Христина сиділа за своїм робочим столом у невеликому, але затишному офісі весільної агенції “Мрії в білому”.
Стіни були прикрашені фотографіями щасливих пар, букети лежали на полицях, а запах свіжої кави наповнював повітря. Вона саме переглядала список завдань на тиждень, коли задзвонив телефон.
— Агенція “Мрії в білому”, Христина слухає, — привітно відповіла вона, поправляючи пасмо русявого волосся, що вибилося з пучка.
— Доброго дня! Мене звати Анна, — почувся енергійний жіночий голос. — Нам із нареченим потрібна допомога з організацією весілля. Все має бути ідеально! Ми хочемо щось особливе, щоб усі запам’ятали цей день.
Христина посміхнулась. Вона любила клієнтів, які хотіли ідеєю зробити своє весілля незабутнім.
— Звісно, Анно, я зроблю все можливе, щоб ваше весілля було особливим. Давайте домовимося про зустріч, щоб обговорити деталі. Коли вам зручно?
— Чи можливо завтра о десятій ранку? — запропонувала Анна. — Ми з Марком будемо вдвох.
— Чудово, завтра о десятій. Чекаю вас у нашому офісі, — відповіла Христина, записуючи ім’я “Марк” у свій блокнот. Ім’я здалося їй знайомим, але вона відмахнулась від цієї думки. Марків у світі багато, чи не так?
Наступного дня Анна і Марк увійшли до офісу. Анна була високою, стрункою дівчиною з довгим темним волоссям і променистою усмішкою.
Вона одразу почала розповідати про свої ідеї: весілля в стилі старовинного балу, з вінтажними сукнями, кришталевими люстрами і живим оркестром.
Марк, який стояв поруч, виглядав більш стриманим. Він був високим, із темним волоссям і глибокими карими очима, які здавалися Христині до болю знайомими.
Коли він повернувся до неї, їхні погляди зустрілися.
Це був той Марк. Її Марк. Той, з ким вона зустрічалася п’ять років тому, той, хто розбив їй серце, коли пішов, не пояснивши причин. Вона швидко опустила очі, намагаючись приховати своє зніяковіння.
— Христинко, це ти? — Марк виглядав не менш здивованим. — Ти… працюєш весільним організатором?
— Так, — відповіла вона, намагаючись звучати професійно. — Вже кілька років. Рада бачити, що ти… щасливий.
Анна, здається, не помітила напруги між ними. Вона взяла Марка за руку і радісно сказала:
— О, ви знайомі? Це чудово! Тоді нам точно пощастило, Христинко, я чула, що ти найкраща в цій справі!
Христина змусила себе посміхнутися.
— Дякую, Анно. Розкажіть, будь ласка, більше про вашу мрію. Я хочу, щоб усе було саме так, як ви уявляєте.
Наступні пів години Христина слухала Анну, яка розповідала про свою ідею казкового весілля. Марк час від часу додавав кілька слів, але його погляд часто повертався до Христини.
Вона відчувала це, але намагалася зосередитися на нотатках.
“Це просто клієнти”, — повторювала вона собі. Але серце вперто стукало швидше, ніж зазвичай.
Наступні тижні були сповнені роботи. Христина поринула в організацію: шукала ідеальну локацію, домовлялася з флористами, вибирала меню і навіть знайшла оркестр, який міг зіграти вальси в стилі XIX століття.
Анна була в захваті від кожної пропозиції, а Марк, здається, просто довіряв її вибору.
Одного вечора, коли Христина залишилася в офісі допізна, переглядаючи ескізи декорацій, до неї зателефонував Марк. Вона вагалася, чи брати слухавку, але зрештою відповіла.
— Христинко, привіт, — його голос був тихим, майже нерішучим. — Вибач, що турбую так пізно. Я… я просто хотів поговорити.
— Про що? — Христина відчула, як у горлі з’явився ком. — Усе щодо весілля я обговорюю з Анною. Якщо є якісь зміни…
— Не про весілля, — перебив він. — Про нас. Про те, що було.
