Сергій стояв посеред вітальні, тримаючи в руках мобільний телефон, на екрані якого блимав пропущений дзвінок від мами.
Його серце калатало, як барабан у рок-концерті. Квартира була маленькою, але затишною – двокімнатна в старому районі Києва, з видом на Дніпро.
Марина, його дружина, саме повернулася з роботи, скидаючи туфлі на підлогу і розпускаючи волосся. Вона виглядала втомленою, але щасливою – як завжди після успішного дня в офісі, де працювала маркетологом.
“Марино, послухай, нам треба поговорити. Негайно,” – сказав Сергій, його голос тремтів від напруги. Він підійшов ближче, взяв її за руку і повів до дивана.
Марина здивовано підняла брову, але сіла, дивлячись на нього з цікавістю.
“Що трапилося, коханий? Ти виглядаєш так, ніби побачив привида. Невже знову проблеми на роботі?” – запитала вона, гладячи його по руці.
Сергій зітхнув глибоко, намагаючись зібрати думки. Він знав, що ця розмова не буде легкою. Його мама, Ольга Петрівна, була жінкою старої закалки – суворою, консервативною, з тими принципами, які не змінювалися десятиліттями.
Вона жила в маленькому містечку на Західній Україні, і приїжджала до Києва рідко, але завжди з перевіркою. А цього разу… цього разу все було інакше.
“Ні, не на роботі. Мама дзвонила. Вона вже на вокзалі. Приїхала несподівано, каже, що хоче здивувати мене. Але… Марино, ти мусиш піти. Швидко збери валізу і щоб тебе через півгодини в квартирі вже не було.”
Марина завмерла, її очі розширилися від шоку. “Що? Сергій, ти жартуєш? Я – твоя дружина! Чому я маю йти з власної квартири? Це ж наш дім!”
Він похитав головою, намагаючись знайти слова. “Я знаю, це звучить божевільно. Але послухай мене. Є причина. Серйозна причина, яку я не розповідав тобі раніше. Це стосується мого минулого… і маминого теж.”
Марина схрестила руки її обличчя стало серйозним. “Тоді розповідай. І не намагайся викручуватися. Якщо ти хочеш, щоб я пішла до подруги на кілька днів, то мусиш пояснити, чому. Інакше – нікуди не піду.”
Сергій сів поруч, дивлячись у підлогу. Він знав, що настав час відкрити скриньку Пандори. “Гаразд. Все почалося багато років тому, коли я був ще підлітком. Мама… вона мала важке життя.
Батько пішов від нас, коли мені було десять. Він залишив її з боргами, з розбитим серцем. Вона працювала на двох роботах, щоб утримувати мене. І з того часу вона… ну, вона стала параноїдальною щодо стосунків.
Вона завжди казала: ‘Сину, не поспішай одружуватися. Жінки – це пастка. Вони приходять, забирають усе і йдуть’.”
Марина зітхнула. “Це сумно, але що це має до мене? Ми ж одружені вже два роки! Чому ти не розповів їй про нас?”
“Саме в цьому й справа,” – відповів Сергій, піднімаючи погляд. “Коли ми познайомилися, я знав, що ти – та єдина. Але мама… вона б не зрозуміла. Пам’ятаєш, як я казав, що вона хоче, щоб я одружився з дівчиною з нашого містечка? З кимось ‘перевіреним’?
Вона навіть намагалася мене звести з донькою своєї подруги – Іриною. Ірина – добра дівчина, але не для мене. Я відмовився, і мама образилася.
Сказала: ‘Якщо ти одружишся без мого благословення, я ніколи не пробачу’.”
Марина нахилилася вперед. “І ти вирішив приховати наш шлюб? Два роки? Сергій, це ж брехня!”
“Не брехня, а… тимчасове замовчування,” – виправдався він. “Я планував розповісти. Але кожного разу, коли дзвонив їй, вона починала: ‘Сину, ти ще сам? Добре, не поспішай. Я приїду і знайду тобі нормальну дружину’. А потім… стався той інцидент.”
“Який інцидент?” – запитала Марина, її голос став напруженим.
Сергій встав і почав ходити кімнатою. “Минулого року, коли мама приїжджала востаннє. Ти пам’ятаєш, ти поїхала до батьків на тиждень? То не випадково.
Я попросив тебе, бо… бо вона знайшла твою сережку в ванній. І почала допит: ‘Хто це? Якась дівка? Ти приводиш жінок додому?’ Я збрехав, сказав, що це від прибиральниці. Але вона не повірила. Сказала: ‘Якщо я дізнаюся, що ти живеш з кимось, я розчаруюся в тобі назавжди’. Марино. Лікарі сказали, мамі не можна хвилюватися.”
