За одинадцять років шлюбу Софія натерпілася від свого чоловіка Ігоря усього. Свекрусі невістка заважала. Софію Олександра Станіславівна не сприймала. Усі претензії літньої жінки зводилися до одного: саме Соня заважає її синочкові рости та розвиватися. У нормальних жінок чоловіки швидко стають начальниками, а Ігор вже четвертий рік топчеться на одному місці, ніяк не може домогтися підвищення.
— А я-то тут до чого, Олександро Станіславівно? — дізнавалася у свекрухи Соня. — Чим я йому заважаю?
— Тил не забезпечуєш, не підтримуєш, не мотивуєш, зрештою. Скільки разів тобі казала: дружина — це шия, а чоловік — голова. Куди ти повернеш, туди й Ігор піде».
— Олександро Станіславівно, це неправда. Я підтримую Ігоря в усіх його починаннях. Та ви у нього самого запитайте.
— Не маю я в нього що питати. Чудово знаю, що не скаже правду, щоб тебе виправдати. І ще не розумію: чому ти не йдеш на роботу? Максиму п’ять років, через рік до школи, а ти все вдома сидиш?
— Я працюю, Олександро Станіславівно, вже три роки, з дому. Так зручніше. Я й Максима у садочок встигаю відвести, і забрати звідти, і вдома прибрати, і обід приготувати. Ви ж самі казали, що справжня жінка ніколи не залучає чоловіка до домашніх клопотів.
Як не старалася Софія, їй не вдавалося догодити свекрусі. Олександра Станіславівна завжди знаходила, до чого причепитися. Та й Ігор ніколи не був взірцевим чоловіком. Любов і турботу жінки чоловік сприймав як належне, не соромлячись при цьому їй зраджувати. Коханку він завів через два місяці після весілля й періодично міняв жінок, намагаючись ні до кого не звикати.
До того ж Ігоря важко було назвати щедрим. Гроші на домашнє господарство він віддавав неохоче. Кожного місяця, чоловік приносив додому частину зарплати, розкладав купюри невеликими купками й пояснював дружині:
— Ось тобі на продукти 15 тисяч гривень. Більше не можу. Ти ж теж працюєш. Якщо не вистачить — доложиш своїми. Ось 2 тисячі на сина. Купиш йому щось. А це — мені на новий костюм, на краватку. Черевики теж пора міняти. А от ця купка — на автомобіль. Так, Соню, це багато. Ти ж знаєш, скільки зараз бензин коштує?
Софія терпіла до останнього. Вона могла пробачити чоловікові все, крім зради. Чергова коханка Ігоря, бажаючи отримати симпатичного і, як їй здавалося, забезпеченого чоловіка, потай переписала собі номер телефону Софії, подзвонила їй і все розповіла.
Ігор спочатку виправдовувався, а потім вирішив, що найкращий захист — це все перекрутити, тому сказав з докором:
— Ти постійно у справах. Я ввечері приходжу додому, а ти то біля плити стоїш, то біля раковини. Ніякого особистого життя. Ти перестала на мене звертати увагу. Навіть Максиму твоєї турботи більше дістається. Вночі до тебе не підійдеш — сидиш за комп’ютером, якісь звіти робиш. А я, між іншим, чоловік, і потребую жіночої уваги. Гаразд, домовимося так. Я розірву всі стосунки з коханкою. Обіцяю тобі більше ні на кого не дивитися. Збережімо шлюб хоч заради сина.
Жінка на поступки Ігоря не пішла і подала на розлучення. Їй не допомогли навіть умовляння Олександри Станіславівни.
— Софія, подумай, — говорила свекруха невістці. — Кому ти з дитиною потрібна? Нікому. Так, Ігор, звісно, не янгол. Але я тобі гарантую, що він уже зробив для себе висновки. Більше таке не повториться. Я обіцяю. Не руйнуй синові життя.
Соня не піддалася на вмовляння свекрухи і звернулася до суду. Подружжя розлучили, майно також поділили. Трикімнатну квартиру, куплену у шлюбі, довелося продати. Софія з сином без житла не залишилася. Її батьки долучили до грошей, отриманих від Ігоря, чималу суму, і жінка купила простору трикімнатну квартиру, рівноцінну тій, що поділили.
Ігор був упевнений, що дружина від нього нікуди не дінеться. Своїй матері, Олександрі Станіславівні, він говорив:
— Нічого, мамо, побігає, побігає, та й повернеться. Я у цьому на тисячу відсотків упевнений. Ну де ще вона знайде такого чоловіка, як я? Ніде. Вона ж повністю від мене залежить. Аліменти перестану платити — зголодніє. Піде. До речі, а це ідея. Може, варто так вчинити? Як думаєш, мамо?
— Не думаю, сину, — чесно відповіла Олександра Станіславівна. — Максим не повинен мати потребу у будь-чому, тому це не дуже гарна ідея. А щодо того що вона повернеться, ти правильно говориш. Софія звикла жити твоїм коштом. Без тебе вона й справді не зможе.
Софія сподівання колишнього чоловіка та свекрухи не виправдала. Через вісім місяців після розлучення Ігор несподівано дізнався, що вона виходить заміж.
— Ось що робить! — репетував ображений чоловік. — Ти подивися, як швидко мені заміну знайшла! А удавала з себе таку порядну, що зрад не терпить, а сама виявилася ще гіршою за мене. Ну нічого, подивимося, як довго її витримає чоловічок. Упевнений, що не довше трьох місяців.
