Мати і сестра простили, щоб син допомагав їм грошима. Син і допомагав, поки не потрапив у лікарню. Тільки родичі так і не зрозуміли, чому допомога припинилася.
— Ну нарешті, ось воно, справжнє щастя.
Оля ніжно взяла чоловіка за руку й поклала голову йому на плече. Ігор, її чоловік, усміхнувся.
— Ходімо вже. Ми й так надто довго цього чекали.
Надворі падав м’який і великий грудневий сніг. Уся велика родина — мама, тато і троє дітей — із галасом і сміхом вивалилися з машини. Подвір’ям, по незайманому снігу біля входу, нарешті з’явилася доріжка зі слідів. Тепер тут завжди буде гамірно й людно. Це був їхній новий дім. Мрія, до якої вони йшли довгих 10 років.
Нарешті свій, великий, теплий і затишний. Ремонт було закінчено, навіть шикарну новорічну ялинку вже прикрасили у вітальні. А на вікнах — Оля постаралася, вона дуже ретельно підійшла до створення красивого інтер’єру та святкової атмосфери у своєму новому домі. До новорічної ночі залишалося 10 днів, і переїзд став найкращим подарунком до свята. Та що казати, це була взагалі найкраща подія року, що минав.
Сім’я довгий час тулилася у двокімнатній квартирі, поліпшити житлові умови не було змоги, але коли в родині з’явилася третя дитина, думка про переїзд дедалі частіше спадала на думку Ользі.
— Ігоре, нам потрібен дім, великий і світлий. Нам тут тісно. Ти ж це розумієш? Діти ростуть, їм потрібно дедалі більше простору, — переконувала вона чоловіка.
— Так, я все розумію, Олю. Я й сам давно про це думаю. У мене є дещо із заощаджень. Давай візьмемо кредит, додамо і купимо дім. Інакше ми ніколи не переїдемо. Справи в моїй фірмі, здається, пішли вгору, гадаю, ми зможемо швидко розплатитися. Не хочеться ризикувати, звісно, Ігоре, сума пристойна потрібна, але…
— Давай ризикнемо! — зраділа Оля.
В Ігоря був невеликий бізнес. Клієнтів було багато. Ігор з любов’ю та відповідальністю підходив до кожного замовлення і до кожного клієнта, підібрав собі чудову команду професіоналів, сам особисто перевіряв виконання кожного замовлення. Сарафанне радіо спрацювало відмінно, люди стали говорити про Ігоря, рекомендувати його одне одному. Справи пішли вгору.
— Настав час подарувати сім’ї кращі умови життя, — вирішив Ігор.
Він оформив кредит під заставу бізнесу, без проблем отримав гроші й здійснив мрію.
Проте не все в родині Ігоря й Ольги було так гладко. В Ігоря була молодша сестра Лєна, яка 10 років тому молодою дівчиною вискочила заміж, швиденько привела сина Максима і так само швидко розлучилася. Жила вона після розлучення з батьками. Не те щоб у Лєни не було можливості жити окремо — можливість була, у неї була своя квартира, яку вона здавала, але з батьками їй було зручно і вигідно. Син завжди під наглядом, удома завжди чистота і порядок, смачна вечеря завжди на столі.
— Мені з батьками дуже добре живеться, — завжди казала Лєна. — Я нікуди не хочу переїжджати.
— І не треба, донечко. Нам із дідом удвох буде нудно, — підтримувала мама. — А так і Максимко з нами, і тобі легше, бо одній із дитиною як воно?
Мама з дочкою чудово ладнали і анітрохи не заважали одне одному, жили душа в душу. Чого не можна було сказати про Олю — дружину сина. Вона з першого дня не сподобалася свекрусі.
— Ну і вбралася ж вона на день народження Ігоря! Багатодітна мати, а наряд вибрала, наче дівчинка. Соромно навіть, — висловлювалася Лєна.