Марина мовчала хвилину, переварюючи інформацію. “Тобто ти боїшся, що якщо вона побачить мене, то зрозуміє, що ми одружені, і це її засмутить? Але чому не розповісти правду зараз? Вона ж приїхала!”
“Бо є ще дещо,” – зізнався Сергій, зупиняючись біля вікна. “Я… я розповів їй про ‘подругу’. Не про тебе, а про вигадану. Щоб заспокоїти. Сказав, що зустрічаюся з дівчиною на ім’я Анна, яка працює в банку, з ‘хорошої сім’ї’. Це було дурницею, але вона заспокоїлася. А тепер… вона приїхала, щоб ‘перевірити’ цю Анну. Дзвонила сьогодні: ‘Сину, я хочу познайомитися з твоєю Анною. Приїду і все влаштую’.”
Марина розсміялася, але сміх був нервовим. “Ти вигадав фіктивну подругу? Сергій, ти як у серіалі! І що тепер? Я маю зникнути, щоб ти міг… що? Прикинутися самотнім?”
“Ні, не самотнім,” – сказав він, повертаючись до неї. “Я маю план. Ти поїдеш до своєї подруги Оксани на кілька днів. А я… я найму актрису, яка зіграє Анну. Тільки на час візиту мами. Потім, коли мама поїде, я розповім правду.”
Марина підскочила на ноги. “Актрису? Ти збожеволів! Я – твоя дружина, а ти хочеш привести в наш дім якусь жінку, щоб прикидатися? Ні, Сергій, це вже занадто!”
“Будь ласка, Марино, вислухай,” – благав він, беручи її за руки. “Це не про зраду. Це про те, щоб врятувати ситуацію. Мама пробуде днів п’ять. Актриса буде тільки для шоу – вечері, розмови. Нічого більше. Я знайду когось через агентство. А ти… ти будеш у Оксани, ми будемо дзвонити один одному щовечора. Я кохаю тебе, ти знаєш. Але мама – це моя мама. Вона мене виростила одна. Я не хочу, щоб вона страждала.”
Марина відійшла, дивлячись у вікно. Вулиця внизу кипіла життям – люди поспішали додому, машини сигналізували. “А якщо мама дізнається? Або якщо ця ‘Анна’ щось наплутає? І чому ти не розповів мені раніше? Ми ж подружжя – маємо ділитися всім.”
Сергій підійшов ззаду, обіймаючи її. “Я боявся. Боявся, що ти подумаєш, ніби я соромлюся тебе. Але це не так. Ти – найкраще, що сталося зі мною. Ти розумна, красива, незалежна. Мама б полюбила тебе, якби дізналася поступово. Але зараз… вона на вокзалі. Через годину буде тут. Будь ласка, збери речі. Я викличу таксі до Оксани.”
Марина повернулася, її очі були вологими. “Гаразд. Але тільки тому, що кохаю тебе. І обіцяй, що після цього – жодних таємниць. Розповіси мамі про нас.”
“Обіцяю,” – сказав він, цілуючи її. “А тепер – швидко. Валізу!”
Марина пішла до спальні, відкриваючи шафу. Вона кидала речі – сукні, блузки, косметику. “І хто ця актриса? Ти вже знайшов?”
“Ще ні,” – відповів Сергій з вітальні, набираючи номер. “Але я подзвонив знайомому з театру. Він порекомендує. Головне – щоб була схожа на опис: брюнетка, 30 років, скромна.”
Марина визирнула з дверей. “А якщо мама спитає про весілля? Про дітей?”
“Я скажу, що все попереду,” – відповів він. “Вона хоче онуків, але не тисне.”
Через двадцять хвилин валізу було зібрано. Сергій допоміг Марині спуститися сходами. Таксі чекало внизу. “Подзвони, як приїдеш,” – сказав він, обіймаючи її востаннє.
“І ти дзвони. І ніяких дурниць з тією актрисою,” – попередила вона, сідаючи в машину.
Коли таксі від’їхало, Сергій повернувся до квартири, серце стискалося. Тепер – найскладніше. Він подзвонив мамі: “Мамо, я тебе зустріну. Де ти?”
“Сину, я вже в таксі! Буду через десять хвилин. А де твоя Анна? Я хочу її побачити!” – радісно сказала Ольга Петрівна.
“Вона… на роботі. Прийде ввечері,” – збрехав Сергій, відчуваючи провину.
