Юлія Василівна не могла сказати, що Кирило був найгіршим з усіх зятів, які теоретично могли б їй дістатися. Ні, він був цілком нормальним, із пристойної родини старих знайомих, без шкідливих звичок і займався спортом. Працював на хорошій посаді й, хоча ще не міг взяти іпотеку, але їздив на власному автомобілі. Мінімум раз на місяць вони всією родиною, тобто Катенька, Кирило та Юлія Василівна, вибиралися в місто, щоб, так би мовити, культурно провести час: у театр, художню галерею. Але як же Кирило дратував. Це просто неможливо було. Так, усім хлопець був непоганий, але в побуті просто нестерпний. І одного разу, коли Юлія Василівна пожалілася на зятя одній подрузі, та тільки пальцем біля скроні покрутила, мовляв, ти чого чіпляєшся? Ось вийшла б твоя, як моя, за непутящого, тоді б я погляділа, як би ти заспівала.
— Ти так говориш? — образилася жінка, — бо не знаєш нашої ситуації зсередини.
І справа, на думку Юлії, була не лише в тому, що Кирило вічно кришив хліб на стіл, човгав ногами, забував вимикати світло та привчив її дочку дивитися комедії про різних авантюристів. Ні, проблема крилася набагато глибше, а саме в тому, що часом Кирило був дуже впертим. Просто у нього, бачте, траплялася така своя думка, яку він нізащо не хотів міняти, хоча теща вважала так: «Треба вміти йти на компроміси».
І от зовсім нещодавно у подружжя з’явився новий привід, наближався день народження Катерини.
— Буде домашнє затишне свято, — сказала її мама. — Приготую свій фірмовий медовик. Запросимо лише найближчих, — додала вона з натиском і пильно дивлячись на Кирила. Людей п’ятеро, не більше. Родичів Катіних і моїх. Я б і твоїх батьків запросила, але вони ж у санаторії відпочивають.
— Не зрозумів. А друзів наших ви що, з порогу проганятимете? — нервувато усміхнувся Кирило.
— Ніхто їх не проганятиме, — піджавши губи, почала пояснювати теща, — поясни їм, що це буде родинне свято. І, до речі, жодної тієї вашої естради. Моя Катерина виросла на спокійних класичних піснях.
— Повірте, — Кирило приклав руку до серця, — я, клянуся, нічого не маю проти класики. Але хіба не слід у такий день враховувати смаки іменинниці? Може, ви ще скажете, щоб ми з дружиною суші на стіл не ставили?
— Саме так, — уперла руки в боки його теща. — Що за лотерея божевільна? Ти хоч уявляєш, які хвороби можна підхопити з сирої риби?
— Але це не так, — почав було Кирило.
— Та годі, — перебила його теща. — Чужий чоловік дочку рідну відбирає. А далі що? До будинку для літніх людей мене відправите, щоб не плуталася під ногами.
— Та що ви таке говорите? — схопився за голову Кирило. — І в думках не було. Послухайте, я просто хочу до повернення Каті з відрядження влаштувати їй таке свято.
— Мабуть, ти мене зовсім не любиш і не поважаєш. — Юлія Василівна всхлипнула. Відчувалося, що награно, але потрібний ефект був досягнутий. — Але чому я не можу для рідної дочки влаштувати таке свято, яке хочу?
— Ох, і за що мені все це? — пробурмотів Кирило. Хлопець був у повній розгубленості.
— Ну добре, — нарешті понурився він. — Організуйте день народження самі, як знаєте. Я не буду втручатися.
Юлія Василівна усміхнулася. Нарешті все склалося так, як хотілося їй, і закипіла робота. Вона вирішила почати з генерального прибирання, бо вірила, що без чистоти не буде й щастя в домі. І взагалі-то Юлія Василівна не була тією матір’ю, яка сує носа в особисте життя дочки. Але коли Каті було 14, вона знайшла її щоденник і тайком прочитала. Потім було соромно, і Катя, яка це помітила, дуже образилася. І раптом сьогодні, прибираючи в шафі для одягу в кімнаті молодих, вона занесла свіжу постіль, пил протерла на дзеркалі й випадково виявила на одній полиці невеликий блокнот, який випадково впав. Він упав, розкрившись, і коли жінка нахилилася, щоб його підняти, то так уже вийшло, що зачепилася поглядом за кілька рядків і зрозуміла: «Та ж вона, дочка, знову веде щоденник».
Юлію Василівну охопила хвиля цікавості. «Він же без замочка», — подумала вона. — «У того я замочок зламала. Ось дочка й догадалася, що читала, а тут як дізнається?» Спокусa була занадто велика, і жінка, прихопивши щоденник у кишеню домашньої теплої сукні, вислизнула з кімнати молодих, а потім увечері стала його читати.
У ньому не виявилося нічого вражаючого. Катерина писала про дрібниці різні, про те, яка книга справила враження, про те, що сподівається на швидке підвищення на роботі. Але раптом дещо особливо привернуло увагу її матері, а саме рядки про те, як же сильно її дочка любить свого чоловіка. «Він для мене справжній чарівник,» — шепотінням читала вона потаємні рядки. «Коли він влаштовує для мене сюрпризи чи свята готує, то виходить саме те, про що я мріяла. Не дочекаюся, коли буду відзначати свій перший день народження як заміжня жінка. Вірю, він приготує для мене щось незвичайне».
Вона закрила щоденник і насупилася. Виходить, поспішила з тим, що заборонила зятю якось готуватися до свята. От як же це було прикро? Юлія Василівна в задумі розмірковувала над тим, як же все влаштувати. Тим більше, що Кирило сказав, що їде на вихідні до друга, раз уж дома його допомога не потрібна. А він раніше говорив, що планує замовити купу повітряних кульок, оформити квартиру по-святковому, влаштувати якусь гру — пошук скарбів для дружини, розклавши скрізь підказки, що ведуть до головного подарунка для неї.
«Ну добре, — зітхнула жінка, — хай цього разу буде по-твоєму». І вона швиденько написала зятю повідомлення про те, що передумала і щоб швидше повертався від друга. Ремонт його ретроавто почекає, і нехай готує день народження для Каті. Теоретично, звичайно, Юлія могла б зятю подзвонити, але вона не любила, в принципі, розмовляти телефоном.
Розібравшись із цим, жінка зібралася на дачу. «Тепер, коли святом для Каті має зайнятися її чоловік, мені, — вирішила Юлія Василівна, можна й присвятити цей час собі. На дачі в середині літа повно клопоту». У місто ж вона запланувала повернутися у вівторок вранці. Якраз у цей день мала й дочка приїхати з відрядження. Взагалі Юлія сердилася на начальство Каті. Як же так поставили відрядження, що людина мусила тільки у свій день народження додому повертатися? Але ще Юлія сподівалася, що гарне, а точніше найкраще свято, допоможе її дочці і добре відпочити після непростої роботи, і почувати себе по-справжньому щасливою.
На дачі Юлію Василівну захопили справи. Останнім часом вона захопилася вирощуванням нових сортів кабачків, тож роботи вистачало. Але от настав і вівторок. Сівши на ранню електричку до міста, Юлія дуже хвилювалася. А як там зять? Чи все встиг зробити, як треба? Втім, сказала собі вона, дочка поки на нього в цьому плані не скаржилася, а отже, мені теж варто заспокоїтися, мабуть. Але її зустріла порожня квартира. Ні плакатів привітальних, ні повітряних кульок. Розгублена Юлія Василівна пройшлася скрізь, заглянула в кімнати, і тут її відвідала така недобра здогадка.
— Ти де? — подзвонила вона зятю.
— Додому під’їжджаю, — відповів Кирило. — А ви як? Сподіваюся, все встигли?