— Ой, не кажи! А подарунок який вона йому подарувала? Поїздка в Карпати. Теж мені подарунок! Який від нього толк? Треба дарувати те, що в господарстві знадобиться, — вторила мати Ігоря.
— Знаєш, що батько Максима особливо мені грошима не допомагає, а хлопчик росте, і з кожним місяцем на нього йде дедалі більше грошей. Витрати просто нереальні, — зайшла здалеку Лєна.
— І що? — не розуміючи, що відбувається, відповів Ігор.
— Ти ж хрещений у Максимка. Та й взагалі, у тебе справи зараз ідуть добре, грошики з’явилися. Може, ти будеш мені допомагати? Хоча б трохи? Мені просто його приодягти, та й так, по дрібниці… Тисяч десять на місяць вистачило б, — вкрадливо просила сестра.
— Ну навіть не знаю, — Ігор, по правді кажучи, спершу опішив від слів сестри.
Так, справи йшли непогано, але в нього самого троє дітей, дружина не працює, купівля будинку, ремонт і дуже пристойна виплата за кредитом.
— Тобі єдиного племінника шкода? — підвищила голос Лєна.
— Гаразд, гаразд, не сварися. Буду допомагати.
— А ще я тут подумала… Пам’ятаєш, у нашої мами завжди була мрія — побачити 50 країн? Так от, поки в її списку всього 12. Треба порадувати мамулю на старість. У неї є свої кошти, але завжди трохи не вистачає, щоб тур купити. Допоможи мамі теж. Їй би кожного місяця невеличка допомога зовсім не завадила. Загалом, Ігоре, ми з мамою вирішили, що 20 тисяч на двох нам якраз вистачить. І будь ласка, принось готівкою першого числа. Так зручніше, — закінчила розмову Лєна.
Ігор був приголомшений. Він не проти допомагати мамі, сестрі та племіннику, вони з Олею завжди радували родичів хорошими, дорогими подарунками, якщо потрібно, ніколи не відмовляли в допомозі, тим паче рідним. І якщо в Ігоря все було добре з грошима, його щедрість не знала меж. Але зараз сестра змушувала його віддавати гроші з родинного бюджету. В Ігоря залишився якийсь осад, неприємне відчуття, але робити нічого, він уже погодився допомагати мамі й сестрі. Та й проблем із грошима зараз у нього не було.
— Олю, знаєш, що мені Лєнка сьогодні зателефонувала? Каже, я маю допомагати їй, бо їй теж важко без чоловіка. А ще каже, треба маму похилу порадувати, вона ж мандрівниця в нас, а коштів не вистачає. Ти ж не проти, якщо я їм визначатиму певну суму щомісяця?
— Ого! Нічого собі, Лєнка, звісно, нахабна, але я не проти. Поки нам вистачає, допомагай родині. Що ж тепер…
Навіть ця новина не могла засмутити Олю. Вона насолоджувалася заміським життям і отримувала задоволення від кожного дня, проведеного тут. Усе їй подобалося в новому домі, усе було чудово. Але Оля й уявити не могла, які складнощі чекають на неї та Ігоря в новому наступному році і як поведуться родичі чоловіка в найскладніший для нього час.
— Олю, ти тільки не переживай. Я в лікарні, мені на роботі стало зле. Хлопці викликали швидку. Лікар сказав, потрібно обстежитися, поки не можуть знайти причину, чому це зі мною сталося, — зателефонував якось Ігор дружині з роботи.
— Я їду до тебе! — Оля за хвилину одяглася і вибігла з дому.
— Лікарю, що з ним? — схвильовано запитала вона. — Що сталося?
— Зараз усе гаразд, але сьогоднішній приступ — це дзвіночок для вашого чоловіка. Потрібно обстежитися, бажано, звісно, з’їздити до Києва. Я дам вам контакти лікаря, який точно вам допоможе.
Хвороба чоловіка була як грім серед ясного неба. Молодий, високий, підтягнутий Ігор завжди був взірцем справжнього сильного чоловіка. Він без проблем міг розчистити все подвір’я від снігу взимку і принести оберемок дров для лазні. Завжди він був сильним і міцним. Оля була дуже засмучена й стурбована. «Здоров’я чоловіка… Аби з ним усе було добре», — думала вона.
У душі в неї, звісно, кішки скребли. Було стільки справ, із якими просто не можна фізично впоратися самій, без чоловіка. Оля була дуже засмучена і розгублена: чоловік поїде на обстеження, вона сама з дітьми у великому будинку. А бізнес його? Хто вестиме справи Ігоря? Якщо зараз закинути фірму, бізнес перестане приносити хороші гроші, а їм кредит виплачувати — виплати величезні. Тисяча страшних думок майнула в голові.
Два тижні Ігоря поклали в хорошу платну клініку в Києві. Усі кошти, які були відкладені в родині на чорний день, звісно ж, були витрачені на здоров’я чоловіка. Слава Богу, діагноз, який поставили Ігорю лікарі в столиці, виявився не таким важким, як думала Оля. Його організм практично повністю відновився, тільки бувало швидко втомлювався і багато спав. Вони з Ігорем прямо видихнули. Так, було витрачено багато сил і коштів. Так, Ігоря довго не було вдома, і Олі з дітьми було складно. Але найголовніше, що все з чоловіком тепер буде добре.
— Ось воно, справжнє щастя, — сказала Оля, зустрічаючи чоловіка в залі на вокзалі після приїзду з Києва. — Нарешті ти вдома, любий.
Поки чоловік був відсутній, справи в його фірмі вів один з адміністраторів. Звісно, відсутність керівника позначилася на прибутку, адже багатьох клієнтів Ігоря підкуповувало саме чуйне й уважне ставлення до кожного клієнта. Але він не сумував і сподівався за кілька місяців відновити колишні оберти.
До речі, брат не забув обіцянку, дану сестрі перед хворобою. Він регулярно надсилав гроші дружині, а вона відвозила їх у дім до свекрухи. Їй навіть спасибі ніхто не казав. А вона й не чекала, їй було байдуже. Жінка вся була тільки в думках про чоловіка. Настали складні часи. Грошей катастрофічно не вистачало. Справи фірми йшли не так, як хотілося б. Родині довелося затягнути паски й економити практично на всьому. Але найголовніше, що вони були разом.
— Олю, цього місяця зовсім мало фірма принесла. А ще Лєнці гроші треба, як зазвичай… Я втомився, якщо чесно, працювати на дві родини.
— Не знаю, що робити. Усе буде добре, я дещо придумала, не переживай, — відповіла дружина.
Ігор приліг на диван і майже одразу ж заснув. Раптом, як на зло, в Ольги задзвонив телефон.
— Олю, привіт! А де Ігор? — запитала Лєна, сестра чоловіка.
— Спить. Він відпочиває. Що сталося? — неохоче відповіла Оля.
— А де гроші, які Ігор для нас залишає? Мама сказала, що немає нічого, — здивувалася зовиця.
— Ні, Лєно, нічого немає. І більше не буде, — заявила невістка.
— У сенсі не буде? З чого це раптом? Це ти так вирішила? Дай-но трубку Ігорю! — скомандувала жінка. Лєна була явно обурена.
— Я тобі, здається, вже відповіла, що Ігор спить. Він ще не зовсім добре почувається і швидко втомлюється. Якщо тобі це цікаво, звісно, — уїдливо фиркнула Оля.
— І що? А гроші де? Я щось не зрозуміла! — обурювалася родичка.
