили на безглузді суперечки з нею.
Попри скептицизм Варвари Андріївни, після весілля та появи доньки подружжя стало жити цілком щасливим життям. Маша близько трьох років просиділа в декреті, виховуючи маленьку Лєру, а Володимир увесь цей час працював і будував кар’єру.
Коли Валерія пішла в другий клас, чоловік вирішив, що час би їм із дружиною задуматися про другу дитину.
— Ти справді цього хочеш? — здивувалася Марія. Сама-то вона не дуже бажала повертатися до пелюшок.
— А чому б і ні? Нам лише трохи за тридцять. Саме час подумати про сина чи другу доньку.
— Ну, не знаю, — із сумнівом протягнула Маша. — Усе-таки діти потребують не тільки багато сил і уваги, а й грошей.
— Грошей? Я ж непогано заробляю. Вважаю, ми запросто потягнемо другу дитину.
— Потрібно все обдумати, перш ніж наважуватися на такий крок, — неохоче всміхнувшись, відповіла Маша.
Майже рік Володимир умовляв дружину, щоб та погодилася на другу дитину. Зрештою Маша погодилася. Вона вирішила, що якщо тягнути з цим рішенням ще якийсь час, то потім їй буде складно доглядати за немовлям.
Однак щось у подружжя не виходило. Щоб не гаяти часу даремно, чоловік із дружиною стали ходити по лікарях і обстежуватися. Володимир робив це з великим ентузіазмом, а от Марія більше покладалася на долю й Божу волю. Жінка так і думала: якщо Бог дасть, то другій дитині бути, а якщо ні, то й журитися вона не стане.
Провівши Лєру до школи, Маша поїхала в жіночу консультацію й здала всі необхідні аналізи. Лікар сказав, що коли результати будуть готові, він сам зателефонує й призначить лікування.
Повернувшись додому, Марія хотіла спочатку відпочити, а потім зайнятися прибиранням. Однак усі її плани зруйнувалися, коли зателефонувала Варвара Андріївна, мати Володимира.
— Машо, де мій син? Я до нього ніяк не можу додзвонитися.
— Він на роботі. Коли Володя виїжджає на об’єкт, то телефон вимикає. Такі там правила.
— Погані правила! — буркнула свекруха. — От що мені тепер робити? Мені терміново потрібен Володя!
— Навіщо? — зацікавилася Марія. — Скажіть мені, може, я чимось допоможу? Ваш син тільки надвечір звільниться.
— Ох, — важко видихнула Варвара Андріївна і вирішила все-таки поділитися своєю проблемою з невісткою. — Подруга сказала, що зараз проводиться міський конкурс. От, вирішила взяти в ньому участь.
— Що за конкурс?
— «Генеалогічне дерево моєї родини» називається. Потрібно намалювати малюнок і вказати всіх родичів.
— Хм, — задумалася Маша, — а чим вам Володя допоможе? Думаєте, він краще за вас пам’ятає всіх ваших родичів?
— Та ні, — розсміялася Варвара Андріївна. — У нього просто наш сімейний альбом зберігається. Володька якось забирав його й не повернув на місце.
— А, цей той, що в червоній обкладинці? — пригадала Маша.
— Так-так, ти його бачила?
— Ага, він десь у шафі валявся.
— Ой, ти не могла б знайти його, а ввечері я б заїхала по нього?
— Добре, пошукаю.
Пообіцявши свекрусі знайти фотографії родичів чоловіка, Марія перевернула всю квартиру догори дном. Вона точно пам’ятала, що цей альбом завжди лежав у шафі на верхній полиці, але тепер його там не було.
Маша кілька разів телефонувала Володі, щоб спитати, куди чоловік подів старі світлини родичів, але той так і не взяв слухавку. Зрештою жінка сама натрапила на альбом у червоній обкладинці, який зберігався в пильній коробці під ліжком.
— І навіщо він сюди його переклав? — нарікала Марія, розглядаючи світлини.
Переконавшись, що це був той самий альбом, про який говорила Варвара Андріївна, Маша протерла його й бережно поклала на тумбочку. У коробці залишалися ще якісь пам’ятні для Володі речі. Там були його наручний годинник, який дістався чоловікові від тата, набір радянських марок, кілька дитячих світлин і товстий вицвілий зошит. Останній предмет особливо зацікавив Марію. Раніше вона не бачила цього блокнота вдома.
