Мені було років 5, я намагалася допомогти бабусі прибирати, хоч і зовсім не розуміла як це зробити. Я взяла ганчірку, вимочила її приклавши усі свої зусилля та почала протирати підлогу

Мені здавалося, що вона аж почала виблискувати під сонячними променями, які проникали через штори. Тоді я покликала бабцю, щоб оцінила мою складну працю.

Вона посміхнулася поглянувши навколо, але потім опустилася на коліна та заглянула під ліжко, я повторила ті ж рухи. Я зразу зрозуміла, що вона хотіла, щоб я побачила – там був шар пилу з різноманітними крихтами та травинками, а серед них лежав мій недавно загублена шкарпетка. Джерело

– Поглянь, доцю, потрібно прибирати так, щоб і там де ніхто не бачить було найчистіше! – сказала ніжно бабуся та пригорнула мене.

– Добре, бабцю, я зрозуміла.

Читайте також: Півгодини тому її краща подруга затянула мене в лiжкo, а зараз жінка, яка для мене стала богом і яку я кохаю більше за життя, збирає свої речі

Пройшло надзвичайно багато часу. Бабці не стало, а її затишний будиночок ми відвідуємо, як дачу. Хоча ці відвідини дуже рідкі, я назавжди пам’ятатиму свою бабцю, той затишок, що там панував і її слова. Насправді до мене тільки недавно дійшло, що мова йшла не тільки про прибирання, але й про нас.

Про те, що діється у нас всередині. Про те, що бачать інші, як та підлога, і те, що заховано від інших, як той пил під ліжком. І я знову повторюю «Добре, бабцю».

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram