Мати плакала, благаючи не залишати її без житла. Але я все для себе вирішила, і ні про що не шкодую

З дому я втекла в 16 років, і у мене були на те причини. Коли мені було 7, мама вийшла заміж. У вітчима була свою дитина — син Петя, мій ровесник, а коли мені виповнилося 9 у них нарoдилася спільна дитина — моя сестра Даша.

Мене переселили в комору, впихнувши туди маленький диван. Так почалося моє життя нелюбої падчерки і дочки. Ненависть мами до мого батька перекинулася і на мене. Якось я взяла зі столу цукерку, Петя відразу мене здав. Мене змусили з’їсти кілограм шоколадних за раз і, не даючи пити, закрили в туалеті. На мої прохання про ковток води, Петя посміхався:Джерело

— Не дозволено. А що ти мучишся — у тебе там води — хоч напийся! — знущався наді мною син вітчима через двері.

Води було дійсно багато, а я вмuрала від спраги і нудотного смаку цукерок. Соромно зізнатися, але врятувала мене вода з бачка.

Читайте також: Мудрі цитати українською мовою, які можуть допомогти вам змінити своє життя на краще

У туалеті я просиділа півтора дня, спала там же. Мене випускали, коли кому-небудь закортить, а потім закривали назад.

Це лише один з епізодів. Я його написала, щоб Ви мали приблизне уявлення  ставлення сімейства мами і вітчима.

Коли мені виповнилося 16, Петя почав робити непрuстойні натяки. Я стрaшенно боялася його: я знала, що ніхто за мене не заступиться. Я вкрaла у вітчима гроші, у матері — свої документи і втекла в місто.

Після довгих поневірянь життя налагодилося. Зараз мені 30. У мене чоловік і дитина. Житла свого у мене немає — я живу у чоловіка. А ось машина, правда стара і вітчизняна, у мене є. Робота — не скажу, що високооплачувана, але стабільна.

З Петром я зустрілася випадково, в торговому центрі недалеко від будинку. Побачивши його, у мене волосся стало дибки. Я схопила дочку на руки, розвернулася в протилежному від Петі напрямку і пішла швидким кроком, молячись щоб він мене не помітив. Я дійшла до своєї дев’ятки, пристебнули дочку в автокріслі, відкрила двері водія, але сісти в машину я не встигла.

Мене схопили за руку і розвернули. Я заплющила очі, прекрасно знаючи кого я побачу.

— Привіт, сестричко. Що ж ти тікаєш? Хіба ти не скучила? — гугнявим голосом запитав Петя.

Від нього пахло перегаром, коли він посміхнувся, стали видні гнилі пеньки зубів.

— Прибери руки, а то закричу. — спокійно сказала я. Це раніше я була маленька, тепер я можу за себе постояти. І знаю, як захистити свої права.

— Матуся твоя тебе шукає вже кілька років. Так що сідай в машину і поїхали.

Я сіла за кермо і, не дочекавшись коли він сяде в машину, дала по газах. Серце шaлено калатало, адреналін в крaві зашкалював. Я приїхала додому, мене всю трясло. Чоловік, який звернув увагу на мій стан, попросив все йому розповісти.

Я, обливаючись сльозами, розповіла чоловікові історію свого життя. Я ніколи йому нічого не розповідала — мені було соромно. І тільки тоді я зрозуміла, що соромитися повинна не я, а моя мати. Чоловік, уважно вислухавши мене, поставив кілька запитань.

— Мені все зрозуміло. Якщо квартира, в якій ти жила належала твоєму батькові, то ти — співвласник квартири. Тут і гадати не треба, чого твоя матуся від тебе хоче. Може, поїдемо? Якщо це дійсно так, розміняєш квартиру. Чи тобі матір шкода?

Я похитала головою — анітрохи не шкода. Чоловік взяв на роботі декілька відгулів, ми подзвонили і забронювали номер в готелі і вирушили в дорогу.

Так, чоловік не помилився. Тільки мені належала не половина квартири, а вся — за заповітом тата. Чому належала — я її продала, незважаючи на благання матері, сльози молодшої сестри і загрози постарілого вітчима.

Я вчинила досить благородно, хоча вони цього не заслуговували — я віддала їм половину грошей з продажу квартири. Якщо на свою частину грошей я могла купити 3-кімнатну квартиру в місті у чоловіка, то сім’я, від якої я втекла 14 років тому, могла купити тільки однокімнатну на окраїні.

— Ти — безсовісне створіння. — кричав вітчим. — Пожалій свою матір! Ми тебе виховували, як ти можеш так з нами вчинити?

— А ви мене жаліли? — гірко усміхнулася я, задерши сорочку і показавши вітчиму шрaми на спині від його «виховання». — Ти ж знаєш: що посієш, те й пожнеш. Щасливо залишатися.

Через півроку після тієї зустрічі з Петром, ми з чоловіком купили квартиру по сусідству. Для доньки на майбутнє. Я не відчуваю жодних докорів сумління через те, що вітчим з матір’ю туляться в однокімнатній квартирі. Так їм і треба. Про всяк випадок, раптом знову зустрінуся з Петром, я купила собі газовий балончик.

Дивні вони люди — вважають що я зрадила свою сім’ю. А чи була вона, сім’я?

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram