Я запізнювалася на зустріч з подругами. Усі вже чекали на мене, а я не могла спокійно йти, думки крутилися у голові, аж ноги підкошувалися. Зайшла до кафе, побачила, як усі п’ють каву й щось обговорюють. Ще не сіла, а вже чую:
— Ну де ти так довго була? — питає Таня, сміючись.
Я лише втомлено усміхнулася і, важко сівши за стіл, відповіла:
— Ой, дівчата, не повірите. Зараз все розповім.
Вони відразу насторожилися, а я, пригадуючи всі події, почала:
— Племінниця моя, Олеся, прибігла до мене сьогодні. У сльозах, аж труситься. Я одразу зрозуміла, щось сталося. Довелося її заспокоювати, чаю налити. Розповідає: привів її хлопець Юра знайомитися з мамою. Ну, думаю, добре, хлопець нарешті зібрався. Але ж ні, дівчата, це була якась нісенітниця, від якої досі мурашки по шкірі йдуть. Мати його, як тільки побачила Олесю, відразу сварку вчинила. «Не пара ти моєму Юрі!» — кричить, якісь слова у її адресу говорить непристойні, ніби дитину мою не за людину взагалі вважає. Ну що ж тут скажеш?
Вона вибачилася, вибігла на вулицю та не знала куди подітися від сорому.
— І що Юра? — не стрималася Наталя, підводячи брови.
Я важко зітхнула, ковтнула каву й продовжила:
— Ось в тому й справа. Юра вибіг за нею і що він сказав? «Ну, вибач, у нас нічого не вийде» — як мимрив! Каже, що кохає її, але мати головне і це її будинок. Уявляєте, дівчата? Що це за чоловік такий, який не може постояти за свою дівчину?
— От і правильно, що не вийшло, — вставила Катя. — З такими нещасними потім усе життя мучитися.
— Я теж так їй сказала, — погодилася я. — Але дівчина ж і так уже розбита, серце стискається за неї. Та й ще одна проблема. Я її питаю: «Як ти вже при надії?» Вона опустила очі. Лишенько, кажу, оце ж тільки цього не вистачало. Тобто – щастя яке!
Усі подруги замовкли, дивлячись на мене з неприхованим сумом та тривогою. Я продовжила:
— Ну що ж, кажу їй. Ти вже доросла дівчина. Якщо він не міг постояти за тебе зараз, то й не вартий він тебе. Кохання — це добре, але самоповага важливіша. І хоч важко, але ти вчасно зрозуміла, що це за фрукт твій Юрась. Головне, щоб не почала його “повертати”. Ото найгірше, коли жінки починають бігати за тими, хто їх не цінує.
Я зробила паузу, ковтнула ще раз каву та продовжила думку:
— Ну, у тебе ж є робота, — кажу їй. — Квартира від бабусі лишилася? Виростиш дитину. І батьки допоможуть, і я поруч. Ми всі тобі допоможемо, але головне — сама собі допоможи. Не опускай рук.
Тут Катя не витримала:
— І що, вона що-небудь сказала? Буде його назад приймати?
— Вона спочатку мовчала, але потім сказала, що не знає, що робити. Бо любить його, розумієш? — відповіла я. — А я їй кажу: «Кохання — то добре, але якщо ти себе поважаєш, то такого чоловіка тобі не потрібно. Ти сама впораєшся, з усіма труднощами». Сподіваюся, вона мене почула. Останнє, чого хочу, — це, щоб вона не витрачала життя на невдячну людину.
Дівчата погодилися, кожна радила щось своє та підтримувала мене й племінницю. Але мене все одно щось засмучувало. Наче не до кінця я могла допомогти Олесі. Вона така молода, ще стільки попереду, але ті перші відчуття від зради, не давали мені спокою.
Тільки одна думка була в голові: “Як би вона дурниць не наробила? Хоч би не зашкодила собі та не зламала своє життя?” Знаю, як зрада може зламати людину. Я теж через таке пройшла.
Ми закінчили зустріч, але думки про племінницю не полишали мене весь вечір. Чи вистачить їй сили вистояти, не зламатися під натиском розбитого серця? Я хотіла вірити, що вона зробить правильний вибір. Але ж знаєте, як важко відпустити перше кохання.
Наступного дня я зателефонувала Олесі. Вона довго не підіймала слухавку, а потім і зовсім відключила телефон. Тоді я набрала свою сестру, її матір, щоб впевнитись, що з дівчиною все гаразд. Сестра відповіла, що все добре, проте у її голосі я відчула щось тривожне.
Я вдома не знаходила собі місця. Швидко зібралась й поїхала до них. Дорогою, прийшло повідомлення: “Не хвилюйся, ми поговорили з дочкою, вона залишить дитину, а ми допоможемо її виховати. Її хлопцю краще про це не знати”. Після цього повідомлення мені якось легше стало, але чи правильно приховати дитину від її батька? Я не знаю.