Вона закрила очі, намагаючись зібратися з думками.
— Марку, це було давно. Я не хочу ворушити минуле. Ти щасливий з Анною, і я рада за вас. Давай залишимо це позаду.
— Я не був щасливий, коли пішов, — тихо сказав він. — Я зробив помилку. Але я не хочу псувати те, що є зараз. Просто… мені потрібно було сказати тобі.
Христина відчула, як її щоки запалали. Вона не знала, що відповісти.
— Дякую, що сказав, — нарешті вимовила вона. — Але давай зосередимося на вашому весіллі. Я хочу, щоб воно було ідеальним.
Він зітхнув.
— Ти завжди була такою… професійною. Добре, Христинко. Дякую.
Після цієї розмови Христина не могла заснути всю ніч. Спогади про їхні стосунки, про те, як Марк умів її розсмішити, як вони мріяли про спільне майбутнє, заполонили її думки. Але вона твердо вирішила: це її робота, і вона виконає її бездоганно.
День весілля наближався. Христина перевіряла кожну деталь: від кольору серветок до розташування свічок на столах. Локація — старовинний маєток за містом — виглядала як із казки. Кришталеві люстри виблискували в променях вечірнього сонця, а сад був прикрашений тисячами білих троянд.
Анна була в захваті. Вона обійняла Христину, коли та приїхала перевірити останні приготування.
— Христинко, ти геній! — вигукнула вона, тримаючи в руках свою весільну сукню. — Це навіть краще, ніж я уявляла!
— Я рада, що тобі подобається, — відповіла Христина, щиро посміхаючись. Анна була такою відкритою і доброю, що Христина не могла її не поважати.
Марк, одягнений у елегантний смокінг, виглядав неймовірно. Він підійшов до Христини, коли Анна пішла перевіряти макіяж.
— Ти зробила неймовірну роботу, — сказав він, дивлячись їй у вічі. — Я знав, що ти найкраща.
— Це моя робота, Марку, — відповіла вона, відводячи погляд. — Я хочу, щоб ви з Анною були щасливі.
Він хотів щось сказати, але в цей момент Анна повернулася, і Христина швидко відійшла, щоб перевірити сцену для церемонії.
Церемонія була зворушливою. Анна йшла до вівтаря під звуки скрипок, а гості не могли стримати сліз. Марк стояв біля вівтаря, і Христина, спостерігаючи за ним із тіні, помітила, що він виглядає якимось… розгубленим. Але вона списала це на хвилювання.
Коли настав час клятв, Анна взяла мікрофон і, посміхаючись, почала:
— Марку, ти змінив моє життя. Ти навчив мене бути сміливішою, любити сильніше і мріяти більше. Я обіцяю бути з тобою в радості й горі, підтримувати тебе і…
Вона зупинилася, її голос тремтів. Усі гості завмерли. Христина, яка стояла неподалік, відчула, як її серце стиснулося. Щось було не так.
— Анно, ти в порядку? — тихо запитав Марк, беручи її за руку.
Анна подивилася на нього, її очі наповнилися сльозами.
— Марку, я не можу, — прошепотіла вона так тихо, що мікрофон ледве вловив її слова. — Я думала, що зможу, але… я бачила, як ти дивишся на неї.
Запала тиша. Гості перезиралися, не розуміючи, що відбувається. Христина відчула, як її щоки запалали. Вона? Анна говорить про неї?
— Анно, про що ти? — Марк виглядав спантеличеним.
— Про Христину, — сказала Анна, її голос став твердішим. — Я не сліпа, Марку. Я бачила, як ти дивишся на неї, як ти говориш про неї. І я знаю, що вона була частиною твого життя. Я думала, що зможу з цим жити, але… я не хочу бути другою.
Гості почали шепотітися. Христина відчула, як земля йде з-під ніг. Вона хотіла втекти, але ноги наче приросли до землі.
— Анно, це не так, — Марк намагався її заспокоїти. — Я люблю тебе. Христина — це минуле.