Ще однією причиною для занепокоєння став той факт, що другий чоловік Софії Віктор, переїхав жити на її територію. Це дуже не сподобалося Ігорю.
— Так, квартиру я, власне, на свої гроші купував. Я працював, а вона вдома сиділа. І вистачило совісті якогось чужого чоловіка туди привести, в дім, де живе мій син! Ні, точно треба йти до суду за справедливістю. Нехай дитина зі мною живе. Не має Максим зростати поряд з такою мамою.
До суду Ігор не дійшов. Він чудово розумів, що сина йому не віддадуть. Після розлучення чоловік переїхав до матері в однокімнатну квартиру. Удвох там було тісно, а втрьох — тим паче. Гроші, які чоловік виручив від продажу трикімнатної квартири, пустив на покупку дорогого автомобіля та виконав мрію всього свого життя.
Ігор не балував сина увагою, аліменти платив, але копійка в копійку — жодної зайвої гривні, а тут раптом зацікавився. Став щотижня приїжджати до колишньої дружини і вимагати побачень з сином. Соня Ігорю не заважала:
— Будь ласка, забирай сина на прогулянку. Якщо Максим сам захоче, то я не проти ваших зустрічей.
— Ще б ти була проти, — обурився чоловік. — Не маєш права мені забороняти. Я батько, і крапка. Іди скажи Максиму, щоб збирався.
Кілька разів син їздив разом із батьком до бабусі, а потім почав відмовлятися. Софія запитала у дитини, чому він більше не хоче ночувати у тата.
— Мамо, там мало місця, — скаржився син. По телевізору дозволяє дивитися лише те, що їй подобається. Мультфільми забороняє. Бабуся каже, що нічому доброму вони не вчать. І готує вона не смачно. Манну кашу змушує їсти вранці. Не хочу я, мамо, туди їздити.
Другий чоловік Софії, Віктор, який був присутній під час розмови, несподівано запропонував пасинкові:
— Раз не хочеш ночувати у батька, не треба. Давай ми з тобою щовихідних будемо їздити на риболовлю. Я тобі все покажу і всього навчу. У мене є одне чудове місце. Там ось такі коропи водяться, — він розвів руки у сторони. — Ну що, поїдеш?»
— Поїду! — радісно кивнув Максим. — Мені подобається рибалити. Ми одного разу з дідусем, маминим татом, з ночівлею на риболовлю їздили. Юшку на багатті варили.
Віктору вдалося швидко завоювати довіру Максима. На відміну від рідного батька, вітчим ніколи не відмахувався від дитини. Приділяв йому рівно стільки уваги, скільки тому було потрібно. Ігор до розлучення проводив із сином мало часу. Усі ресурси витрачалися на молодих коханок.
Коли Ігор у п’ятницю ввечері приїхав по сина, Софія відмовилася віддавати дитину.
— Він не хоче, — чесно пояснила Софія колишньому чоловікові. — Йому не подобається у твоєї матері. Каже, що мало місця.
— Що ти вигадала? — обурився Ігор. — А ну-но негайно клич сюди Максима. Нехай він мені це в обличчя скаже!
— Зараз, — знизала плечима Соня.
Максим чесно зізнався батькові, що завтра рано вранці разом із вітчимом відправляється на риболовлю. Ігор такого стерпіти не зміг:
— Це що виходить? Якийсь чужий дядько тобі дорожчий за мене, рідного батька?
Син образився й ледь стримував сльози, Софія обурилася й наговорила зайвого.
— Це і мій син! — заперечив Ігор. — Тому я маю на нього такі самі права, як і ти. Якщо я сказав, що Максим має проводити кожні вихідні у моєї матері, значить, він буде проводити. Якщо треба, я його заберу, і ніхто мені не завадить.
— Ну спробуй, — усміхнулася Соня. — Я Віктору скажу, він швидко тебе на місце поставить.
— А то що? — розлютився Ігор. — ти подумай тричі, перш ніж мені щось говорити. Перестану платити аліменти, важко тобі буде.
Софія розсміялася:
— Ігорю, ти невиправний. Звідки у тебе така впевненість? Не потрібні мені твої копійки. Собі залиш. Ми ні в чому не потребуємо. Я ці аліменти навіть не знімаю. Переказую одразу на рахунок Максима, спеціально для цих цілей відкритий. Якщо син захоче з тобою побачитися, я тобі подзвоню.
Відчиняючи двері й роблячи крок на сходи, Ігор несподівано обернувся й сказав:
— Зачекай, і на моїй вулиці буде свято. Я впевнений, що ти за мною ще бігатимеш, коли тебе Віктор залишить. Так і знай — назад я тебе не прийму.
Соня порадилася з Віктором і відмовилася від аліментів. Їй справді нічого не було потрібно від Ігоря. Максим на батька образився і поки що не хоче з ним бачитися. Ігор також ніяких спроб зблизитися з сином не робить. Чоловік вважає, що у цій ситуації винна дитина, тому хлопець має першим перепросити. Олександра Станіславівна, як може, підтримує сина, хоч і дуже втомлюється від його образ. Вона була б рада пристроїти десь Ігоря, тільки чомусь жінки не поспішають пов’язувати з ним свою долю.
