Сьогодні ми прийшли вітати свекруху з Днем народження – квіти, подарунок, торт принесли – все як годиться. Не ювілей, тож святкувати вона не планувала. Марина Степанівна посадила нас пити чай, звичайний сімейний вечір вийшов.
Свекруха замовила собі в подарунок кухонний комбайн, з усіма наворотами, аби можна було і сік чавити, і салати швидкоруч різати та консервувати і ще купу всього на кухні робити. Ну що ж, річ корисна, хоч і не дешева, і раз мама її так хоче, ми купили. Я від себе ще додала до подарунку шалик шовковий, брендовий і дуже дорогий. Марина Степанівна якось заїкнулася, що він їй сподобався, кола я привезла його собі з-за кордону, тож я вирішила зробити їй приємне, все одно жодного разу його так і не вдягла.
Не скажу, що у нас були занадто теплі стосунки зі свекрухою, рівні, звичайні. А от у сина, чоловіка мого, з мамою вони були дійсно з прохолодою. Ні, ви не подумайте, вони не сварилися, він допомагає мамі, але з розмов можна було зрозуміти, що на маму у нього образа.
Ярослав часто каже, що мама сестру любить більше, все для Олесі з самого дитинства, а він лише для “дай” і “допоможи” потрібен. Я вислуховую і намагаюсь підтримати чоловіка, говорю з ним і намагаюсь усіляко ці образи на маму з ним пропрацьовувати. Між іншим, за освітою я психолог, якщо що.
Але остання ситуація навіть мене, психолога, змусила образитися.
Приходимо ми, значить, усі родиною до церкви на Різдвяну службу. Традиція у нас така, щороку усі разом до храму ходити, а сестра Ярослава, Олеся, та яку мама любить більше, ну ви зрозуміли, з шаликом моїм на голові. Тим самим, який я свекрусі подарувала, порадувати хотіла, бо він їй так сподобався.
Ну я Олесі комплімент зробила, що річ гарна, пасує їй, а вона і зізналася, що мама їй віддала, мовляв, та вже стара, навіщо їй така краса. Тут вже образилася я, знала б, то краще б собі залишила. А потім, після святкової вечері вже, Олеся похвалилася, що замовила собі на Різдво подарунок від мами – кухонний комбайн. Каже хороший такий, сучасний справжній помічних на кухні.
Я тоді і рота відкрила, а чоловік мій, який почув цю нашу розмову, не витримав і запитав, а що вона подарувала мамі на Різдво? Сестра відповіла, що печиво до столу принесла… Але Ярослав уже не мовчав, він спокійно, виважено, все висловив і мамі і сестрі. Ну куди годиться таке, щоб у сина просити подарунок і віддавати його доньці. А та б мала совість, то не тягнула з матері все, а навпаки, допомагала би.
От і маємо, маму, яка все ладна зробити заради доньки, обділяючи при цьому сина, сина який ображається на матір, і безсовісну егоїстичну доньку, яка вже давно виросла, а матір оббирає.