— Тоді чому ти говорив із нею по телефону пізно ввечері? — Анна повернулася до нього, її очі блищали від сліз. — Чому ти не можеш відпустити її?
Христина не витримала. Вона ступила вперед, її голос тремтів, але вона намагалася звучати впевнено.
— Анно, Марку, я не хочу бути причиною цього. Я організувала ваше весілля, тому що це моя робота. Я не маю жодних намірів псувати ваше щастя. Якщо я щось зробила не так, вибачте.
Анна подивилася на неї, і в її очах промайнуло щось схоже на сором.
— Христинко, це не твоя провина, — тихо сказала вона. — Це я… я просто не можу ігнорувати свої почуття. Я не можу вийти за нього, знаючи, що він досі думає про тебе.
Марк стояв, опустивши голову. Гості були вражені, а Христина відчувала, як її серце розривається. Вона не знала, що сказати чи зробити.
Раптом Анна зняла з пальця обручку і поклала її в руку Марка.
— Я бажаю тобі щастя, — сказала вона. — Але це не зі мною.
Вона розвернулася і пішла геть, залишивши всіх у повній тиші. Гості почали вставати, шепочучи між собою. Марк стояв, тримаючи обручку, і дивився їй услід.
Христина підійшла до нього, її голос був тихим, але твердим.
— Марку, мені шкода. Я не знала, що так станеться.
Він подивився на неї, і в його очах була суміш болю і розгубленості.
— Це не твоя провина, Христинко. Це я… я все зіпсував.
Наступні години були хаотичними. Гості розходилися, оркестр припинив грати, а Христина намагалася зберегти хоча б видимість порядку.
Вона попросила персонал прибрати декорації, але її думки були далеко. Вона не могла повірити, що весілля, над яким вона працювала тижнями, закінчилося так.
Коли всі розійшлися, Марк знайшов її в саду. Він виглядав спустошеним.
— Христинко, я не знаю, що сказати, — почав він. — Я не хотів, щоб усе так закінчилося.
— Марку, тобі не треба нічого пояснювати, — відповіла вона. — Ти маєш розібратися в собі. Анна заслуговує правди. І ти також.
Він кивнув, але не відвів погляду.
— А що, як правда в тому, що я ніколи не перестав думати про тебе?
Христина застигла. Вона не була готова до цих слів. Її серце кричало сказати щось у відповідь, але розум зупиняв її.
— Марку, ти щойно втратив Анну. Не роби поспішних рішень. Подумай про те, що ти відчуваєш насправді.
Вона розвернулася і пішла, залишивши його одного в саду. Її серце боліло, але вона знала, що зробила правильно.
Минуло кілька місяців. Христина продовжувала працювати, але той день залишив у її душі глибокий слід. Вона часто думала про Марка і Анну, про те, що сталося. Одного дня до її офісу зайшла Анна.
— Христинко, можна поговорити? — запитала вона, виглядаючи спокійніше, ніж того дня.
— Звісно, — відповіла Христина, запрошуючи її сісти.
— Я хочу вибачитися, — почала Анна. — Я повелася імпульсивно. Я звинуватила тебе, хоча ти просто робила свою роботу. І… я зрозуміла, що проблема була не в тобі. Марк і я… ми не були готові.
Христина слухала, не перебиваючи.
— Я вдячна тобі за все, що ти зробила, — продовжила Анна. — І я сподіваюся, що ти не тримаєш на мене зла.
— Я не тримаю, — щиро відповіла Христина. — Я бажаю тобі щастя, Анно.
Вони обнялися, і Анна пішла. Христина відчула полегшення. Вона знала, що зробила все можливе, щоб той день був ідеальним, але іноді життя має свої плани.
А щодо Марка… Він зателефонував їй через кілька тижнів, запропонував зустрітися. Христина погодилася, але попросила дати їй час.
Вона не знала, чи готова відкрити своє серце знову. Але одне вона знала точно: вона ніколи не забуде весілля, яке вразило всіх.
Олеся Срібна
