Мені трохи за 50 і жила я в ті, старі часи, коли дівчина, якщо не вийшла заміж в 20 років, то вже «стара діва».
Мене постійно запитували: «Чому ти ще не заміжня? Не бере ніхто?» Я була красива дівчина. Ну як відповісти на ці питання?
Після закінчення інституту, трохи попрацювавши з розподілу, у віці 24-х років я вийшла заміж, тому що «так було потрібно». Безумовно, чоловік мені дуже подобався. І я наpoдила дитину в законному шлюбі. З цього моменту почався кінець мого заміжнього життя. Сказати, що життя не склалося, це не сказати нічого. Ми були чужими.
Народження дитини не зробило нас ближчими. І мені захотілося назад, з заміжжя. Тільки моє життя до цього не було розташоване. Дитина вимагала участі батьків. Тато його любив і матеріально забезпечував. Моя доля була – нести свій хрест. Сама ж вийшла заміж, ніхто мене не гнав. З кожним днем відносини ставали гірше.
Чоловік замутив бізнес і всі гроші, які були вдома, туди вклав. Я ж з маленькою дитиною, залишилася без грошей і без роботи (підприємства перестали виплачувати гроші, тоді було так). Мій чоловік вимагав, щоб я щось робила для сім’ї, для нього, але не просила нічого для себе. Мені, взагалі то про це не потрібно було говорити. У мене була чиста квартира, завжди приготована смачна їжа. Дитиною я займалася із задоволенням.
По досягненню дитини 3 роки, я вийшла на роботу бухгалтером, до чоловіка в його бізнес. На той час у мене вже був за плечима другий вуз з профільною фінансовою освітою. Щастя сім’ї успіхи в кар’єрі не додали. Відпрацювавши більше 20 років з чоловіком в бізнесі, виростивши дитину і відправивши його в самостійне життя, я звільнилася з роботи, розлучилася з чоловіком і пішла в самостійне життя сама.