— Що? Все? — схопилася його теща за серце. — Це ти мав свято для Каті влаштувати.
— Чому я? — щиро здивувався Кирило. — Ви ж самі сказали не плутатися під ногами.
— Та я ж тобі повідомлення надіслала. На телефон! — мало не крикнула Юлія.
— Зачекайте, тут світлофор. Через 10 хвилин буду вдома, — схвильовано сказав Кирило.
Нарешті він переступив поріг квартири, і між ними відбулося пояснення. Тут і з’ясувалося, що повідомлення до нього не приходило, і теща, і зять припустили, що це якийсь збій у зв’язку.
— То що ж це виходить? — сказала Юлія. — Катя без свята? А торт? А частування?
— Ну нічого цього в нас немає, — розвів руками Кирило. — Я ще з друзями нашими поговорив, до речі.
— Навіщо? — замахала руками Юлія. — Ви ж наказали? — насупився він.
— Але я, звичайно, можу всіх обдзвонити.
— А сенс? — поникла теща. — Свята ж все одно не буде.
І тут роздався дзвінок у двері. Це повернулася з відрядження Катерина.
— Просто ледь дотерпіла до дому, — защебетала молода жінка, переступаючи поріг. — Усе гадала, що ж мені мої рідні любі приготували.
Кирило й теща розгублено переглянулися, а потім наперебій взялися розповідати Каті про все, що сталося. Вона вислухала їх уважно, не перебиваючи. Спочатку насупилася, потім обличчя її набуло найсумнішого виразу, а потім зовсім несподівано вона раптом розсміялася.
— Ну як же нерозумно вийшло, — сказала Катя. — Просто комедія якась, знаєте. А це ж навіть цікаво вийшло. Вона перевела погляд з чоловіка на маму й назад. — Виходить, ви між собою сперечалися, як краще мене порадувати, а в результаті зовсім без свята залишили.
— Ну ти як би права, — розвела руками Юлія.
— Ні, Кириле, не треба мене захищати, — шикнула вона на зятя. — Мабуть, він би погодився на компроміс, але це я вперлася. Прости, доню, але все так і є. Через нас, через мою провину, ти без свята залишилася.
І на якийсь час у квартирі повисла тиша. А потім, зітхнувши, Катя підійшла й міцно обійняла своїх найрідніших і найлюбіших.
— Ні, свято в мене є і найкраще, бо в цей день ви разом зі мною, — сказала вона. — І потім, адже немає ж проблеми швиденько збігати в магазин за тортом, купити в кулінарії готовий салат. Вірно.
— Ще можна суші замовити, — пожвавився Кирило.
— Обов’язково, — кивнула Катя. — Мам, скажи.
— Ну добре, з усім іншим так вийшло, але ж подарунок ти мені приготувала.
— А як же, — пожвавилася мати.
— Кирило сказав, що він подарунок теж припас.
А потім утрьох вони поспішно взялися зробити все можливе для того, щоб свято все-таки відбулося. Кирило подзвонив друзям, вибачився й попросив, якщо комусь можливо ще, то, будь ласка, приходити. Юлія Василівна поспішно дістала посуд для особливих випадків і застелила стіл найкращою своєю бездоганно білосніжною скатертиною. І всього через пару годин, коли всі зібралися за столом, неможливо було б і сказати, що ще зовсім недавно все свято, день народження, був під загрозою зриву.
Воно пройшло просто чудово. А потім уже ввечері Катя відверто поговорила з мамою, чоловіком і попросила їх постаратися, так би мовити, побільше працювати над взаєминими, щоб подібних непорозумінь більше не траплялося, щоб, в принципі, усе було добре в їхній родині. Мама й чоловік пообіцяли їй, що обов’язково виправляться.
І незабаром так і вийшло. З Кирила й Юлії Василівни вийшли дуже добрі, дружні зять і теща. А Юлія Василівна одного разу все ж таки розпробувала суші й визнала, що це дуже навіть добра страва.
