Мене вилікували і відправили додому. Але через місяць. Чоловік був радий, що залишилася жива, але сильно журився з приводу розбитої машини. Слово за слово, ми з ним почали лаятися. Взагалі, немов підмінили чоловіка. А потім мені (по секрету), бабусі біля під’їзду доповіли, що бачили його з «білявкою в короткій спідниці»

У майже 18 років закінчила школу і вступила до педагогічного університету. Вечорами я сиділа вдома і чахла над книгами. На розваги і хлопців часу зовсім не було. Але в соцмережах я трохи зависала, як і багато хто. Там я і познайомилася з чоловіком. Він був старший за мене на 13 років. Зібрала максимум інформації про нього, перш ніж погодитися на зустрвч і зрештою ми зустрілися.

Він мені тоді не дуже сподобався, але чим більше ми спілкувались, тим більше я змінювала свою думку. А вже через 6 місяців ми одружилися, чоловіку було тоді 31.

Після весілля я пішла в автошколу, так як завжди мріяла сісти за кермо автівки. Моїм інструктором був приємний чоловік Андрій, приблизно ровесник мого чоловіка. З перших занять ми відразу ж знайшли спільну мову, обговорювали різні теми і навіть він розповів, що одружений вдруге і має двоє дітей.

А потім щодня, коли у інструктора видавалася вільна хвилина, він відразу писав або терефонував мені. Вечірньої пори він пропонував покататися, так як у мене ще не було достатньо навиків керування, то не відмовлялася і ми їздили практично всю ніч. Коли я здавала іспити, за мене Андрій хвилювався більше ніж чоловік. Коли права отримала, а нову групу ще не набрали, Андрій поїхав до свого міста і сказав, що залишиться там.

Але спілкування ми продовжили, щодня телефонували одне одному. На останній нашій зустрічі, я подарувала йому блокнот з моїми віршами. Вірші, це моє хобі. Через місяць як ми не бачилися, Андрій зателефонував і сказав, що пішов від дружини і їде по мене. Такого я точно не очікувала. А за день до цього зрозуміла, що вагітна. Чоловік був на сьомому небі від щастя. А тут такий поворот …

Андрію я відразу сказала, що з ним нікуди не поїду – виховання не те. Потім кілька місяців він писав і дзвонив, але я його додала в чорні списки. Я народила сина, а через 2 роки другого. Андрій перестав писати і я почала забувати про нього … Минуло вже 6 років, як я нічого не чула про Андрія.

Мене направили у відрядження в інше місто. На вулиці була зима, дорога була погана і мене занесло. Машина, на якій я вилетіла з дороги і я кілька разів перекинулася. Дякувати Богу, що дивом залишилася жива. До тями я прийшла в лікарні. Мене вилікували і відправили додому. Але через місяць. Чоловік був радий, що залишилася жива, але сильно журився з приводу розбитої машини. Слово за слово, ми з ним почали лаятися.

Дня не минало, щоб він не згадував моє «мистецтво керувати». Прям дістав. Потім став чіплятися, як я готую, як я прибираю, перу, виховую наших синів. Взагалі, немов підмінили чоловіка. А потім мені (по секрету), бабусі біля під’їзду доповіли, що бачили його з «білявкою в короткій спідниці». Зрозуміло, що мій Василь все заперечував. Але почуття уже перегоріли.

На роботі знову відправили у відрядження, в те саме місто, куди я так і не доїхала минулого разу і де жив Андрій. але чи справді жив, ми скільки років не спілкувались. Я знову поїхала але цього разу електричкою. Було вже темно і на вокзалі я взяла таксі, щоб допоїхати до місця де орендувала квартиру на ці дні.

Таксист всю дорогу мовчки поглядав на мене у дзеркало заднього виду і лише коли ми під’їхали, він заговорив. Я його впізнала. Це був він, мій друг – Андрій. Так вийшло, що квартиру мені орендували по сусідству з ним. Пізніше ми зіткнулися в під’їзді, я зробила вигляд, що поспішаю і утікла. Потім щодня уникала зустрічей, хоча квартири наші були навпроти.

Вночі в двері подзвонили, біля дверей лежала записка і букет троянд. Було запрошення на обід в кафе. Я все-таки вирішила зустрітися з ним і поговорити. Ми зустрілися, але я трималася до останнього, залишивши Андрія ні з чим, без жодної відповіді чи обіцянки.

Повернулася додому і знову занурилася в порожні звинувачення чоловіка. Мені набридло і я подала на розлучення. А через півроку я сама розшукала Андрія і погодилася з його пропозицією. Він навіть не здивувався: – Ти знаєш, а я був впевнений, що ти до мене повернешся.

Ми повінчалися і живемо разом у його місті вже четвертий рік. Я нарешті стала щаслива. Шкодую, що не зробила цього раніше. У нас дружна сім’я, двоє моїх синів і спільна донька.

Фото ілюстративне – mediakuzbass.ru