Сім місяців тому я познайомився з дівчиною Аллою – красива, струнка, яскрава, самостійна, вона мені сподобалася з першого погляду. Ми відразу знайшли спільну мову, хоча займаємося в житті абсолютно різними речами – Алла економіст у великій фірмі, а я дизайнер комп’ютерної графіки. Їй 28 років, а мені 27.
Уже через тиждень після знайомства Алла переїхала жити до мене в орендовану квартиру. Ми були дуже щасливі. Я назбирав грошенят, і ми на 2 тижні поїхали до Греції на відпочинок. Це були просто чудові дні!
Через три місяці я помітив, що Алла стала якоюсь задумливою. Виявилося, кохає чекає від мене дитину! Моїй радості не було меж, я став будувати плани на весілля, але Алла поводилася якось дивно і холодно. І ось на мої розпитування вона відповіла: – Мені дуже весело з тобою, я тебе навіть люблю, але мені треба подумати про майбутнє. Я сторопів!
– А хіба у нас не спільне майбутнє? !! У нас же буде дитина!
– Ну і що? Дитина і спільне майбутнє – дві різні речі.
– Тобто, ти не станеш моєю дружиною?!
– Ні! І не розраховуй на це. Мене не хвилювало, що ти мало заробляєш, поки ми просто зустрічалися. Але мій чоловік повинен бути забезпеченою людиною, щоб і я, і малюк ні в чому не мали потреби. Розумієш, з такими, як ти – приємно проводити час. А шлюб – це серйозно і я не вірю, що ти зможеш мені дати все, що потрібно.
Далі Алла ще говорила, що у неї на прикметі дві кандидатури. Обидва дуже забезпечені люди, в неї закохані, візьмуть в дружини з радістю, і дитину візьмуть як рідну. Але вона ще не визначилася, кого вибрати.
А я вже її і не слухав. У мене був шок, гнів і образа переповнювали серце. Вона зібрала свої речі і поїхала. А я залишився в порожнечі. Без коханої, без дитини, без майбутнього … Значить, тепер гроші – головне в житті, а не кохання?
