“Тільки б не рудий, тільки б не рудий”, — повторювала я собі, коли їхала у маршрутці на зустріч з незнайомим чоловіком. У мене вибору не було, і я думала, що чиню правильно.
Мені 65 років, коли здавалося, життя позаду та ніколи думати про любов. Треба якось вижити та знайти того, хто захистить. Номер телефону цього чоловіка мені дала подруга і я від безвихіддя погодилась на першу зустріч, щоб жити з ним надалі.
У мене двоє дітей. Від першого шлюбу у мене залишилась донька та однокімнатна квартира. І коли я вдруге виходила заміж, чоловік був не проти мого причепу. У 25 років залишитись самотньою якось не дуже. І я закохалася у мого другого чоловіка.
Його батькам я відразу не сподобалось. Проте, вони змирилися. Це ж вибір їх сина, його життя. Ми відіграли скромне весілля та почали жити у мене. Свекруха не вмішувалася, а батько був у чоловіка суровий, але справедливий.
Згодом у нас з’явився син Максим, якому ми дуже були раді. Батько чоловіка, мій свекор, все намагався зробити справедливо, особливо, що стосувалось поділу майна. Будинок свекра зі свекрухою вони вирішили розділити навпіл. Одну частину відписали своїй доньці, а другу частину залишити для сина.
Проте мого другого чоловіка швидко не стало. Я залишилася сама з двома дітьми на руках. Я раділа, що є хоч моя квартира та робота стабільна, якось виживу та дітей підніму. Свекруха часто навідувалась і свекор теж допомагав. То полиці приб’є на кухні, то ламінат постелить, то плитку у ванні поклав. Я йому дуже вдячна за це, адже дуже велика поміч була. Я раділа, що є така підтримка.
Проте не довго продовжувалося моє щастя. Діти підросли, старша Наталка давно вже заміжня, має дітей, а от Максим, він зі мною жив. Проте всі проблеми почалися, коли син вирішив одружитися. Йому потрібно було десь жити й він згадав за ту частину будинку, яку свекор мені залишив.
На той момент свекруха як три роки вже не було на світі, а свекруха стала немічною. Її донька весь час доглядала та з часом забрала до себе. Свекруха погодилася, адже думала, що у її частині будинку буде жити Максим з дружиною, а вона не натішиться правнуками. Але не тут то було. Яке було її здивування, коли в цю частину будинку заїхала я?
Ми з Максимом добудували там санвузол та ще одну кімнату. Навели порядок, стало затишно. Проте Свекруха все не вгамовувалася. Не раз вона говорила:
— Тут тобі не місце, це не твоя хата, це моє майно! І я хочу, щоб Максиму воно дісталося.
Я тоді відповіла:
— Максим наразі у кращих умовах живе, ніж цей будинок за містом. Йому там зручніше до роботи діставатися й будувати своє життя у моїй квартирі.
Проте жінка не слухала. Вона все намагалася контролювати та залізти зі своїми порадами та правилами, адже вік такий. Я це все розуміла й закривала очі на її вибрики.
Через кілька років свекрухи настало і от тоді почалися справжні проблеми. Марія, її донька, що тільки не робила, щоб нашкодити мені. Вона підливала на мою частину ділянки всілякі помиї, щоб у мене врожай не ріс, перекидала сміття через паркан, випускала качок на мою ділянку.
Скільки я натерпілася, скільки виплакала сліз, але в мене не було кому мене захистити. Максим з дружиною приїжджали рідко, проте не могли поставити на місце нахабну родичку.
І ось подруга порадила мені самотнього чоловіка та номер телефону його дала. Сказала, що буде тепер тебе кому захистити й радила погодитися. Тепер, їхала я у маршрутці на зустріч з тим чоловіком та все думала, аби не рудий попався.
Яке було моє здивування, коли на зупинці мене зустрів рудий чоловік. Він виглядав старшим за мене, але сила у руках ще була.
— Поїдемо до мене, – запропонувала я йому. – Будемо починати спочатку життя.
Чоловік погодився. Він розповів, що його дружини вже п’ять років як немає і він не планував ніяких стосунків. Тільки не хоче залишатися на самоті у старості, через це й погодився на зустріч.