Вийнявши зошит із коробки, жінка й уявити не могла, що вона в ньому виявить. Коли Маша стала вникати в записи чоловіка, у неї шалено закалатало серце. Спочатку вона подумала, що це якісь робочі помітки Володимира, але потім жінку осінило. Кожен аркуш у блокноті починався з нової дати. Зліва були перелічені всілякі послуги, продукти й речі, а справа красувалася їхня вартість.
— Що це? — прошепотіла Марія. — Рахунки? Як це розуміти?
Чим далі жінка гортала, тим гірше їй ставало. Наприкінці Маша звернула увагу на останню дату. Вона була свіжою, двотижневої давності. З обуренням зачинивши товстелезний блокнот, жінка чекала чоловіка з роботи.
Коли Володимир повернувся додому, він навіть не встиг роздягтися. Дружина дала йому зошит біля порога.
— Що це?! — крикнула Маша і стала спостерігати за реакцією чоловіка. Той був спантеличений.
— Ти що, копирсалася в моїх речах?!
— Ні, я шукала сімейний альбом на прохання твоєї матері! — ніби очікуючи це запитання, відповіла Марія. — Не відходь від теми! Говори, що це за записи?
— Записи? — розгублено повторив чоловік. — Це так. Дрібниця. Мені для себе.
— Для себе?! — ще більше обурилася Маша. — Думаєш, я нічого не розумію?!
— Д… дорога, ти все н… неправильно зрозуміла, — почав заїкатися Володимир. — Це не те, про що ти подумала!
— Не те?! Добре, тоді поясни, що це! — схрестивши руки, суворо промовила жінка.
— Ем… Ам… Гм-гм…
— Так я й зрозуміла! — вигукнула Марія. Вона більше не могла дивитися на чоловіка, який переминався з ноги на ногу, й пішла до спальні. Володимир рушив слідом.
— Це все мама, розумієш? Це вона змусила мене цим займатися! — став голосно виправдовуватися чоловік.
— Хочеш сказати, що Варвара Андріївна винуватила тебе завести зошит і записувати в нього все, що ти колись купував мені? Там навіть похід у кафе є! З Лєрою! Володю, скажи, навіщо все це потрібно?
— Ти ж знаєш, що мама була проти нашого весілля, — відвівши погляд, відповів чоловік. — Вона думала, що ти не любила мене, що прив’язала мене дитиною, щоб сидіти вдома на моїй шиї. От мама й порадила документувати всі витрати, які я здійснював у шлюбі.
— І ти її послухався?! — сплеснула руками Маша.
— Інакше вона б від мене відчепилася!
— І навіщо це треба було? До чого всі ці чеки?
— Цей зошит був моєю подушкою безпеки на випадок розлучення, — опустивши очі, відповів Володя. — Якби я зрозумів, що ти мною користуєшся, і ми розлучилися, то я міг би стягнути з тебе витрати. Це все виглядає погано, але я не міг вчинити інакше. Мама б не дала нам жити спокійно.
— М-да, — розчаровано протягнула жінка. — Недооцінила я тебе й свекруху…
Володимир довгий час випрошував у дружини прощення. Він навіть порвав цей товстелезний блокнот на очах у Марії. Чоловік клявся, що вів записи заради їхнього сімейного благополуччя. Мовляв, тільки так Варвара Андріївна погоджувалася не лізти в їхнє особисте життя.
Зрештою, Маша повірила чоловікові. Вона взяла з нього обіцянку, що той більше не буде слухати свою матір. Володя, звісно ж, погодився.
Незважаючи на те, що подружжя помирилося, в душі Марії все одно залишився неприємний осад. Після цього випадку вона твердо вирішила, що думати про другу дитину точно не стане. Жінка й раніше сумнівалася в цьому рішенні, а тепер у неї й остаточно відпало бажання ще раз ставати матір’ю. Маша більше не могла довіряти чоловікові, як раніше. Хто знає, може, у Володі було кілька таких зошитів, які відігравали для нього роль подушки безпеки.