— Гроші забрала я. І одразу тобі скажу: Ігор утомився щомісяця шукати суму, яку ви з матір’ю вимагаєте. Він наче аліменти вам платить. Якби справді була складна життєва ситуація або безвихідь, але ви ж просто обнагліли. Цього місяця Ігор віддав мені гроші для вас одразу на пів року, щоб щомісяця про це не думати і не згадувати, що він нібито винен тобі й матері. І де вони? Усі гроші до копійчини я забрала й відвезла всю суму в банк, щоб хоч частково погасити величезний кредит, який нам, між іншим, виплачувати ще 5 років! Я стараюся допомогти чоловікові, як можу. А ви тільки й робите, що гроші в нього берете. І тільки посмій мені сказати, що я неправильно вчинила. Час би уже тобі, люба, подорослішати і нести відповідальність за свого сина самій. А твоя мама може й пропустити пару поїздок за кордон, якщо в неї зараз бракує грошей, а не витягувати з сина останнє, не зважаючи на ситуацію, — спокійно пояснила Ольга.
— Та як ти посміла вирішувати за мого брата? Ти просто вкрала наші з мамою гроші! Він завжди сам нам допомагав! Він хрещений у Максимка! Мені треба синові нову курточку купити! Та ще багато чого! Мама вже передоплату за тур Європою внесла! Як же нам бути тепер? Ти про це подумала? — кричала родичка в слухавку.
— Лєно, ну ти нестерпна, звісно. Просто до неможливості. Яка нова курточка для Максимка? А ти запитала взагалі, чи мої діти одягнені на зиму? Може, їм теж потрібна нова курточка? Ти що, не в курсі, у якій ситуації зараз опинився Ігор і ми всі разом із ним? Ти хоч раз задумалася, скільки грошей пішло на його обстеження та лікування? Ми ледве зводили кінці з кінцями, при цьому виплачуємо величезний кредит за будинок і жодного разу не пропустили виплату, між іншим. Новий рік на носі, мені хочеться порадувати своїх дітей, їм теж довелося нелегко цього року. Може, годі вже нахабніти? Подарунки хрещеникові Ігоря ми подаруємо, звісно, це не обговорюється. Але утримувати твою дитину ми не зобов’язані. Запам’ятай це. Усе, крамничка закрита. Нам з Ігорем зараз треба самим стати на ноги й відновитися — і фізично, і матеріально — після його хвороби. Залиш уже Ігоря в спокої, він утомився від вас усіх. Тільки й дзвоните йому, щоб грошей попросити. Набридли! — вилила Ольга, вона була дуже обурена.
— Ти посмієш це зробити? Хочеш залишити нас без засобів до існування? Якщо ти це зробиш, а Ігор погодиться, то можете про нас забути назавжди! Не буде більше в Ігоря ні батька, ні матері, ні сестри, ні племінника! — викрикнула Лєна зопалу.
— От і чудово! Одразу стало зрозуміло, за що ви так Ігорька любили, — не відступала Ольга. — А я думала, у вас хороша сім’я… Правильно!
Лєна на секунду замовкла, вона розгубилася і не знайшла що відповісти.
— І мамі своїй передай, що її подорожі наша сім’я оплачувати більше не збирається. Бачите, 50 країн їй треба об’їхати? Яка прекрасна мета в житті, особливо коли вона реалізується за чужий рахунок! Слухай, та ви обидві чудово влаштувалися: одна — утримувати свою дитину за чужий рахунок, друга — за рахунок сина хоче світ побачити. А чого хоче сам Ігор? Ви хоч раз запитали? А то звикли: трохи що — одразу сумним голосочком Ігорю поплакали — і все, що хочеться, тут же на блюдечку! Ігорю зараз самому не завадила б допомога, часи змінилися. Але хіба ви про це можете подумати? Я все сказала. Тема грошей закрита назавжди. І Ігорю я все поясню сама, і я впевнена, що він мене повністю підтримає.
Ольга поклала слухавку й відчула величезне полегшення. Нарешті вона висловила зовиці все, що копилося в ній роками. Можливо, все, що сталося в їхній родині — хвороба чоловіка й проблеми з грошима, — лише показало, хто з друзів і рідних готовий прийти на допомогу, а хто не втратить свого, незважаючи ні на що. З такими родичами краще не мати справи.