Коли мама приїхала, квартира сяяла чистотою – Сергій швидко прибирав сліди Марини. Ольга Петрівна, висока жінка з сивим волоссям, обійняла сина. “Синку, як я рада! Розповідай про Анну. Вона хороша дівчина?”
“Дуже, мамо,” – відповів він, ведучи її до кухні. “Чай?”
Вони сіли за стіл, і мама почала розпитувати. “Звідки вона? Чим займається? Ви плануєте весілля?”
Сергій відповідав ухильно, але мама не вгамовувалася. “Я хочу її побачити сьогодні! Поклич!”
“Добре, мамо. Я подзвоню,” – сказав він, набираючи номер знайомого. “Алло, Петре? Мені потрібна актриса. Терміново.”
Петро, старий друг з театрального гуртка, розсміявся. “Сергію, що за авантюра? Гаразд, є одна – Катя. Брюнетка, 28 років.
Може приїхати через годину. Але це коштуватиме.”
“Скільки?” – запитав Сергій.
“Тисяча гривень за вечір. І сценарій дай.”
Сергій швидко надіслав опис: “Анна, банкір, скромна, любить готувати, мріє про сім’ю.”
Катя приїхала о сьомій. Вона була схожа на фото – струнка, з теплим посмішкою. “Добрий вечір. Я – Анна,” – сказала вона, входячи.
Мама зраділа. “Анно, сідайте! Розповідайте про себе.”
Вечеря пройшла гладко. Катя грала ідеально: “Я працюю в банку, пані Ольго. З Сергієм познайомилися на концерті. Він такий романтик!”
Мама сяяла. “Ви чудова пара! Коли весілля?”
“Скоро,” – сказав Сергій, відчуваючи, як піт тече по спині.
Але ввечері, коли Катя пішла, мама сказала: “Синку, вона хороша. Але… щось не те. Вона не живе з тобою?”
“Ні, мамо. Ми не поспішаємо,” – відповів він.
Наступного дня ситуація ускладнилася. Мама знайшла в шафі сукню Марини. “Чия це? Не Анна ж?”
Сергій зблід. “Ем… від подруги. Залишила.”
Мама похитала головою. “Ти щось приховуєш.”
Тим часом Марина у Оксани не сиділа склавши руки. “Оксана, це божевілля! Він привів актрису!” – скаржилася вона подрузі.
Оксана, руда і енергійна, розсміялася. “Це як у фільмі! А якщо я піду і все розкажу?”
“Ні! Він обіцяв,” – сказала Марина. Але сумніви гризли.
На третій день мама оголосила: “Синку, я хочу побачити Анну знову. І цього разу – на цілий день.”
Сергій подзвонив Каті. “Можеш приїхати на довше?”
“Гаразд, але подвійна оплата,” – сказала вона.
Катя приїхала, і вони пішли гуляти парком. Мама розпитувала: “Анно, ви любите дітей? Скільки хочете?”
“Двох,” – відповіла Катя, посміхаючись.
Але раптом мама спитала: “А чому у вас немає обручки?”
Катя зам’ялася. “Ем… ми ще не заручені офіційно.”
Мама насупилася. “Дивно.”
Ввечері Сергій подзвонив Марині. “Кохана, все гаразд? Мама підозрює.”
“Ти сам винен,” – сказала Марина. “Скажи правду!”
“Ще не час,” – відповів він.
На четвертий день сталася катастрофа. Мама вирішила прибрати квартиру і знайшла фото Марини в шухляді. “Хто ця жінка? Вона схожа на… твою колишню?”
Сергій вихопив фото. “Ні, мамо. Це… подруга Анни.”
Але мама не вірила. “Ти брешеш! Я дзвонила твоїй тітці – вона сказала, що бачила тебе з іншою жінкою рік тому!”
Сергій сів, закриваючи обличчя руками. “Мамо, сядь. Я розповім правду.”
І він розповів усе – про Марину, про шлюб, про страх. Мама мовчала, сльози текли по щоках. “Синку, чому ти не довіряв мені?”
“Боявся втратити тебе,” – зізнався він.
Мама обійняла його. “Дурний. Поклич свою Марину. Я хочу познайомитися з невісткою.”
Сергій подзвонив Марині: “Кохана, повертайся. Все розкрито.”
Марина приїхала, нервуючи. “Добрий день, Ольго Петрівно.”
Мама посміхнулася. “Добрий. Розповідай про себе. І вибачте за все це.”
Вони говорили до ночі. Мама визнала: “Я була надто суворою. Але ти, Марино, – хороша. Ласкаво просимо в сім’ю.”
З того дня все змінилося. Сергій і Марина більше не приховували нічого, а мама стала частим гостем – без сюрпризів.
Наталія Веселка
